Оголошено переможців XV Одеського кінофестивалю
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Чи можна знайти книжку, яка була би створена на матеріалі української історії та при цьому не перебувала у замкнутому колі штампів нашої історичної літератури, — гралася б зі старою культурою, мала ознаки фантастичного детективу та була цікавою і дітям, і дорослим?
Мабуть, саме так ствердно слід описати повість «Таємниця Могилянки і зниклий ключ» Юлії Стахівської, опубліковану у видавництві «Портал».
Юна киянка, школярка Ліза Гулевич, одного чудового дня потрапляє під час родинної прогулянки на подвір’я Києво-Могилянської академії.
Роздивляючись тамтешній сонячний годинник (до речі, абсолютно реальний, а не фантастичний), вона випадково «будить» його сонячним зайчиком зі свого люстерка.
Виявляється, що годинник уміє розмовляти різними мовами, включно зі французькою та українською, зветься Хорлогом, а ще в його владі — взяти й відправити Лізу в минуле.
Так вона й опинилася у Києві XVIII століття — де ще немає метро, багатоповерхівок і асфальту, зате вже працює Могилянка.
У давньому Києві Лізі Гулевич належить розв’язати загадку чарівних ключів, побувати на заняттях із могилянськими «спудеями», а ще ж непогано б якось повернутися додому, до рідного двадцять першого століття... Такий сюжет дозволив письменниці попрацювати одразу з двома принципово відмінними смисловими площинами.
По-перше — це реальна історія України. Ну або, точніше, історія України як її розуміє сьогоднішня наука. Стахівська досить ретельно описує старовинний Київ і Києво-Могилянську академію. В книжці є імена реальних студентів і професорів, згадуються справжні тогочасні твори, вельми вірогідне зображення побуту давніх студентів.
У «Таємниці Могилянки...» вони дуже переконливо марять провізією, вирощують овочі на грядочках біля Дніпра та грають у гру «млинок».
Одним словом, повість справді виконує пізнавальну функцію — після її прочитання столичний Поділ набуває значно об’ємнішого і багатозначнішого вигляду. А, скажімо, маленька дочка автора цієї рецензії, перебуваючи на Контрактовій площі, щоразу тягне тата на зустріч із сонячним годинником.
По-друге — літературна гра в стилі фентезі. У «Таємниці Могилянки...» відбувається купа чарівних перетворень і дивовижних подій: від мандрів у часі до проникнення в книжки, де, наприклад, вірш може виявитися магічним садом.
А головна героїня знайомиться з низкою зовсім магічних персонажів. Найколоритніший з них — веселе і вигадливе порося Полузегарок, яке живе у книжках.
Воно, зрештою, й не дивно, якщо згадати, що ім’я його нагадує про важливий твір української літератури XVII століття (саме десь там і блукає Ліза, подзенькуючи ключами) «Зегар з полузегарком» Івана Величковського.
А можна ще згадати скептичну козу Капрікорнію чи загадкового Скриптора, котрий сидить у стародавніх підземеллях.
Таке поєднання реального і фантастичного дозволяє у жвавій і небанальній формі познайомити читачів з далеко не найбільш відомими сторінками нашої історії.
Адже культура і побут українського міста XVII-XVIII століть як матеріал для художньої літератури (зокрема, літератури для дітей) досі використовувалися набагато рідше, ніж, наприклад, козацькі війни.
Елементи фентезі в «Таємниці Могилянки...», звісно, віддаляють книжку від підручниковости, але це тільки на плюс, бо робить пізнавальний ефект м’яко-ненав’язливим.
У деяких рецензіях на нашу новинку висловлюється думка: книжка може бути заскладною для, скажімо, молодшого шкільного віку — можливо, видавцям варто було супроводити повість корпусом приміток і коментарів?
Я б сказав інакше: «Таємниця Могилянки...» стимулює будь-якого читача бути активним аби самому шукати інформацію про деякі не завжди зрозумілі реалії давньої України. Або запитати про це батьків. Чим не привід читати разом?
Дмитро ГРИЩЕНКО
Під час закриття фестивалю у Києві 20 липня журі XV Одеського міжнародного кінофестивалю оголосило переможців. >>
Три картини художника з Макарівщини Анатолія Марчука нещодавно були продані на аукціоні у Тетієві >>
Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка хоча б раз не чула у виконанні цього прославленого артиста художнього слова усмішки Павла Глазового чи Остапа Вишні або ж поезії Тараса Шевченка, чию творчість він підняв на неосяжну висоту. >>
Здорова видавнича стратегія — перекладати резонансні світові новинки, а тоді повертатися до публікації раніше не відомих українському читачеві творів того чи того автора. >>
У Черкасах урочисто відкрили меморіальний знак одному з авторів проєкту обласної філармонії — видатному українському архітектору, члену Національної спілки архітекторів України Леоніду Степановичу Кондратському. >>
Учасник етноколективу «Троїсті музики», артист «Дикого театру» Микола Ленок поліг у бою, захищаючи Україну поблизу міста Часів Яр на Донеччині. >>