Грегор Розумовський: Серце України — це свобода

Надзвичайно цікавий і небайдужий до історичної Батьківщини прямий нащадок гетьмана України Кирила Розумовського — граф Грегор, історик і політичний консультант, громадський і культурний діяч, голова сім’ї Розумовських, активно захищає і просуває українські інтереси на Заході. У серпні він знову з Відня прилетів в Україну.

Поклонився пам’яті Наталії Розумихи в Козельці, за 70 км від столиці, у соборі Різдва Богородиці, де покоїться прах матері козацького роду Олексія і Кирила, які стали Розумовськими.

Навідався і в село Лемеші, де донині, але у плачевному стані, стоїть будинок Дарагана, який належав сім’ї сестри Розумів-Розумовських.

У Києві пан Грегор долучився до публічної дискусії про медіаграмотність, яку організатори креативно поєднали з музикою Моцарта, Бортнянського та Березовського, напевно знаючи про захоплення гостя класичною музикою.

Уже традиційно пан Грегор, відвідуючи Україну, приділив час читачам «України молодої». І ми знову маємо ексклюзивне інтерв’ю.

Популярні соціальні мережі — як політичні інструменти

—Пане Грегоре, ви з однодумцями почали досліджувати інформаційний простір. Розкажіть про свою нову ініціативу The Reality Bites Initiative.

— Велика частина конфлікту між Україною та Росією ведеться на полі битви через засоби масової інформації. Російська сторона, Путін поширюють свою брехню через західну громадськість. Росія інвестує у вплив на західні ЗМІ багато грошей, часу та ресурсів.

Для протидії ми створили ініціативу «Реальність кусається» — The Reality Bites Initiative, об’єднавши невелику групу однодумців в Австрії: я — найстарший, і четверо молодих українців, які живуть у Відні. Ми проводимо зустрічі з особами, які ухвалюють рішення у ЗМІ, а також надаємо певний аналіз західних медіа.

Це повільний процес. Робота кропітка, не завжди все вдається, тому що завжди зустрічаються люди, наповнені російською пропагандою.

У західних ЗМІ є багато російської брехні. РФ застосовує непрямий вплив, який є неймовірно ефективним. Наприклад, у Німеччині російська сторона для поширення маніпулятивної інформації використовує некомерційну організацію «Діалог цивілізацій», яка базується в Берліні. Через неї стверджують, що американські санкції не направлені проти російського ринку. Ця організація у західних медіа поширює думку, що згадані санкції направлені проти Європи, адже стають на заваді співпраці Росії з Європою.

Росія популяризує ідею, що Україна є фашистською антисемітською націоналістичною країною ксенофобів. Також російські ЗМІ просувають ідею, що Україна насправді не є повноцінною країною, а просто провінція Росії.

Я не знаю, чому Україна не дає достойної відповіді на таку пропаганду. Можливо, через брак ресурсів. Можливо, ще й тому, що не вистачає компетентних експертів, які би розумілися на сучасних засобах впливу, таких як Tik-Tok, Instagram тощо. Насправді наразі ці популярні соціальні мережі — це політичні інструменти, які мають беспосередній вплив на молодь. Російська сторона вже навчилась їх використовувати.

Україна також повинна у цій війні оборонятися і наступати.

Я завжди кажу всім: коли ти в Києві — ти вільна людина; ти можеш робити що хочеш, на відміну від Москви. Серце України — це свобода.

Так, можливо, деякі установи не функціонують належним чином; так, присутня корупція, але свобода — існує! А зі свободою слова ми можемо розвиватися. Я не відчуваю в Україні гомофобії, тут говорять про екологічні проблеми. Отже, Україна дійсно може багато чого запропонувати.

Працювати над іміджем України в сучасному світі можуть не лише професіонали, а й усі звичайні люди, поширюючи свої думки у медіа.

—Якщо згадати історію Симона Петлюри, то зрозуміло, що Росія у різний спосіб, але давно і цілеспрямовано займається дискредитацією України. І Розумовських довгий час показували аж занадто спрощено. У який спосіб це можна припинити у ХХІ столітті, коли засобів впливу на аудиторію дуже багато?

— Люди в інших країнах вважають, що національні постаті в Україні насправді не є історично важливими. Але у випадку з Петлюрою, наприклад, це зовсім не так. Петлюра є чудовим прикладом вагомої історичної постаті, тому що він в основному намагався створити Українську Дер­жаву. Він робив це по-своєму та у спосіб, наскільки це було можливо у той час. Я знаю, що в Західній Україні багато хто Петлюру не любить з різних причин, наприклад тому, що він «продав» Західну Україну Польщі. Однак у нього в той час насправді не було багато опцій.

Пропоную згадати ще одного історичного діяча — пана Махна. Ці дві постаті мали абсолютно різні ідеї, але обидва були дійсно геніями. Напевне, вони б повбивали один одного, якби зустрілись, однак — це справді важливі історичні фігури.

У випадку моєї родини прикладом визначної історичної постаті є Кирило Розумовський, який зміг за короткий час провести вагомі реформи в суспільстві. Кирило повністю підготував його до західних стандартів, створював нові структури. Він перетворив козацьку шляхту на знать європейського зразка, яка була визнана іншими європейськими країнами, що є дуже важливим. Водночас він змушував шляхту отримувати освіту; також мали отримати освіту всі діти нової шляхти.

Кирило Розумовський зміцнив позиції національної знаті, давши їй власність, землю, яка раніше належала імперії. Також в його оточенні було багато свідомих мазепинців, яким він довіряв владу. А в 1750-х давати владу мазепинцям було дуже небезпечною справою, це майже завжди означало — наражатися на в’язницю.

Важливою є справа постійного занурення в історію. Якщо люди і медіа почнуть згадувати історичні постаті України, розуміти їхнє значення — не нав’язане російською пропагандою впродовж століть, а справжнє — побачать складну українську історію, де важливими були розвиток і прогрес.

—На вашу думку, чи міг би бути іншим результат для України стосовно «Північного потоку-2», якби сильнішими були позиції просування своїх інтересів в інформаційному просторі за кордоном?

— Так, звісно. Позиції України в інформаційному просторі недостатньо сильні, і це не може не розчаровувати. Очевидно, відповідальні за це люди досі не розуміють важливості інформаційного світу.

Віденський архів гетьманської сім’ї Розумовських

—В інформаційному протистоянні простіше мати успіх тому, хто має достатній фінансовий ресурс. І це Україні залишає мало шансів. Чи ми просто не можемо визначати пріоритети й акумулювати ресурси?

— За допомогою медіа Україна повинна закріпитись у свідомості людей на Заході як та, якою вона і є — європейською країною. Україна є частиною Європи. Щоб це утвердити в ситуації, коли російська сторона робить усе для забруднення іміджу України, — уряд має інвестувати гроші. Насправді, на це не потрібно дуже багато грошей. До того ж часто гроші влада витрачає на менш важливі справи.

—Росії вигідно Україну та ЄС остаточно роз’єднати. Які запобіжники цьому мала би зробити держава, незалежність якої вже відновлена майже 30 років?

— По-перше, утвердитися як європейська демократична країна. По-друге, об’єктивно оцінити використання ресурсів в Україні та почати робити зміни у правильному напрямку. Безперечно, позбавитися корупції. Ви знаєте, я думаю, що ми певним чином повинні бути вдячні Путіну за те, що він порушив у 2014 році суверенітет України — це багатьом людям допомогло ідентифікувати себе українцями.

—Пане Грегоре, коли ви для себе усвідомили остаточно, що Розумовські — це українська історія, навіть якщо ваші предки жили у Російській імперії?

— Я вам розповім один маловідомій факт про Кирила Розумовського. Він не розмовляв російською. Навіть коли він був у Петербурзі, він говорив лише французькою або німецькою. Це також насправді дуже важливо, що українська тоді стала насправді функціонуючою окремою мовою. Григорій Розумовський — син Кирила, — поїхав з Росії у 1818 році. Віденській гілці роду вже понад 200 років.

—У Відні ви зберегли листи Кирила Розумовського з Батурина до його сина Андрія. Вони були включені до двотомної збірки «Віденський архів гетьманської сім’ї Розумовських», виданої інститутом Національної академії наук України. Чи планується їх публікація окремо для масового читача?

— Ні, не планується. Видана збірка — справді добре складена компіляція, зроблена кандидатом історичних наук Світланою Потапенко, яка вивчала архіви у Відні з 2015 року, — адже відображає тогочасне суспільство. Дійсно, цікаво подивитися, наскільки складними були процеси, які тоді відбувалися.

В універсалах імператриці та в указах гетьмана можна побачити ідеї, смисли, приховані за словами та між рядками. Ми бачимо, що насправді імператрицю не влаштовувала реформаторська політика Кирила Розумовського.

«Молоде покоління може змінити країну»

—Григорій Розумовський став засновником австрійської гілки роду. Ви його прапраправнук. В Україні роботи з зоології та мінералогії Григорія Розумовського залишаються маловідомими. Чи плануєте ви поширювати його твори?

— У нього є одна робота, яка є філософським спостереженням за тогочасною Росією. У ній також можна побачити його листування з французькими революціонерами того часу. Григорій був близьким другом Шарля Массона (французький поет, мемуарист. — Ред.), який писав про Григорія як про «єдину цивілізовану людину в Російській імперії». Інші його роботи вже фактично опубліковані. Григорій Розумовський був тим, хто відкрив невідомий до нього науці вид тритона, який пізніше був названий Lаcerta helvetica, Razumovskiy.

Наука — це одна з галузей, які завжди цікавили родину Розумовських. Зазвичай інтерес родини складали три речі: політика, наука та музика. Цікаво, що інтерес до музики зберігся і до сьогодні. Він передавася з покоління в покоління.

—Чи вважаєте, що українські установи зацікавлені в популяризації історії Розумовських?

— Світлана Потапенко вже зробила вагомий внесок у дослідження історії Розумовських. Однак я не впевний, що нині це справді є для українських установ пріорітетом. Це більше стосується сфери інтересів істориків.

—Чи плануєте ви зараз якісь спільні заходи з Галицьким музичним товариством?

— На нинішній момент — ні. Я є членом Галицького музичного товариства, але, на жаль, коронавірус заважає активному проведенню культурних заходів. Це сумно, але для сфери культури коронавірус має ефект ядерної бомби.

—Чи плануєте проводити у Відні ще спільні заходи з Тарасом Компаніченком, концерт якого був восени 2019 року?

— Тарас Компаніченко — мій друг. Його українська музика в стилі бароко є дуже особливою. Тож вона складає інтерес більше для спеціалістів. Великі події з широкою публікою не є можливими.

—Україна святкує тридцяту річницю відновлення Незалежності. Чи маєте ви оптимістичні прогнози щодо подальшого розвитку країни?

— Я регулярно приїжджаю в Україну вже 30 років. Тут, у Києві, та будь-де в іншому місці в Україні я бачу десь невеликі, а десь великі зміни. Головне — завжди щось змінюється, і очевидно, що Україна прогресує. Стає все кращою і кращою.

Можливо, не все  покращується з такою ж швидкістю, як, скажімо, у Німеччині після війни, яка тоді зазнала дуже сильної руйнації. У Німеччині інфраструктуру потрібно було відремонтувати та відновити, але не повністю заново збудувати, як це було тут. Також німці мали величезні грошові надходження з Америки. Тому їхні темпи відновлення були досягнуті не лише, власне, німецькими силами.

Очевидно, що зараз в Україні події розвиваються. Молоде покоління дійсно може змінити країну. У моєму поколінні так багато людей, які здобули освіту в Радянському Союзі, і вони досі мислять так, як мислили в СРСР. Подивившись на старше покоління і на сучасну українську молодь, можна побачити відчутну різницю.

І коли я дивлюся на людей свого віку на Заході, я також бачу, що ці люди глибоко пронизані ідеями «холодної війни». Люди моєї вікової категорії були виховані в  ідеях, що буде третя світова війна, і вона може бути ядерною. Люди вірили і готувалися до нападу Радянського Союзу. Через це, на жаль, між Західною Європою та Східною Європою з’явилася й існує досі ментальна стіна; вона має своє коріння від «холодної війни».

Інтерв’ю підготовлене в рамках проєкту «Україна молода: 30-й рік Незалежності».

Катерина САМЧЕНКО, Григорій ТУРШУКОВ