80-річчя розстрілу в Бабиному Яру

У ХХ ст. в Україні відбулися два сталінські геноциди (Голодомор та депортація кримських татар) і два гітлерівські (вбивства євреїв і ромів).

Найбільша трагедія українського народу — Голодомор (Ізраїль, до речі, не визнав його геноцидом), а єврейського — Голокост (в Україні він став відомим злочинами в Бабиному Яру).

Втрати українців більші, у відсотках значно переважають єврейські. Та українські втрати мали суттєвіші наслідки: наша культурна та політична еліта внаслідок репресій (проводилися одночасно із виморенням селянства) була винищена, єврейська в основному збереглася.

Це в майбутньому стало одним із факторів того, що євреї створили свою успішну державу, а українці борсаються й досі. Є й другий фактор: німецького нацизму, ворога єврейства (і всього людства), вже нема, а російський імперіалізм і сьогодні намагається підкорити українців.

Наприкінці вересня 1941 р. нацисти розстріляли майже всіх євреїв, що залишилися в окупованому Києві. Нині відзначається 80-річчя цього жахливого масового вбивства. Для українців Бабин Яр став символом нелюдської расової політики і настільки вразив числом жертв, що вони вважають їх найбільшими у Голокості. Але це не так.

«Енциклопедія Голокосту» (видання Яд ва-Шем) оцінила кількість знищених євреїв на території Польщі — 3 млн, СРСР — 1,2 млн. У «таборах смерті», створених нацистами в Польщі, було вбито: в Освенцімі 1,1-1,5 млн, в Треблінці 750-810 тис., у Белжеці 600 тис., у Хелмно 320 тис., у Собіборі 250 тис., у Майданеку 60 тис. У Тростянці під Мінськом було вбито 200-250 тис. В Україні на околиці Львова був Янівський концтабір, де загинуло 140-200 тис. євреїв.

У Бабиному Яру число вбитих євреїв коливається від 33 тис. 771 (дані нацистських убивць)  до 200 тис. (це явна вигадка «дослідників», бо стільки євреїв у Києві не було, до війни проживало 50 тис.).

У жовтні число страчених (ясно, що не тільки євреїв) зросло до 51 тис. Наведена вище чисельність жертв є приблизною, оціночною, а от нацистські звіти щодо Бабиного Яру можна вважати достовірними, бо в 1941-му вбивці не чекали на поразку і нічого не збиралися приховувати.

Розстріли в Бабиному Яру виконувала Зондеркоманда 4а Айнзатцгрупи С і 45-й 303-й батальйони німецької поліції. Розповіді про участь українців у розстрілах є брехнею. Українську народну міліцію ОУН німці розпустили в середині серпня 41-го після проголошення ОУН незалежності України; «Буковинського куреня» на той час у Києві не було (наприкінці 41-го він теж був розпущений німцями, багато членів репресовано).

Українська допоміжна поліція — це не «націоналісти», вона була сформована німцями з громадян УРСР різних національностей, з військовополонених, озброєна була карабінами, автоматів і кулеметів не мала. У деяких містечках поліцаї брали участь у розстрілах, у Києві вони конвоювали євреїв та охороняли Сирецький концтабір.

Злочини поліцїі засуджувати треба, та назва «українська» стосується саме території, хоча й українці в ній були. Деякі зашорені сіоністи безсовісно звинувачують українців назагал.

Покидьки є серед будь-якого народу: євреї працювали на гітлерівців (проти своїх) у юденратах, у єврейській поліції в гетто, у «таборах смерті» нацисти створили єврейські «зондеркоманди». Та не можна на цій підставі оголошувати євреїв гітлерівськими посіпаками.

Понад 5 тис. українців було розстріляно за допомогу євреям. Ізраїльський інститут катастрофи та героїзму Яд ва-Шем надав звання «праведників світу» 2659 громадянам України (12% усіх праведників, 4-те місце серед усіх країн).

Радянській владі слушно закидають приховування історії Бабиного Яру, справж­ньої картини трагедії. Але провина очільників СРСР є набагато більшою, про неї майже не згадують у суспільстві.

На відміну від євреїв, які сподівалися на «гуманність» німців, Сталін, радянське керівництво знали про расову політику свого недавнього союзника, про загрозу євреям, але не евакуювали їх, не спрямували частину в паризанські загони, навіть не попередили про небезпеку, не надавши їм інформації. Не зроблено було нічого, Сталін підіграв Гітлеру.

Російсько-більшовицька влада довгий час замовчувала трагедію Бабиного Яру, забороняла зібрання у дні пам’яті. Завісу мовчання прорвав мітинг 29.09.1966 р., у якому брали участь І. Дзюба, В. Нєкрасов, Б. Антоненко-Давидович, дисидентська інтелігенція.

Іван Дзюба у промові закликав до об’єднання українців та євреїв, звернувся до влади: «Мовчання стає спільником непради і несвободи».
Меморіал «Бабин Яр» має вшанувати пам’ять не лише страчених євреїв, а й інших жертв, яких було багато.

Якщо радянська влада намагалася приховати єврейську трагедію, говорилося про безликих «радянських людей», то в концепції меморіалу, що фінансується російськими євреями, загиблі цигани, українці (у тому числі члени ОУН, зокрема поетеса Олена Теліга), росіяни відсуваються на другий план. Художня концепція ускладнена, малозрозуміла.

Метою меморіалу має бути нагадування (і не лише у траурні ювілеї) про всіх наших страчених співгромадян.

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК
Київ