«Україна молода» стає тижневиком: з 2022 року наша газета виходитиме раз на тиждень

«Україна молода» стає тижневиком: з 2022 року наша газета виходитиме раз на тиждень, у четвер.

Це буде великий номер, на 24 шпальти, куди увійде все найцікавіше, що відбулося в Україні та світі за тиждень — разом із програмою телепередач та розважальними сторінками.

Тижневик замінить собою наші традиційні новинні номери, до яких уже встиг звикнути читач «України молодої». Добре це чи погано? Для читача практично нічого не зміниться, адже обсяг інформації залишиться таким же, що і був, іншою стане лише періодичність її отримання.

Редакція, чесно кажучи, і сама не в захваті від цього кроку — ми готові й надалі робити для вас щоденні випуски, як це було раніше. Можливо, і повернемося до них, якщо ситуація у країні зміниться на краще.

А перейти з наступного року на тижневик були змушені під тиском — Укрпошти, яка не може вчасно доставляти періодику українським передплатникам, а також держави, яка нічого не робить задля виправлення ситуації.

...Значна частина наших передплатників — мешканці не лише віддалених сіл, а й навіть столиці України — знають: у день виходу газети доставляють дуже рідко.

Переважно листоноші збирають кілька номерів щоденної газети, щоби віднести їх читачеві раз на тиждень. Таку практику запровадила Укрпошта в останні роки, після «реформування» свого відомства. А читач, отримуючи у п’ятницю номер за вівторок, цілком справедливо вважав, що його обдурили.

«Оптимізація» від Укрпошти, коли монополіст скорочував свої видатки, але при цьому регулярно піднімав ціну за власні послуги, власне, і добиває щоденну пресу в Україні. Раніше ж, до «покращення», наклади газет були у рази більшими, ніж зараз. Щоденний тираж «України молодої» стартував від 100 тис. примірників, а в особливі моменти нашої історії, скажімо, під час Майдану, досягав 1 млн 200 тисяч штук!

Цей показник видання досягали разом із розповсюджувачами: редакції проводили конкурси серед листонош, які змагалися за найбільшу кількість передплачених примірників.

До речі, головним призом для листоноші від «УМ» у 90-х роках був автомобіль «Таврія» — і лише один цей фактор може свідчити про обсяг ринку друкованих ЗМІ, який існував у нашій державі.

Але потім в Укрпошті вирішили піти іншим шляхом: намагаючись отримати максимальний прибуток, топменеджери відмовилися від виконання своєї державної функції — забезпечення інформаційної безпеки держави. І навіть сьогодні, коли триває війна з Росією, в тому числі й інформаційна, ні Укрпошта, ні держава не планують змінювати цю позицію.

А поштове відомство — замість забезпечувати безперешкодний доступ до інформації — продає у своїх відділеннях туалетний папір і кільку в томаті. І якщо десь у гірському селі таку практику ще можна якось пояснити, то у Києві, за двадцять метрів від супермаркету, подібний підхід виглядає дивним.

У цьому місці багато хто може зауважити: які газети, ми ж живемо в епоху цифровізації і діджиталізації?!! І додати, що саме на електронні ЗМІ в останні роки перенаправлені рекламні бюджети паперових видань і навіть телебачення, а тому — вуаля...

Це, звісно, факт — бо у світі таки цифровізують і бюджети перерозподіляють. Але хто зможе сказати, який саме відсоток населення у віці 60+ у сільських районах регулярно скролить у смартфоні чи ноутбуці інформаційні стрічки новинних сайтів?

Я наголошую — українських сайтів, які зареєстровані як ЗМІ і діють відповідно до журналістських стандартів, а не ресурсів-помийок, фейсбучних груп, які вкидають антидержавні тези і яких часто генерують із території РФ. А тому питання: з яких саме джерел наші люди беруть інформацію про результати вакцинації чи про те, хто на кого напав на Донбасі?

Хто сьогодні захищає від інформвкидів наш інформаційний простір? Дикий ринок? Ви серйозно?! Укрпошта про це мовчить, розпихаючи по полицях консерви, а держава взагалі не вважає за потрібне відповідати.

Так, держава не може і не має закривати інтернет — ми ж таки не Північна Корея, але держава зобов’язана запропонувати альтернативу: у вигляді незалежних вітчизняних ЗМІ, до яких пересічний українець має отримати безперешкодний доступ.

Навіть якщо він мешкає у гірському селі на заході держави, де немає інтернету, чи на сході країни, біля російського кордону, де читають якісь «Новини Брянска» і тому живуть у російській парадигмі. Бо, перефразовуючи відомий вислів, якщо ви не хочете годувати свою пресу, то будете годувати чужу.

Це, до речі, чудово розуміють по різні боки від українського кордону. Я вже не кажу про багатші від нас Польщу, Німеччину, інші західні держави, де тенденції до цифровізації виражені не менше, ніж в Україні, але новинні ЗМІ там тримають конкуренцію сайтам-помийкам.

Вразила Туреччина, де у невеликому місті Аланія — 100 тис. мешканців — навіть немає постійного продуктового ринку, але виходять 4 (чотири!!!) щоденні газети.

Місцеві мешканці їх читають у кафе, попиваючи свій ранковий чай. Як і французи, які починають день із кави з круасаном і свіжої газети.

Так, у дистрибуції преси треба щось поміняти. Можливо, і справді варто залишити у спокої бідолашну Укрпошту — нехай реалізовує свої плани зі створення банку і мережі торгівлі пальним. Але натомість позбавити її монопольного становища і державного фінансування — тобто коштів платників податків. Тобто — наших з вами грошей.

А вивільнені кошти спрямувати на альтернативні шляхи доставки преси. Як, скажімо, роблять у Японії, де пресу розповсюджують через так звані «центри продажу», а контракти з читачами укладають агенти, надаючи клієнтам спеціальні знижки від себе та паралельно розповсюджуючи рекламну продукцію. Така бізнес-схема знижує вартість доставки і часто дає додаткову вигоду для передплатника.

Відтак тиражі центральних газет там становлять 5-8 млн примірників, а випуски діляться на денний — приходить близько 3-ї години ночі, та вечірній — його читачі отримують десь близько 16-ї години.

Редакція газети «Асахі» має офіс у центрі Осаки — висотний будинок, більшість поверхів якого здають в оренду. Це так, штрих до портрета. І ще один штрих — літературний: герой одного з японських романів прокидається вночі від того, що в його дім привезли свіжу пресу.

...Ми дуже сподіваємося, що українські газети знову матимуть популярність в Україні. Що «Україну молоду» читатимуть вранці «до кави» і ми відновимо щоденний випуск. Це неодмінно станеться, якщо цього захоче обрана нами влада.