Подарував арабам Боже письмо: як Іван Мазепа посприяв появі унікального перекладу Євангелія

Унікальне арабомовне Євангеліє, що з’явилось на світ завдяки меценатству Івана Мазепи понад 300 років тому, обговорювали днями в Одеському Музеї української книги, що діє в науковій універсальній бібліотеці імені Михайла Грушевського.

І представили вдруге на півдні України – після низки презентацій в інших містах, щонайперше Києві, а також за кордоном – максимально точне факсимільне відтворення того видання з особливою присвятою Гетьману, доброчинцю і просвітителю.

«Від усієї країни Арабської шану для Русичів ти маєш»

Ця книга, без перебільшення, стала послом України в просторі й часі. Титульне Чотириєвангеліє було надруковане у 1708 році в сирійському місті Алеппо для арабомовного світу коштом українського гетьмана Івана Мазепи. Воно містить присвяту меценату, написану Антіохійським патріархом Афанасієм ІІІ Даббасом.

Тарас Кремінь — уповноважений із захисту дер­жавної мови, який доєднався до одеського обговорення онлайн, — розповів, що вперше дізнався про існування арабомовного Євангелія від Надзвичайного і Повноважного Посла України в Румунії професора Теофіла Рендюка, який вивчав молдовську частину життя славного гетьмана України і його смерті у 1709 році у Бендерах, а також епопею неодноразового перепоховання його тіла у румунському місті Галац.

Саме зусиллями Теофіла Рендюка у фондах Румунської Академії, найдавнішому науковому закладі цієї країни, вдалось виявити раніше не відомий оригінальний примірник Євангелія з вдячними присвятами і подяками українському гетьману: грецькою мовою (на двох сторінках) й арабською (на п’ятьох) від Антіохійського патріарха Афанасія ІІІ Даббаса.

Наклад відтвореного
видання понад 300-літньої
давнини — 200 примірників.

«О, високий пане, що перевищуєш усіх своєю високістю, Іване Мазепо, що охороняєш грані Руси, ти заслугував на хвалу від арабів, віра яких вища тих, що ганьблять їх і сміються з них. А тому, що слава твоя, безсумнівно, є стовп для віри чистої, виправдуючої та святої, то ти даруєш їм з високости своєї, яко ласку, божественний текст в пречистій Євангелії», — це фрагмент з тексту арабською мовою.

А далі подано запитання-відповіді:

«З а п и т а н н я. О, хто   бу­­­де нам за помічника і дасть цю чесну книгу, що обдаровує освітою, має в собі добру вість і має словеса благовіствування Господа нашого Ісуса? Хоча з’ясувалося правдиве походження наше і найточніш встановлено, що ми є сини арабів, але по вірі підлягаємо ми всечеснішому престолу Антіохійському.

В і д п о в і д ь. Іван Мазе­па, гетьман, той, що славився щедротами і істочав блага і милості: він піднісся мудрістю начальствування над Руссю Малою, віра котрої розквітла і вславилася; він вміщує в собі славу її і заразом є честю для неї; він, що звеличив величність її вище від високости небесної; він від лишків властивих йому чеснот, що напувають душі, скоро вони запрагнуть, оголосив для нас своїм коштом дорогоцінну книгу на славу Господню з найбільшою ретельністю, що виявилася в нього. А тому, що обдарував він нас від щедрот своїх, нехай щедро прийде на нього довговічність!
Молитвеники за Вашу високу особу сонм священнослужителів та мирян православної віри, що мешкають в землях арабських».

Наступна сторінка Євангелія містить слова вдячності Мазепі, висловлені патріархом Афанасієм грецькою мовою: «Шановний Іоанне Мазепа, від усієї країни Арабської шану для Русичів ти маєш. Вірний, як належить, вдосконалюєш себе, ревнителю без докорів, Святі слова Божі своїм коштом видаєш задля інших... Отже, ти дав життя Книзі Божій, забезпечивши її друк необхідними коштами...».

Віршовою подякою патріарх возвеличує гетьмана, благословляє молитвою, підкреслює його чесноти. Промовисто, що у зверненні до Мазепи Афанасій Даббас називає гетьмана особистістю, «відомою своєю чистотою та святою вірою, яка подарувала арабам Боже письмо» та «улюбленим нашим духовним сином», що свідчить про глибоку пошану до Івана Мазепи.

І дійсно, було за що складати такий красномовний панегірик Івану Мазепі! Потужний політичний гравець свого часу, який тримав гетьманську булаву майже 22 роки, чітко усвідомлюючи роль релігії, намагався зміцнити Помісну православну церкву під омофором Константинопольського патріархату, підняти її роль на території Гетьманщини, що потрапила в 1686 році під управління Московського патріархату.

50 тисяч золотих і 30 тисяч дукатів — на відновлення палестинської Великої Лаври

Дослідники засвідчують, що власним коштом гетьман Іван Мазепа побудував 28 церков, монастирів і дзвіниць, зокрема, у Києві, Переяславі, Чернігові, Глухові, Лубнах — на території України та навіть у Московії.

Долучався до відновлення ще майже 20. Найвідомішими з них були будівлі в таких монастирях, як Києво-Печерська лавра, Пустинно-Микільський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Батуринський Крупницький, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральний собор Святої Софiї у Києвi та iншi. Дарував храмам землі, ікони, вишукані іконостаси та оригінальні примірники давніх церковних книг.

 Презентація унікального Євангелія в Музеї
української книги в Одесі.
Фото надане авторкою.

А задля залучення підтримки християн арабського світу гетьман активізував відносини з православним Сходом і надавав істотну підтримку патріархам Константинопольському, Олександрійському, Антіохійському та Єрусалимському.

Він пожертвував 50 тисяч золотих і 30 тисяч дукатів Єрусалимському патріарху на відновлення палестинської Великої лаври преподобного Сави Освяченого.

А ще подарував золоту чашу, лампаду і срібний вівтар вартістю 20 тисяч золотих та срібний піднос, що до цього часу використовується під час важливих церемоній у храмі Гробу Господнього. Знову ж таки, за деякими відомостями, Мазепа жертвував гроші й на підтримку коптської християнської церкви в Єгипті.

Крім того, Іван Мазепа разом із господарем Валахії Костянтином Бринковяну (1688—1714) та миргородським полковником Данилом Апостолом (1654—1734), стали головними меценатами друкарні Абдалли Саєга, що працювала в 1706—1711 роках в сирійському Алеппо, який у той час називали Афінами Азії.

Для друку Євангелія арабською мовою в руки Антіохійського патріарха було передано 3 тисячі золотих, і ще стільки ж — особисто. Саме тут побачило світ вже згадане Євангеліє, яке нині ми називаємо «мазепинським».

До останнього часу було відомо лише про три примірники цієї книги з присвятою гетьману, нагадав одеситам онлайн Ігор Осташ — дипломат, право­знавець, письменник, засновник цілої низки вагомих культурних проєктів: від Міжнародного фестивалю ретромузики імені Богдана Весоловського до встановлення першого на Близькому Сході пам’ятника Тарасові Шевченку в місті Баабда, проведення першого кінофестивалю в Лівані та створення фільму «Український Ліван».

Знайшли стародрук, який вважався втраченим

Один примірник Євангелія з посвятою перебуває в Бухаресті, другий — у Санкт-Петербурзі. Довгий час вважалося, що третій примірник, який зберігався у Церковно-археологічному кабінеті, створеному при Київській духовній академії, було втрачено у буревіях складної української історії. Його у 1925 році описав літературознавець-історик Сергій Маслов.

Утім нещодавно завдяки зусиллям Ігоря Осташа київський примірник вдалося знайти. І не де-небудь, а у фондах Національної бібліотеки України імені Вернадського!

Київське Євангеліє також містить присвяту Антіохійського патріарха гетьману Мазепі. Переклад арабської частини панегірика на п’яти сторінках та грецькою на двох сторінках зробили 100 років тому два відомі сходознавці, перекладачі, що працювали в Кабінеті арабо-іранської філології Історико-філологічної кафедри ВУАН — Лозієв Павло Никифорович (1894—1981) та Тауфік Кезма (1882—1958). А вивіряв роботу своїх учнів академік Агатангел Кримський.

Більше того: Ігор Осташ протягом чотирьох років віднайшов іще 14 різних Євангелій, понад десяток алеппських стародруків, а також три унікальні Євангелія, видані свого часу в проспонсорованій Іваном Мазепою книгодрукарні, які до цього часу використовувались у ліванських монастирях.

«На відміну від музейних примірників, ці Євангелія ще до останнього часу використовувалися священнослужителями, — зазначив Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ліванській Республіці Ігор Осташ. — Це означає, що місія Мазепи досягла успіху, навіть через 300 років ми бачимо наслідки його благородної справи. Цей унікальний стародрук є свідченням процесів державотворення, що відбувалися на території України у XVIII столітті, та відкриває нові сторінки життя і діяльності одного з найпотужніших політичних діячів України, який іще три сторіччя тому у своїх діях ставив культурну дипломатію на чільне місце».

Щоб повернути пам’ять про діяння гетьмана на Близькому Сході, Посольство України в Лівані у співпраці з Фондом пам’яті Блаженнійшого Митрополита Володимира на чолі з митрополитом Православної церкви України (ПЦУ) Олександром Драбинком за участі Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського вирішили створити максимально точне факсимільне видання Євангелія з присвятою Івану Мазепі.

Півтора року працювали науковці, три дизайнери, 8 технічних спеціалістів-консультантів, українські та арабські редактори й коректори.

Для видання накладу — 200 примірників — підбирали максимально подібний до оригіналу папір — кремового відтінку, щільністю 110 г/м2, за тактильними властивостями максимально ідентичний оригіналу. Сучасний відповідник — munken print cream, виготовлений у Північній Європі.

Для 150 примірників зроблено обкладинку зі штучної шкіри, для 50 — з натуральної. Тиснення золотом ідентичне до оригіналу, векторний малюнок для виготовлення кліше під нього спеціально до найдрібніших деталей перемальовувала дизайнер.

Факсимільне видання вже передано до національних заповідників «Софія Київська» та «Гетьманська столиця» (м. Батурин) й інших музеїв, Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.

На початку жовтня Мазепинське Євангеліє презентували військовим і курсантам Одеської військової академії. Ігор Осташ пообіцяв, що найближчим часом такий подарунок з’явиться і в одеському Музеї української книги.

Ярослава РІЗНИКОВА,
лауреатка літературних премій імені Григорія Сковороди та Івана Франка