Воїн та волонтер Гліб Бабіч: «Ми зберігаємо життя військовим і надаємо їм бойову потужність»

Гліб Бабіч — воїн, поет, музикант, композитор, публіцист, громадський діяч.

Воював він із самого початку російсько-української війни — і понад п’ять років, шість ротацій.

І зараз продовжує воювати вже як громадський діяч — за безпеку наших воїнів на фронті та за підвищення їхньої бойової потужності.

Як людина творча, здатна до надзвичайної глибини думки та до прогнозу, Гліб Бабіч понад усе цінує життя — і до нього тягнуться люди.

Скоро має продовжитися його концертний тур Україною з виставою «Вірші та пісні» та презентацією однойменної книги.

Відкритий погляд «Вія»

—  Глібе Валерійовичу, ви часто їздите на фронт. Мабуть, це пов’язано з комплектом тактичного спостереження і оптичної розвідки «Вій»?

— Так, ми закрили всі три батальйони 10-ї гірсько-штурмової бригади, і я привіз обладнання, яке об’єднало це в бригадний комплекс, тобто на всіх рівнях: спостереження, управління, керування боєм та інше.

—  Я знаю, що цей проєкт допомагали реалізувати звичайні люди.

— Цей проєкт ми розпочали з дуже потужним волонтером Олександром Карпюком, якого знають як Serg Marco. І перший батальйон ми забезпечували разом з людьми: тисячі небайдужих брали участь, збирали гроші, забезпечили бригаду ще й потужним надсучасним коптером для розвідників, який може вести спостереження будь-коли і будь-де.

І після цього вже підключився Петро Порошенко, який купив іще на один батальйон обладнання — 108-й. Після цього громадська організація, до якої я належу, «Справа громад», зібрала кошти на обладнання для третього батальйону — оголосила збір усім миром, і люди це зробили. І, зрештою, бригадна система, вона коштує найдорожче, як обладнання на два батальйони, — половину на неї дав Фонд Порошенка, а половину — знову «Справа громад» разом з людьми.

Таким чином проєкт був реалізований, фактично останні два батальйони і бригадний комплекс ми закрили всього за три тижні, це дуже швидко. І зібрали суму близько двох мільйонів гривень, а взагалі ця система з додатковим обладнанням, з коптером коштує майже три мільйони. І більше половини зібрали люди.

Держава зараз дуже сильно збавила оберти у розвитку Зброй­них сил. А система спостереження, яку ми робимо, насамперед має на меті збереження життів військових. І завдяки тому, що на першому батальйоні вона вже працює, там не загинув жоден боєць, — бійці безпечно в потужну електронну оптику спостерігають за обрієм, бачать більше, а ризик спостерігачів майже зведений до нуля. Ми, по-перше, зберігаємо життя військових, а по-друге, надаємо їм бойову потужність.

Є купа волонтерів зараз, які збирають на потрібні речі, котрі впливають на безпеку і боєздатність армії, і це ще довго буде потрібно. А ми розробили комплексну систему, яка залишиться на фронті назавжди.

І яка б бригада туди зайшла, вона зберігатиме життя бійцям і надаватиме бойові можливості. Люди це розуміють і охоче беруть участь у цьому. І зараз ми монтуємо таку ж систему там, де нещодавно була 72-га ОМБр імені Чорних Запорожців, а зараз дислокується 25-та бригада.

Ветеранам — державне управління та великі сцени

—  Я читала у вас у фейсбуці пост про громадську організацію «Res_Publica. Брати по зброї», де ви є головою правління, і там ви зазначаєте, що на початку війни всі говорили: «Хлопці прийдуть — порядок наведуть». Я пам’ятаю, що і я так говорила, і всі оточуючі. А ви в своїй громадській організації плануєте залучати до державного управління людей, які пройшли війну, які є власне елітою. Розкажіть, будь ласка, яким чином ви будете це робити?

— Ми будемо їх навчати, будемо просувати їх через організацію, через дружні партії, зокрема «Європейську Солідарність», ми будемо висувати їх на вибори. Прикладом є досвід тієї ж «Євросолідарності», де на останніх виборах до виборчих органів різних рівнів пройшло понад 120 ветеранів. Ми вважаємо, що на будь-яких наступних виборах їх має бути якомога більше. І вони до цього часу мають бути не просто ветеранами, а бути відповідним чином підготовленими. Тобто ми маємо готувати цих людей, відбирати, навчати, а інша частина, решта нашої організації, буде їх підтримувати і допомагати.

— Ось нова ініціатива вашого проєкту «Тепла Лампова Хунта». Я люблю ваші пісні «Мольфар» і «Хрест Дебальцівський». І зараз ви записуєте пісні до фільму Михайла Ухмана «Шлях поколінь», одна з KOZAK SYSTEM, інша з дівчиною-військовою Зоряною Коновалець. Розкажіть, будь ласка, про альбом, який має бути.

— Поки про це говорити зарано, бо все залежить, чи матимемо ми фінансування. Але якраз на стадії підготовки тієї пісні, яку будемо співати з Зоряною, ми подумали: чому б не залучити до виконання подібних пісень інших людей? У нас в армії дуже багато талантів, які мають майже професійні голоси, подачу, розуміють, що таке музика.

Ми хочемо показати, що люди, які воюють, можуть створювати професійний продукт: від написання пісні, музики — і до виходу. Потім ми хочемо відзняти кліпи. Пісні будуть дуже різні, ліричні, про війну і не тільки, але всі вони будуть проникнуті духом тих людей, які воюють, оберігаючи країну. І ми маємо обрати десять-дванадцять пісень, орієнтовний список виконавців, та поки це в стадії підготовки.

Але для початку випустимо цю першу пісню з Зоряною Коновалець, щоб люди побачили, що це і як. Бо коли люди розуміють і бачать, що це таке, вони з більшою охотою беруть у цьому участь. Тому маю надію, що до кінця року поетапно ми цей проєкт реалізуємо, випускаючи по дві-три пісні на місяць, починаючи з серпня.

—  Це будуть ваші пісні?

— Так. У мене накопичилось дуже багато дійсно цікавого матеріалу, це буде не комерційний продукт, але він дуже багато дасть для того, щоб народ краще розумів , що таке армія, що вона може, як вона співає, як вона думає.

«Країна, яка відмовилася від своїх територій, існує після цього дуже недовго»

—  Мені подобаються дві ваші роботи, такі, як легенди, це «Тихонько Бог пришел на передок», це 2016/2017 рік, остання ваша робота російською мовою, і вірш про Тараса Шевченка, теж зустріч з ним на передку. Яким чином робилися ці твори?

— Першим був твір «Тихонько Бог пришел на передок», була в бригаді ідея щось цікаве зняти до Великодня, і у мене був великодній вірш, щоправда, російською мовою, і ми просто, не готуючись, без репетицій, дали бійцям по чотири рядки, сказали: читай так, як ти хочеш. І вони прочитали. І точно так само у нас виникла думка зробити аналогічний експеримент до народин Шевченка. І теж усе вийшло. Це не артисти, це не професійні читці, а просто люди, вони так дійсно відчувають, і тому виходить, що їм віриш.

— Так, це дуже проникливо і дуже сильно. Про князя-скомороха дуже хороша робота.

— Це було взагалі дуже швидко, коли я побачив результати першого туру президентських виборів, я вже знав, що буде. І написав цей вірш, а наступного дня вже йшов і читав його. З кожним роком це все більше нагадує людям про їхню помилку. Але маю надію, що не дійде до того, як у фіналі цього вірша, коли «ворог заходить у двір, а ми полягли, а тих, хто вцілів, забрали у кайдани». А те, що «князь-скоморох забрав п’ятака і згинув десь у шинку»... Звісно, це алегорія, але так і відбудеться.

—  Ще не вистачало нав’язаного нам референдуму...

— Нас до нього ведуть за руку. Вони думають, що коли вийдуть і скажуть: «А навіщо вам цей Донбас і Крим? Як тільки ми їх по­збавимося, все буде добре. Ви ж втомилися?», то більшість крикне: «Так! Втомилися!».  А країна, яка сама відмовилася від своїх територій, від свого суверенітету, існує після цього дуже недовго. Тому нас просто штовхають до прірви. Я вважаю, що нічого в них не вийде, тому що вони розраховують на дурнів, а серед активної частини нашого народу дурнів немає.

«Справу Журавля зумисно затягують

— Знаю, ви допомагаєте батькові Ярослава Журавля з судами.

— Можу проанонсувати, що держава зараз через тиск на суддів затягує всіма зручними способами розгляд цієї справи. Було таке, що суддя взяв відвід, відводили, переносили, далі суддя взяв відпустку на один день, коли мало ухвалюватися рішення про відвід, і це дало їм змогу перенести ще на п’ятнадцять діб справу. А тепер другий відвід судді затягує справу. Крім Зеленського, у справі будуть іще фігуранти. Зараз, щоб поєднати цю справу з іншими матеріалами, ми маємо вийти з ними в суд, але вони не дають нам це зробити.

—  У вас був пост у фейсбуці про додаткові фронтові дні народження, наприклад, другого березня, через два тижні після виходу з Дебальцевого, після Водяного, у бліндажі під Попасною, в бункері на Кримському. І ще були інші дати днів наро­дження...

— Я казав про останню дату, це 26 березня 2019 року, взагалі у мене їх декілька, просто була нагода один раз сказати про нього. Про інші я не люблю розповідати.

— Ви їхали в машині — і прилетів ПТУР.

— Це були збіг і випадковість, що ми під нього не потрапили. Так вийшло, що водій вирішив різко загальмувати зовсім з іншої причини. ПТУР влучив туди, де ми мали би бути, але за долю секунди до цього зупинилися. Це просто пощастило.

—  Скажіть, будь ласка, яка була ваша військова посада?

— Командир взводу. Я відповідав за бойову підготовку і бойове застосування практично в усьому підрозділі, але моя посада, на якій я був з 2015 року, — це командир взводу.
Ми перейшли у березні 2017 року всім підрозділом до 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейси».

—  А як називається підрозділ, у якому ви служили?

— Це зенітний самохідний артилерійський дивізіон «Шилка». Це така броньована машина з чотирма стволами двадцять третього калібру, у якої дуже щільна і потужна бойова міць — 3 тис. 400 пострілів за хвилину вона робить. Це страшна штука для ворога.  

— Ви родом з Миколаєва. Нещодавно ви були на півдні з вашою чудовою виставою і книгою «Вірші та пісні». Південь чудово вас сприймав, правда?

— Так. Херсон, Миколаїв, Одеса — дуже душевно.

—  Книжка добре розходиться там?

— Я би не сказав, що книжка взагалі добре розходиться, тому що вона сама себе не продає. На жаль, коли у нас запланований був тур по всій Україні, — ви­бухнув локдаун, і все припинилося. Думаю, на осінь ми надрукуємо ще книжок і поїдемо далі, туром, повеземо виставу, людям вона подобається. Це допоможе книжці себе продавати.