Рік після «президентських виборів» у Білорусі: закручування гайок і світова ізоляція

Минув рік після президентських виборів у Білорусі, після яких у країні спалахнула гостра політична криза.

Притомна частина білоруського суспільства сподівалася на цих ви­борах демократичним шляхом усунути багаторічного білоруського диктатора Олександра Лукашенка, а сам диктатор ставив собі за мету будь-що зберегти владу. Навіть незаконними методами.

 До фінішу дійшли не всі

Президентська кампанія 2020 року в Білорусі була найзапеклішою в історії країни. Своє бажання балотуватися спершу виявили 55 осіб — рекордна кількість за всю історію виборів у Білорусі. Серед них було досить багато відомих імен.

Однак стати кандидатами в президенти і дійти до голосування 9 серпня вийшло лише у п’ятьох. Що сталося з тими, хто збирався поборотися за крісло президента Білорусі?

Для багатьох кандидатів у президенти бажання скласти конкуренцію Олександру Лукашенку закінчилося тюремним ув’язненням ще до початку самої кампанії. Одним із перших був заарештований блогер, автор ютуб-канала «Країна для життя» Сергій Тихановський.

Блогера звинувачують у порушенні одразу чотирьох статей кримінального кодексу країни. В ув’язненні Тихановський перебуває вже понад рiк, і лише наприкінці червня суд почав розглядати його справу в закритому режимі.

У кримінальній справі Тихановського проходить й опозиціонер Микола Статкевич. Він зібрав команду з 30 осіб, які мали отримати статус кандидатів лише для того, щоб використовувати кампанію для законних мітингів і зустрічей iз людьми. Самі ж вибори планувалося бойкотувати. Жоден iз них, як і сам Статкевич, зареєстрованим кандидатом не став. Зараз Статкевичу і Тихановському загрожує до 15 років в’язниці.

За два місяці до виборів був заарештований і головний фаворит виборчої кампанії — ексголова «Белгазпромбанку» Віктор Бабарико. Нещодавно Бабарика засудили до 14 років позбавлення волі — нібито за легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, та одержання хабара. Він відбуває покарання в колонії в Новополоцьку.

Через загрозу арешту за кілька тижнів до виборів країну був змушений залишити і ексголова Парку високих технологій Валерій Цепкало, якого не зареєстрували кандидатом у президенти.

В країні залишалася дружина політика Вероніка Цепкало, яка продовжувала передвиборчу кампанію в складі об’єднаного штабу Світлани Тихановської, проте у ніч на 9 серпня минулого року виїхати з Білорусі довелося і їй. На даний момент подружжя Цепкало мешкає в Ризі та продовжує суспільно-політичну діяльність.

Трьох інших кандидатів у президенти під час електоральної кампанії називали «спойлерами» («підсадними качками» режиму) — Андрій Дмитрієв, Анна Канопацька і Сергій Черечень.

За офіційними даними, вони на виборах зібрали близько одного відсотка голосів, але всі троє не визнали результати і подавали офіційні скарги до ЦВК. За час протестів та репресій нікого з них не було заарештовано, вони досі живуть у Білорусі.

Довгі руки режиму

Зареєстрована кандидатка у президенти Світлана Тихановська спершу пішла на вибори лише для того, щоб підтримати чоловіка.

До весни минулого року пані Тихановська була далека від політики. Вона закінчила педагогічний інститут у Мозирі (невелике місто на південному сході Білорусі) і жила, як говорила вона сама, звичайним життям iз чоловіком Сергієм і двома дітьми.

Хоча колишня домогосподиня не мала жодного політичного досвіду, проте швидко стала прапором білоруської опозиції та головною суперницею бацьки.

«Лукашенко просто не міг повірити, що жінку здатні сприймати всерйоз», — говорила вона пізніше в одному з інтерв’ю.

За офіційними даними, Світлана Тихановська, яка збирала багатотисячні мітинги на свою підтримку, набрала 10,1% і посіла друге місце після Лукашенка. Опозиція вважає її переможницею виборів. 11 серпня Тихановська пішла подавати скаргу на результати виборів до ЦВК, але невдовзі мусила втекти від імовірного арешту до Литви.

Нині Тихановську називають лідеркою білоруської опозиції, констатує «Німецька хвиля». За місяці, проведені за кордоном, вона зустрілася з понад 30 президентами і прем’єрами західних дер­жав, серед яких канцлерка Німеччини Анґела Меркель, президент США Джо Байден, прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон та інші провідні світові політики.

Офіс Тихановської, яку вже охрестили «політичною Попелюшкою» за її стрімку політичну кар’єру, лобіює запровадження європейських і американських санкцій, надає допомогу постраждалим у Білорусі й продовжує політичну боротьбу.

Утім, навіть перебуваючи за кордоном, білоруси відчувають страх перед режимом Лукашенка, каже лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська.

Про це вона заявила в інтерв’ю агенції dpa, оприлюдненому в неділю, 8 серпня.

«Зараз ніхто не може відчувати себе в безпеці, і я теж, — сказала Тихановська. — Я не знаю, наскільки довгою є рука режиму».

При цьому вона згадала смерть білоруського активіста Віталія Шишова, якого знайшли повішеним у парку в Києві.

Тихановська наголосила на важливості санкцій.

«Ми віримо, що економічний та політичний тиск можуть посприяти тому, що режим змінить свою поведінку, та змусять його почати діалог з білорусами, звільнити політичних в’язнів та сісти за стіл переговорів», — вважає вона.

Згадуючи про придушення протестів у Білорусі, Тихановська зазначила, що опозиція не була готова до такої брутальності з боку влади. Втім, на її думку, репресії свідчать про «слабкість режиму, а не його силу».

Усі, хто проти, — терористи

Тим часом Європейський Союз застерігає правителя Білорусі Олександра Лукашенка щодо можливих нових санкцій. Відповідну заяву було оприлюднено до річниці президентських виборів у цій країні.

«ЄС готовий розглянути подальші заходи з огляду на відверте ігнорування режимом міжнародних зобов’язань», — заявив 8 серпня глава європейської дипломатії Жозеп Боррель від імені всіх країн-членів Євросоюзу.

«Холодною громадянською війною» називає нинішню ситуацію в Білорусі політолог Валерій Карбалевич. Він вважає, що криза не вирішена і що немає жодних ознак змін у цьому плані.

«Єдиний метод, визнаний владою, — це насильство, і хоча протест був паралізований понад півроку, це насильство триває», — сказав Карбалевич, який нещодавно також вирішив залишити Білорусь через ситуацію в країні.

На думку експерта, нинішня влада не має соціальної легітимності, і суспільство глибоко розділене. Всередині країни, за його оцінкою, існує «психологія холодної громадянської війни».

«Суспільством вважаються лише ті, хто підтримує Лукашенка. Інші — вороги, зрадники, терористи та фашисти. Проти них дер­жава може дозволити собі все — закон не працює», — зазначив Карбалевич.

Ця ситуація «призвела до еміграції десятків тисяч громадян як iз політичних, так і з економічних причин».

На його думку, навіть ті, хто підтримував уряд, почуваються некомфортно.

«Вони не відчувають, що виграли. Тому репресії тривають, оскільки влада сама не вірить, що вона здобула громадську підтримку», — каже Карбалевич.

Поки всередині країни триває «ліквідація структур громадянського суспільства» і триває зовнішня напруженість у відносинах із Заходом, Білорусь стає все більш ізольованою.

«Я не думаю, що режим свідомо обирає ізоляцію, тому що це завдає шкоди економіці, ніхто не зацікавлений в ізоляції сам по собі. Але цей процес є побічним ефектом боротьби за утримання влади — зараз він є найвищим пріоритетом», — зазначив Карбалевич.

Після 2014 року, тобто від анексії Криму Росією та війни на Донбасі, білоруська зовнішня політика ґрунтувалася на кількох стовпах — багатовекторності, концепції «донора безпеки» та вдалому розташуванні між Сходом та Заходом, що дозволяло заробляти гроші на транзиті та посередництві.

Сьогодні, як сказав Карбалевич, ці поняття із розряду «казок». Відносини із Заходом погіршилися, Білорусь перестала бути надійним партнером у процесі врегулювання конфлікту на Донбасі, а також була поставлена під сумнів роль посередника у бізнесі між Сходом i Заходом.