Країна самотніх людей: чому важливо знати про фільми «Носоріг», «Стоп-Земля» і «Королі репу»

Три кінопрограми, 16 фільмів за 7 днів, майже 5 тисяч глядачів в одному кінотеатрі «Жовтень» (із дотриманням карантинних обмежень) і навіть одне перенесення показу через повідомлення про замінування — така статистика 5-го Київського тижня критики, без сумніву, головного міжнародного фестивалю арткіно столичної осені.

У жовтні в «Жовтні» у рамках цього фестивалю поціновувачі кіноновинок уже звикли передивлятися найрезонансніші фільми, які нещодавно представляли на Берлінале чи Каннському та інших головних світових фестивалях.

Цьогоріч у програмі  «Фокус» була нагода подивитися  знакові стрічки України та Канади (минулого року у парі з нашою країною була Франція, переглядали «Атлантиду», «Погані дороги» та «Номери»).

Цього разу канадські експерти — команда членів Асоціації кінокритиків Торонто — відібрали для фестивального показу такі українські фільми: «Стоп-Земля» — ігровий дебют режисерки Катерини Горностай, «Носоріг» Олега Сенцова та «Королі репу» Мирослава Латика.

Ці різні кінострічки об’єднує спільний посил: поспілкуйтеся, і не раз, зі своїми найближчими — дітьми, щоби допомогти зорієнтуватися у світі, який може бути підступним, дуже жорстоким та безжальним. Коли молоді люди лишаються сам на сам із дорослим життям — затягнути їх може до кривавого дна.

«Стоп-Земля»

Майже абсолютним фаворитом 5-го Київського тижня критики став фільм «Стоп-Земля». На урочистій церемонії відкриття кінофестивалю Національна премія кінокритиків «Кіноколо» оголосила переможців: картина Катерини Горностай здобула головну нагороду — за найкращий повнометражний ігровий фільм — та перемогла ще в чотирьох номінаціях.

Власне Катерину Горностай відзначили як найкращу режисерку та сценаристку, а також нагородили премією «Відкриття року» — за найкращий повнометражний дебют.

Найкращою акторкою кінокритики назвали Марію Федорченко, виконавицю головної ролі. Дебютною акторська робота у фільмі «Стоп-Земля» була не лише для неї, а й для інших київських учнів, які знімалися у цьому кіно, щоправда, попередньо два місяці займалися у спеціально організованій Катериною Горностай творчій лабораторії акторської майстерності, драматургії та сценічної мови.

У рейтингу кінокритиків, які переглядали фільм у «Жовтні», «Стоп-Земля» — у трійці упевнених лідерів, до того ж два інші — іноземного виробництва. І не лише тому, що на цьогорічному Берлінале «Стоп-Земля» отримала «Кришталевого ведмедя» за найкращий художній фільм від юнацького журі конкурсної програми Generation 14 plus.

Узятий за назву вигук одинадцятикласників під час гри на шкільному подвір’ї — це зображений на екрані обережний максималізм юності, коли свої проблеми видаються центром все­світу, утім індивідуальні закони гравітації ще лише на стадії часто несміливих дослідів і формування.

У кадрах усе, як у житті: зготовані мамою сирники на сніданок, які не завжди вистачає часу чи бажання поїсти; станція метро Берестейська; підліткова вечірка із «а чому мене ніхто в губи не цілує» і ночівля у друзів; сердечки на День святого Валентина і думки про те, що робитимеш у перший день після закінчення школи.

Олег Сенцов на зйомках «Носорога».
Фото з фейсбука.

Згадка про закоханість як про стресову ситуацію, яка з часом усе більше нагадує залежність, виходить десь із розповіді вчительки на уроці. А потім інтерпретується з різних позицій: і як «метелики в животі», і «мама з третього разу поступила — інакше ми б із нею не по­знайомилися», і перепискою в телефоні зі своїм таємничим обранцем.

Важливо, що звучить із вуст саме юного героя: «Якщо гівняні татушки — це не означає, що він поганий». А ще важливо з фільму «Стоп-Земля» почути всім дорослим від 16-17-річних: «Хотілося, щоби хтось був поряд». І побажання це звучить від дітей, які ніяких ознак неблагополучності не проявляють, хоча й вони в постійному емоційно-почуттєвому пошуку.

«Носоріг»

У рамках 5-го Київського тижня критики відбулася національна прем’єра третього фільму Олега Сенцова — «Носоріг», який цьогоріч показували  у конкурсній програмі «Горизонти» Венеційського кінофестивалю.

Кіно гангстерське, жорстоке і жорстке, яке досить прохолодно зустріли вітчизняні кінокритики, долучені до цього фестивалю (і саме при його обговоренні відчувався брак на цьому майданчику різновікових вітчизняних експертів, з об’ємнішим багажем кіноаналітики).

А проросійські сайти традиційно облили брудом режисера з Сімферополя, який був політв’язнем Кремля фактично за долучення до Євромайдану наприкінці 2013-го — на початку 2014 років.

«Дивлячись iз боку тих, хто за межами України, відокремлений від уявлення про минуле режисера Олега Сенцова та головного актора Сергія Філімонова, «Носоріг» — це стильна, жорстока, надзвичайно добре реалізована казка про молодого чоловіка, що виріс від того, над ким знущалися, до того, хто знущається. У фільмі є всі тропи великих казок про гангстерів, питання моралі, ретельно складена історична документація бурхливого періоду і чудова символічна частина», — так охарактеризував стрічку куратор програми «Фокус: Україна — Канада» Джейсон Горбер.

Нагадаємо, кримінальна драма «Носоріг» — фільм Олега Сенцова, робота над яким розпочалася ще в 2012 році, проте була призупинена через незаконний арешт режисера російськими спецслужбами у 2014-му та подальше його ув’язнення до 2019-го. У підсумку до виробництва цього кіно причетні три країни: Україна, Польща, Німеччина.

Головного героя глядач бачить із малого віку, коли хлопчаки заради забави «рубають голови» соняшникам. Хоча уява з кінорозповіді вимальовує усі 32 роки того, хто отримає у кримінальному світі прiзвисько Носоріг: бо згадка про 5 років в’язниці його батька і замахування сокирою горе-чоловіка на матір своїх дітей — не для всіх, але дуже промовиста і стосовно подій, і стосовно часового проміжку.

Калейдоскопічна зміна кадрів у стінах дуже скромної хати, де проходило дитинство Носорога, — це життя багатьох, починаючи з 1970-х: коли в людей було мінімум коштів на найнеобхідніше, сини виконували «інтернаціональний обов’язок» в Афганістані, а родини тероризували безвідповідальні батьки-деспоти... А на зміну тому часові прийшов період, коли стало можливим усе «порєшать» битками...

«Королі репу». Казан — Михайло Дзюба.
Фото з сайту kcw.com.ua.

Далі режисер Олег Сенцов досить натуралістично показує, як безжально засмоктує навіть випадкова необачність влипнути у банду. Усім відома пісенька радянських часів «Если с другом вышел в путь» кадрується закиданням чергової жертви в багажник автомобіля.

А весілля у «братків» завершується «мордобоєм». Живучий і кмітливий Носоріг урешті-решт не може втекти від своєї пам’яті, в якій назавжди засів нехай і не планований, але розстріл дитини.

Із позитивних героїв у стрічці — лише мати, якої не стало зов­сім скоро після старту бандитської кар’єри Носорога, та його сестра, яка вже зі своїми дітьми так і продовжує жити фактично у злиднях. І така безпросвітність не може не пригнічувати.

Головну роль у фільмі «Носорiг» зіграв непрофесійний актор — нині 27-річний Сергій Філімонов.

«Кастинг на головну роль у фільмі проходив серед ветеранів, колишніх в’язнів, спортсменів. Ми шукали актора, життєвий шлях якого схожий на шлях головного героя. Сергій отримав роль як людина, яка пройшла складний шлях від футбольного фаната через Майдан та війну, а зараз є свідомим активістом правозахисного руху України», — коментував одному з видань Олег Сенцов.

Сергій Філімонов був добровольцем «Азова», керував Київським осередком «Національного корпусу», активний учасник ініціативи  «Хто замовив Катю Гандзюк?», у Краматорську влаштував сутичку з представниками фракції  «Партія Шарія» в міськраді.

Тому охочих щонайменше насторожено і навіть упереджено ставитися до його кіноролі — немало. Фільм знімали у Кривому Розі на Дніпропетровщині, Львові та Києві.

«Королі репу»

Коли дивитися фільм «Королі репу» після «Носорога» — це історія, коли той, хто з необачності встрягнув у компанію бандитів, уже після кількох «мокрих» справ вирішив будь-що зіскочити. Утім реалізувати таке рішення — це зовсім не те, що у повсякденному житті вийти на обраній зупинці метро чи маршрутки.

«Королі репу» Латика — це амбітна історія, яка до певної міри нагадує «8-му милю» Кертіса Генсона. Але Латик не дав своїм амбіціям перемогти себе, а навпаки — робить зі своєї історії переспів «Злих вулиць» Мартіна Скорсезе у сільському дусі, з мотивами стрічки Едґара Райта «На драйві», — так характеризує це кіно  куратор програми «Фокус: Україна — Канада» Київського тижня критики Том Ернст.

Хоча ні назва стрічки, ні її яскрава кольорова гама, ні початок не налаштовують на трагедію. Власне, так і в житті: коли знайомишся з молодими людьми, які створюють і читають реп, — це не віщує біди.

Дії цієї стрічки розгортаються уже в 2000-х, утім українські сім’ї не розкошують. Мати хлопця на прізвисько Казан береться продавати хату, щоби переїхати у місто — як згодом з’ясується, не для того, щоби у театри ходити. Жінці все життя було страшно назавжди залишитися у селі.

Її сімнадцятирічний син-випускник із другом понад усе мріють стати відомими реперами. А ще Казан по-сільському любить Свєту: не завжди довіряючи, розповідаючи про свої почуття і даруючи морозиво. Юнка ж, про яку в селi всякого говорять, взяла собі за мету будь-що вибратися з села.

Заради своїх мрій Казан встрягає у грошовиту компанію. Але розплачуватися йому доведеться гірко.

У музичній кримінальній драмі режисера  Мирослава Латика зіграли  Михайло Дзюба, Антон Вельбой, Ірма Вітовська, Карина Химчук, Юрій Кулініч, Дмитро Хом’як, Андрій Борис. Один із продюсерів стрічки — Юрій Минзянов, який відомий участю у виробництві фільмів «Погані дороги» та «Припутні».

І після перегляду цього кіно залишається думка: було б з ким головному герою проговорити свої проблеми і знайти хоча б словесну підтримку — не поламалося би стільки життів.