У мільярдера Ріната Ахметова з’явилося бажання возвеличитись на священній справі українізації й зробити патріотичний національний проукраїнський телевізійний продукт.
Одразу скажемо, справа для нього іміджево важлива, особливо на тлі того, що чимало просунутих українців зазначають, що Рінат Ахметов (нехай і опосередковано і, можливо, не навмисне) причетний до втрати Луганська й Донецька.
Ми не про те, що він готував вторгнення, боронь Боже, а про те, що Ахметов так вибудував свою бізнесово-піарну діяльність, що Донбас ментально відривався від інших регіонів України.
Він з апломбом позиціонував свою винятковість і ледь не основну роль у тому, що вся Україна — тягар для Донбасу і своєю ситістю має завдячувати лише йому. Тому внесок Ахметова в нинішню ситуацію на Донбасі, як би це комусь не подобалось, очевидний.
Водночас медіамагнат залишається «незамінним» у питанні вирішення конфлікту на Донбасі, адже саме Донецьк був «серцем бізнес-імперії» Ахметова.
Такий чіткий, хоча чималою мірою і на позір, крен його ЗМІ в бік українського патріотизму, ймовірно, стався через усвідомлення, що перебування й надалі в не зовсім визначеній, завислій політичній позі починає бути небезпечним і може призвести до втрати десятиліттями «нажитої непосильною працею» бізнес-імперії.
Адже кремлівські не церемоняться з бізнесами, тим більше з чужими. Зрозуміло, що це потребує і нарощування Ахметовим своєї політичної ваги. Така воля історичної реальності: без українізації своєї медіаімперії в Україні — глухий кут.
Медійна маска Ахметова
І от цього року Рінат Ахметов інвестує у свій медіахолдинг $307 млн. Це найбільша інвестиція в українське медіа за сім років. Йдеться про телеканали «Україна», «НЛО TV», «Індиго TV», «Футбол 1/2/3», новинний канал «Україна 24» і цифрову платформу Oll.TV.
Офіційно група СКМ пояснює, що на рішення вплинули прискорення інфляції, наслідки пандемії та тривала стагнація рекламного ринку. До речі, 2020 року обсяг реклами на українських телеканалах виріс, за різними даними, на 5,6%, або на 650 млн грн.
Отже, інформаційний телеканал «Україна 24» взявся завойовувати патріотичного глядача. Однак через певний час ейфорії в чималої проукраїнської аудиторії почалось світоглядне «нетравлення шлунка». Бо не все так склалось, як патріотичним глядачам гадалось.
Ну неможливо зрозуміти і сприйняти постійну присутність у напіваналітичних програмах та токшоу відвертого прокремлівського ідеолога, лідера партії частини проросійських уламків та відголосків Партії регіонів — «Наші» Євгена Мураєва на телеканалі «Україна 24», де він з надривом «мочить» Україну, її державність, самостійність і все, що до цього дотичне.
Адекватно виправдати це, тим більше в часи війни, неможливо. І ведучі не спиняють і не поправляють його, не роблять зауважень. То, власне, що це? Редакційна політика? У чому вона? В колаборації з усім антиукраїнським?
Чи плюралізм думок, який неможливо уявити в часи Другої світової війни, скажімо, на хвилях Бі-Бі-Сі з висловленням своєї нацистської позиції посібника Гітлера Геббельса чи його італійського союзника фашистського диктатора Муссоліні або румунського — Антонеску.
Чи... все простіше — гроші не пахнуть? Окупаційний російський контент вільно прогулюється українськими телеканалами, вкладаючи устами своїх мураєвих інформацію, необхідну Кремлю, в голови тих, хто «хаває» з телевізорів, незважаючи на протипоказання та алергічні реакції.
Головні біди України — чимала частина населення, котра погано аналізує, страждає політичним несмаком, та олігархи. До того ж останні — абсолютно безсоромні. ЗМІ, особливо телеканали, — зброя масового ураження. То куди, на що, на кого спрямована ця зброя пана Ахметова?
Телевізійна деолігархізація Зеленського
Отже, телепроєкт каналу «Україна 24», що входить до медіаімперії Ріната Ахметова, «Велика деолігархізація» з першого випуску почав майоріти низкою маніпуляцій, спрямованих на підміну понять. Наприклад, що основою олігархату є не ті, кого зазвичай називають олігархами, а корупціонери серед чиновників та окремі бізнеси, які збагачуються на бюджеті.
Усі ці маніпуляції не викликають негативу в президентській команді. Бо в телепроєкті Зеленського представляють як великого борця з олігархами, якому заважають корумповані можновладці. А втім, трохи все ж остерігаються того, як надалі цей телепроєкт команда олігарха використовуватиме в переговорному процесі.
Наразі в ефірі команда Ахметова намагається перекласти негативний шлейф олігархату з найбагатшого українця на інших. І озвучує, по суті, позицію власника телеканалу:
«Влада вважає, що оскільки світова економіка зростає, забезпечуючи більший прибуток, то й бізнес має платити більше податків. Бізнес не сперечається, що світова економіка зростає, але ж українська продовжує падати».
Тобто нам на чеснi податки вiд українських товстосумiв сподiватися не доводиться.
Що ж вийшло з прийняттям антиолігархічного Закону — по факту ми вже побачили. Його прийняли з юридичним різнобоєм — головна колізія полягає в тому, що визначенням статусу олігарха займатиметься невідомо хто: або РНБО, або НАЗК.., або обидва органи разом, або ніхто, тобто сам президент Зеленський.
Щоправда, черговий піар-проєкт для президента Володимира Зеленського нагадує ті, що вже виходили на каналі Ріната Ахметова за часів президентства Петра Порошенка: «У ритмі спорту з Мариною Порошенко» та «Різдвяні зустрічі з президентом».
Скажете, Рінат Ахметов зрадив? Та ні, для мільярдерів, як і для більшості політиків, вчасно зрадити — означає передбачити. Можливо, пан Ахметов і наступним президентом бачить також Володимира Зеленського. Окрім того, є ще й бізнесова взаємозацікавленість.
«Швидка» політична допомога
Отже, які ще інтереси президента та «олігарха №1» зійшлися в (та поза) телепроєктi «Велика деолігархізація»? Першим публічним проявом лояльності Ахметова до новообраного глави держави Володимира Зеленського була купівля олігархом 200 карет «швидкої», ключі від яких урочисто вручав лікарям особисто президент.
Цей перший маленький прогин заклав основи для майбутнього зближення з президентом, який прийшов до влади саме на критиці олігархів і намірах їх дещо «випатрати».
Ми далекі від думки, що Зеленський мав меркантильний інтерес, зближуючись з Ахметовим. Але те, що президенту було важко встояти перед можливістю скористатись медіаресурсами олігарха — наочний факт.
Відчуваючи, що з боку Зеленського є зацікавленість до приманок, які ненав’язливо пропонує олігарх, останній намагається зв’язувати себе з владою все більш міцними путами. Він чутливо відгукується майже на кожний натяк про можливу допомогу.
Ну і в інтересах президента як справжнього державного діяча мало б бути — коли Україна відновить контроль над Донбасом, використати спроможність Ахметова надати гарантії роботи тисячам людей.
Остаточно кинути Коломойського
Зближення з Ахметовим є тлом для певного охолодження у стосунках з іншим олігархом, якого називали головним бенефіціаром перемоги Зеленського, — Ігорем Коломойським. Він стає все менш зручним для Зеленського.
А фактором незручності олігарха є його непомірні вимоги. Особливо в контексті спроб повернути ПриватБанк. Також Коломойський намагався добитись зниження тарифів на електроенергію для своїх феросплавних заводів.
І взагалі — обмежити вплив свого конкурента Ахметова на енергетичний сектор, де підприємства останнього виробляють ту саму електрику і жодним чином не зацікавлені у зниженні її вартості.
Натомість Ахметов, навпаки, стає опорною точкою для Зеленського у справі позбавлення впливу Коломойського.
Саме в інтересах Ахметова в уряді все більше посилюються процеси витіснення людей Коломойського з провідних позицій у тому ж «Центренерго». А також намагання не дати йому доступу до більш дешевої російської електрики, змушуючи його підприємства купувати в Ахметова.
Політика — концентрований вираз економіки
Посилює мільярдер Ахметов і політичну складову свого впливу. Він має кількох своїх депутатів, яким вдалося пройти в Раду по мажоритарних округах.
І ці депутати вибірково беруть участь у голосуванні за важливі для монобільшості проєкти. Тим часом і в самій «Слузі народу» є пул депутатів, які нібито не цураються прислухатись до побажань фігуранта списку Forbes.
Отже, олігарх, відчуваючи все сильнішу прив’язку до нової влади, вдається до спроб відстоювати інтереси власного бізнесу, намагаючись зберегти позиції, здобуті під час каденції попередніх політичних керівників держави.
А президент робить усний посил пресі й усім зацікавленим, що в цієї людини були переконливі й корисні позиції у питанні врегулювання політичної кризи.
Перст долі вказує на туманний Альбіон
Тим часом у Лондоні вже гучно лунає критика на адресу імміграційних ініціатив уряду. Представники бізнесу невдоволені тим, що охорона здоров’я, фермерство, будівельна галузь і готельний бізнес мають усі шанси залишитись без персоналу. Варто зазначити, що главу вітчизняного Кабміну також пов’язують з Рінатом Ахметовим.
Нагадаємо, свого часу — понад 10 років тому — Лондонський суд заборонив копирсатися в сумнівному минулому тоді ще зростаючого українського бізнес-«героя» Ахметова.
Але коли капіталіст номер один, хитрозадо підіймаючи Лондонський суд на захист від допитливості преси до періоду особистого накопичення первинного капіталу, рятує власну п’яту точку й неосяжне бабло від кризової пожежі, а це діяння збiгається з національними інтересами, — то нехай буде.
Однак тодішнє звернення олігарха в закордонні суди виглядало як таке, що має єдину мету — навішати намордник віднині і прісно, і на віки вічні на всіх сторожових псів, котрі виявляють інтерес до відсутніх кримінальних сторінок глянцевої біографії, що не збереглися навіть у відкоригованій кримінальній хроніці й відправлених на кремацію справах.
А тим часом на тлі цієї співдружності «доброзичливці» постійно роблять інформаційні вкиди про змову просунутих «слуг» і Банкової проти Зеленського, котрому, мовляв, другий президентський термін не світить за жодних обставин.
Проте наразі завуальована вказівка Ахметова своїй пресі благоговійно прилаштуватись у чергу до поточного політичного процесу, ініційованого Банковою, усе ще залишається актуальною. Так само, як і присутність в ефірах носіїв кремлівських наративів.