Коли мовчати — злочин: які загрози несе приховування правди про Голодомор

(Закінчення. Початок — у номері за 10 вересня)

«Геноцид починається з убивства однієї людини не за те, що вона зробила, а через те, хто вона є».

Ці слова належать Кофі Аннану, генеральному секретарю ООН у 1997—2006 роках та лауреату Нобелівської премії миру.

Українська нація теж пережила це у минулих століттях — від вирізаного до ноги і спаленого до тла Батурина до кривавого ХХ сторіччя.

Проте лише один епізод непростої історії нації визнано геноцидом — Голодомор 1932—1933 років, під час якого, за останніми даними вчених і юристів, було знищено 10 млн 500 тис. українців.

«Голодомор — лише частина загальної програми знищення українців»

«Голодомор став фактично ціною, яку сплатив український народ за свою свободу, за прагнення людей до волі. Це була реакція тоталітарного комуністичного режиму на відновлення української державності, на український національний рух, — зазначив на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо» Валерій Шепітько, президент Міжнародного конгресу криміналістів, академік Національної академії правових наук України.

— У 1930 році в Україні відбулося понад 4 тисячі масових виступів, у яких, за оцінками окремих дослідників, узяли участь 1,2 млн осіб. А штучний голод ставав зброєю масового біологічного знищення людей».

Водночас директор Інституту української мови НАНУ професор Павло Гриценко наголошує, що Голодомор не варто виривати з контексту «загальної програми знищення українського народу».

Адже лише в ХХ столітті українці пережили три масові штучні голоди, криваве придушення УНР, розкуркулення, депортації, репресії, відсікання територій, русифікацію, були обкрадені і фізично, і духовно.

«1847 рік. Ось тут недалеко, під Києвом, на переправі через Дніпро заарештовують Тараса Шевченка з його рукописним, підготовленим до друку другим виданням «Кобзаря», — нагадав Павло Гриценко. — У рукописній передмові, яка збереглася, чітко сказано:

«У москалів — свій народ і своя мова. У нас — свій народ і своя мова». Тобто ще Шевченко констатував: ніякого єдиного чи триєдиного народу немає. Ми різні. І саме це послужило основою найстрашнішого покарання Шевченка серед усіх членів Кирило-Мефодіївського братства. І не треба фантазувати, що він критикував царат, царицю — то все деталі. Оце головне — ідея незалежної України. Тому що визнати українців окремим народом для царської Росії означало позбутися тієї багатої спадщини — від святого Володимира, — на яку вони й сьогодні намагаються утвердити своє правонаступництво».

Тому, наголошує вчений, щойно була проголошена Українська Народна Республіка, було зроблено все, щоб її задушити. І після цього, як тільки визрівала бодай найменша спроба українців розігнутися і підняти голову, кара була миттєвою.

«Щоб ніхто не насмілився говорити «Слава Україні» замість «Слава дружбі народів», — каже Павло Гриценко. — Це зараз ми правильно робимо, що хочемо порахувати до кожної особи жертви, ми правильно сьогодні робимо, що показуємо це всьому світу. Але ми неправильно робимо, коли Голодомор-геноцид вириваємо із загального контексту диявольської програми знищення України. Тому що ми ніби звужуємо саме питання до однієї трагедії, а насправді йдеться про планомірне знищення нації. І це триває до сьогодні. Нічого не змінилося від тієї переправи 1847 року, коли було заарештовано Шевченка. Тому оці пошуки правди — це є фактично виростання українського громадянського суспільства. І я переконаний, що 10,5 млн — це не кінцева цифра втрат. Але це, можливо, той старт, який дає нам змогу рухатися далі».

«Стати голосом правди тих, хто вже не може говорити»

Ми далеко не все знаємо про пережите нашою нацією. Але ще менше про це знає світ. Бо нам і досі намагаються затулити рота.

Сьогодні, ведучи проти України гібридну війну, Росія продовжує заперечувати факт геноциду, приховує і його причини, і його масштаби, ховаючи правду за сімома замками в своїх засекречених архівах, перекручує трактування історичних подій. А брехня, як відомо, породжує нову брехню і нові злочини.

Як зазначив заступник очільника МЗС Василь Боднар, сучасна путінська політика, спрямована на заперечення Голодомору, є продовженням злочинів Сталіна.

«Сьогодні Росія як держава-член Ради Безпеки ООН робить усе можливе, аби заблокувати справу визнання Голодомору українців геноцидом. Тому ми формуємо спеціальну стратегію, яка дозволить нам мати більшість у Генеральній Асамблеї ООН, щоб згодом вдалося ухвалити декларацію про визнання Голодомору геноцидом», — каже пан Боднар. Він нагадав, що на сьогодні 15 дер­жав офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу.

До речі, однією з перших таке рішення ухвалила Канада. Як нагадав дипломат Ігор Осташ, цьому передували п’ять років копіткої роботи.

«Я згадую візит Президента України Віктора Ющенка у 2008 році до Канади. Він виступив перед двома палатами парламенту Канади і говорив про Голодомор. Це був третій спікер в історії цієї країни, який мав промову перед двома палатами парламенту! — каже пан Осташ. — Першим був Нельсон Мандела, а другим — Вацлав Гавел... За пару днів, 28 травня 2008 року, перед канадським парламентом зібралася багатолюдна маніфестація і прем’єр-міністр Канади оголосив про визнання Голодомору в Україні геноцидом. Це була велика дипломатична перемога».

Чому визнання Голодомору геноцидом важливе на міжнародному рівні? В умовах сьогоднішньої російської агресії необхідно нагадати світу, що це почалося не вчора і навіть не в 2014 році, а значно раніше.

Що в 30-х роках минулого століття організатори геноциду не тільки створили жорстоку систему знищення українців, а й систему приховування наслідків злочину від громадськості та міжнародної спільноти.

«Ми маємо себе запитати: якби світ належним чином зреагував на те, що відбувалося в Україні в 1932—1933 роках, чи наважилися б майбутні диктатори втілювати свою геноцидну політику? А так вони отримали приклад того, коли геноцид може бути не тільки непокараним, а навіть непоміченим світовою спільнотою», — цілком слушно каже Катерина Ющенко, амбасадор Глобальної мережі нащадків жертв Голодомору.

«Я виросла в домі, де Голодомор був постійною і невід’ємною частиною життя. Голодомор був не лише частиною розмов із друзями, він був частиною менталітету моїх батьків та інших представників діаспори в Чикаго, де я виросла, — згадує пані Катерина. — Це вплинуло на те, як мої батьки думали про життя, яким був їхній пріоритет та вибір, як вони виховували своїх дітей, як заощаджували та витрачали гроші. Голодомор назавжди закарбувався в психології моєї сім’ї, і він до сьогодні є основним чинником психології нашої нації».

«Щоб подолати психологічні наслідки геноциду, перш за все важливо визнати факти минулого, — переконана Катерина Ющенко. — Страшна історія про те, як радянська влада за 18 місяців пограбувала і знищила мільйони українців, має стати частиною підручників історії ХХ століття в усіх країнах. Важливо все — контекст, причини і наслідки».

Вона зазначає, що на сьогодні залишилося дуже мало свідків тих подій. Проте є ми, нащадки, і це наш моральний обов’язок поділитися своєю історією зі світом.

«Це те, що ми маємо зробити для своїх батьків, для тих мільйонів, хто вижив і не вижив. Хто вже не може говорити. Ми будемо їхнім голосом правди», — додала вона і закликала всіх небайдужих долучатися до Глобальної мережі нащадків жертв Голодомору.

Спільнота була заснована Світовим конгресом українців, щоб об’єднати родичів тих, хто пережив Голодомор, та поширювати правду про ті події в світі, «аби жоден інший народ не зазнав такої трагедії».

Осередки Мережі вже працюють у Канаді і США, а також триває їх створення в інших країнах світу.

«Важливо, щоб якомога більше людей пропустили тему Голодомору крізь себе»

Справді, про пережиту нашим народом трагедію важливо говорити і від кожного окремо, і від держави в цілому. І хоча перші особи країни до столичного Будинку профспілок, де відбувався міжнародний форум, не дійшли, відрадно бачити, що минуле нашої нації болить не тільки науковцям.

У залі довелося зустріти співачку Руслану, політв’язня Степана Хмару, ексзаступника генпрокурора Миколу Голомшу, майстра мікромініатюр Миколу Сядристого, бізнесмена і мецената з Конотопа Євгена Сура та інших небайдужих.

«Історія нашого народу — це те, що завжди з нами, — зазначив у коментарі «УМ» Євген Сур, коли я запитала, що його, відомого бізнесмена, зацікавило в такому науковому заході. — І це те, чого ми досі не знаємо про себе. Історія України і моя власна родинна історія потребують дослідження. Мій батько постійно розповідав мені про жахіття Голодомору і навіть показував, де в Конотопі лежали мертві люди.

Тому що збирали померлих уже в березні місяці, а починаючи з грудня до міста в пошуках харчів тягнулися голодні люди з сіл і тут гинули. Та й місцевих у Конотопі мерло чимало. Тому що дослідження, яке провели наші активісти буквально місяць тому, показують, що до січня 1933 року в конотопському загсі було зафіксовано 2 тис. 348 смертей iз діагнозом «крайнє виснаження».

Після цього, мабуть, заборонили вказувати таку причину смерті, бо вигадували інші. І це потребує детальнішого вивчення, адже причина смерті одинадцятирічного хлопчика, який помер від серцевого нападу, погодьтеся, викликає багато запитань.

Тому я хочу вивчити своє родинне дерево, не просто встановивши імена предків до десятого коліна. А дізнатися детальніше долю родичів у 20-30-х роках минулого століття. По лінії Зимовців, наприклад, знайшли 12 померлих, а в мене прабабця з Зимовців...

Вважаю якщо не обов’язком, то моральною потребою знати долю свого роду. І передати наступним поколінням. Бо ті, хто відійшли, вже нічого не розкажуть, їх позбавили такого права і можливості. Але ми, нащадки, можемо повернути з небуття і їхні імена, і їхні трагічні історії.

Важливо, щоб якомога більше людей пропустили тему Голодомору через себе. Тільки тоді, коли ми засвоїмо ці травми минулого і зрозуміємо, що з нами відбулося, зможемо будувати майбутнє і Україну, про яку мріяли наші батьки і діди».

ДО РЕЧІ

У ході форуму було презентовано книжку «Геноцид українців 1932—1933 за матеріалами досудових розслідувань», до якого увійшли висновки судових експертиз, а також інші матеріали архівної кримінальної справи №475. Незабаром книжка буде доступна широкому загалу в бібліотеках, а орієнтовно в листопаді її можна буде придбати в Музеї Голодомору-геноциду.

Також під час форуму громадськості презентували навчальний посібник для вчителів «Голодомор 1932—1933 років — геноцид української нації», що є одним із перших навчальних видань, яке висвітлює передумови, обставини та наслідки Голодомору-геноциду та масових штучних голодів 1921—1923 рр. і 1946—1947 рр. Навчальний посібник уже пройшов апробацію в гімназіях та коледжах.