Невеселе 30-річчя відродження: Спілка письменників України переживає не найкращі часи

Різні етапи

Нещодавно у приміщені столичного педуніверситету відбулися урочистості, присвячені 30-річчю відродження Спілки письменників України, історія якої почалася ще в далекому 1934 році, 12 серпня: саме тоді в Києві вона була заснована на І Всеукраїнському з’їзді радянських письменників.

А підставою для її створення була постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно-художніх організацій».

За цією постановою були ліквідовані всі літературні організації, які на тоді ще існували в УРСР — ВУСПП, «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна» й згодом створена Спілка радянських письменників України.

Влітку 1941 року основна частина співробітників Спілки перебралася в Уфу, де до 1944 року розміщувалася в Будинку-музеї Мажита Гафурі. Максим Рильський, Юрій Яновський, Іван Кочерга, Петро Панч, Натан Рибак у евакуації брали активну участь в організації видання творів українських письменників у серії «Фронт і тил», у випуску літературних газети та журналу українською мовою.

У жовтні 1941 року діяльність Спілки було поширено на терени Райхскомісаріату України, де київське відділення очолила Олена Теліга.

Однак за два місяці, після арешту та розстрілу німцями членів редакції «Українського слова» (І. Рогача, І. Ірлявського, О. Теліги, О. Кандиби-Ольжича), діяльність Спілки в Райхскомісаріаті було припинено.

На межі 1980-х і 1990-х Спілка була центром національно-визвольної боротьби. У середовищі українського письменства започатковувалися Народний рух України, «Просвіта» та «Меморіал». У квітні 1991 року на першому з’їзді Спілки письменників України було проголошено незалежний статус через відокремлення від Спілки письменників СРСР.

Цьогорічні урочистості вели теперішній голова НСПУ Михайло Сидоржевський та народна артистка, перший міністр культури України Лариса Хоролець. На вечері було чимало поважних гостей, виступав хор ім. Г. Верьовки, письменникам вручали грамоти й нагороди, але, попри святковий настрій, зі сцени звучали й далеко не урочисті виступи.

Останні сторожові

«Усе робилося й робиться впродовж тривалого часу, щоб нас поділити, зачистити, посіяти ворожнечу, — зазначив шеф-редактор газети «Слово Просвіти» Павло Мовчан, — щоб не було такої сили, яка свого часу сформувала і платформу, й ідеологію цієї держави. Сила, яка називалася «Народний рух України», була створена саме письменниками й зробила більше, ніж будь-яка з політичних партій.

Спершу я був проти виокремлення святкування 30-річчя Спілки й річниці відродження Української держави. Але згодом підтримав пропозицію Михайла Сидоржевського, тому що на позачерговій урочистій сесії Верховної Ради не були названі ні ті сили, ні ті імена, які заслуговують на особливий пієтет, зокрема Олесь Гончар, Юрій Мушкетик, Борис Олійник, і вони мали б бути названі не як легенди, а як ті, хто відновлював цю державу.

Цей масив, який називається письменництвом, сьогодні найприниженіший і найроздрібненіший. Все йде до того, щоб зачистити, і не тільки як інституційну Спілку — немає вже в нас часописів, які свого часу формували загальнонаціональну ідеологію. Бо якщо ми говоримо про неї, то не треба забувати про те, що з таких джерел, як «Неопалима купина» Плачинди всі довідалися, наскільки ми й наша державність глибинні. Саме ця глибинність не дасть нам зникнути, хто б там що робив.

Якби не було українського слова як генеруючої й цементуючої сили — не було б української нації. Сьогодні тривають атаки не тільки з російських джерел, а й із деяких «наших», чого вартий лише Мураєв...

Письменство сьогодні — це люди подвигу: самі пишуть, самі видають, самі реалізують. Але хто відродить «Вітчизну» й інші українські часописи? Чому журнал «Всесвіт», який мав колосальну популярність, сьогодні зведений фактично нанівець через безгрошів’я?

Сьогодні все безгонорарне — практично жоден часопис не платить. Також не платять телебачення, радіо. Всі забули про таку категорію, як гонорар. І це вражаюче приниження для творчих людей. Але ж тільки письменники можуть і зобов’язані робити те, що й робили , — бо вони є носіями українського слова й залишаються останніми сторожовими.

Раніше були будинки творчості, куди письменникам можна було їздити й мати там певні пільги, а сьогодні в них немає навіть грошей на квартплату. Чому так сталося? Але ми все одно повинні й далі бути генераторами ідей і виконавцями тієї ідеологічної платформи, яка була сформована в стінах Спілки.

До речі, 9 вересня минуло 32 роки з дня, коли закінчувався установчий з’їзд Народного руху України в Політехнічному інституті. Але ніхто з можновладців ніде й нічого не згадав про цю історичну подію...
Спілка — не тільки меморіальна частина, ми також є зобов’язуючим началом для відродження України і носіями та оберігачами слова».

«Справжню історію України дізнався з творів письменників»

«Без творчості українських письменників не було б української нації, — слушно зауважив колишній міністр освіти і науки, академік Василь Кремень. — А зважаючи на те, що ця творчість відбувалася переважно в умовах бездержавності, то вважаю, що письменництво здійснило подвиг.

Важко переоцінити велику роль письменництва в літературі, освіті й просвітництві, й не лише в літературній царині, а й загалом у формуванні багатьох поколінь українців. Я почав пригадувати: а звідки взнав справжню історію України, адже за Союзу вона була спотворено препарована? Саме з літературних творів, починаючи з романа «Святослав» Семена Скляренка та багатьох інших, — це була історія, насичена життям конкретних людей, яку сприймав дитиною.

І хоча письменниками вже багато зроблено, але ще більше є завдань на майбутнє. І одне з найголовніших — це утвердження національної ідентичності українства. В умовах глобалізації й культурної конкуренції лише та нація, яка найбільшою мірою усвідомлює свої національні інтереси, зможе їх успішно захистити.

Та біда, яка трапилася в 2014 році (анексія Криму й окупація сходу України), стала можливою не лише через шовіністично-імперіалістичну сутність Росії, а й через те, що північний сусід відчув: є частина населення України, яка не почувається українцями».

Письменників треба цінувати за життя!..

«Допоки Україна не заговорить українською, я з України нікуди не подінуся! — так емоційно почав виступ Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. — Ми не повинні забувати, що українська територія має кордони там, де є українське слово.

Закон про мову 1989 року був би неможливим без українських письменників; без них у першому й другому скликаннях ВРУ не було б Конституції, а у восьмому — не було б закону про забезпечення функціонування української мови як державної.

Важлива річ, про яку сьогодні не було сказано, — це обласні письменницькі організації. А варто згадати про тих справжніх сподвижників Миколаївської (яку двічі поспіль очолював мій батько) та інших обласних письменницьких організацій, на яких сьогодні тримається центральний апарат і взагалі літературна творчість у контексті НСПУ, хоча деякі з них не мають навіть свого приміщення.

Хочу подякувати тим письменникам, які мають високий статус та нульові статки, але вони є обличчям української літератури. І письменників треба цінувати за життя!..»

Не менш запальною була промова й ексдепутата Івана Зайця, який, зокрема, зауважив: «Творців сьогоднішньої держави влада повністю винесла за дужки, — саме такий висновок я зробив, спостерігаючи за святкуваннями річниці Незалежності. А серед цих творців ми повинні згадувати і НСПУ як ключове джерело «Народного руху України», який сформував політичну програму створення своєї держави мирними засобами».

Відібрали навіть 8 тисяч

«Нашому часопису наступного року виповнюється 95 років, — нагадав присутнім (головний редактор газети «Літературна Україна» Сергій Куліда. — Газеті, яка є справжньою пам’яткою культури та історії. І її існуванням мало б опікуватися РНБО, адже московський агітпроп дуже добре розуміє значення друкованого, а надто письменницького слова.

У тій же білокам’яній виходить принаймі чотири літгазети, а ми, на жаль, не можемо зберегти часопис, на сторінках якого вперше була оприлюднена Декларація незалежності України.

Наприклад, у Франції держава виділяє на підтримку друкованих ЗМІ (різних форм власності) пів мільярда євро; в Азербайджані з 1996 року літературними виданнями опікується держава. А що ж у нас? Після мого «приязного» спілкування з міністром культури Ткаченком із нас зняли навіть отой мізер, який давали щомісяця, 8 тисяч гривень...

А для чого й навіщо існує Український інститут книги, який покликаний популяризувати вітчизняну книгу, літературу, читання. Де вони? Я спілкувався з очільницею цього інституту пані Коваль і попросив допомогти передплатити нашу письменницьку газету для бібліотек України. Вона сказала, що такої змоги в них немає...»

«Ми повинні чітко розуміти, — розважливо додав колишній міністр економіки, а нині президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах, — що для того, аби держава була на гідному місці в сучасному світі, нам необхідно будувати сучасну конкурентоспроможну економіку, а на її основі — високий рівень якості життя наших громадян. Але жодна економіка без високого рівня морального й духовного здоров’я суспільства, яке в першу чергу формують саме письменники, не створить умови для гідного життя громадян».

Рухали відродження

«Мені болить, що престиж українського письменника в суспільстві якось згасає й належно не підтримується державою, — констатував академік, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка Микола Жулинський. — А заслуги українських письменників перед Україною величезні, проте належно не оцінені.

Наприкінці 1980-х саме в Спілці письменників відбувалися найбільші й найактивніші зустрічі та приймали доленосні рішення; саме в «Літературній Україні» було надруковано програму «Народного руху України» — це говорить про те, що внесок українських письменників у відродження й створення незалежної України є колосальним.

Саме завдяки у першу чергу письменникам тоді були створені первинні організації, осередки української мови, «Просвіти», культурологічні клуби, виникло багато громадських організацій — усе це дуже піднімало народний дух та ініціативу, яка сприяла врешті проголошенню Незалежності».