На Хрещатику було тісно: 31 рік тому у Києві вперше замайорів національний стяг

Відновлення Незалежності України не впало манною небесною.

За неї поклали життя Василь Стус, Юрій Литвин й Олекса Тихий, розплачувалися роками ув’язнень сотні інших дисидентів та багатолітньою діяльністю тисячі звитяжців самостійності і державності України упродовж понад трьохсот літ.

Із когорти знакових дат — 24 липня 1990 року, коли в Києві біля будівлі міської ради було вперше урочисто піднято пошитий в Івано-Франківську національний синьо-жовтий прапор (за тиждень до цієї події, 16 липня, Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України).

Цей день багато з нас запам’ятали на все життя. Пригадую, як, залишивши дворічну доньку на сусідку, з дружиною та батьками поїхали на Хрещатик: нам пощастило опинитися неподалік флагштока серед багатотисячного людського виру й стати учасниками того історичного дійства.

Своїми спогадами про цей доленосний день поділився й Олесь Шевченко — борець за незалежність України у XX сторіччі, український політичний діяч, учасник національно-визвольного руху, народний депутат України 1-го скликання.

«Патріотичний Київ на цю подію вже очікував. Ми ще зранку намагалися вплинути на Київраду, щоб вона ухвалила офіційне рішення на підняття прапора. Та керівник Київради десь «пропав»... Але ж він існував, і тому для остаточного рішення мав бути його підпис. Проте людське море на Хрещатику все ширшало й ширшало, ось-ось — і воно затопить владні кабінети на Хрещатику, 36, — розповідає Олесь Шевченко.

— Для київських депутатів — як для демо­кратів, так і для «червонястих» — стало нарешті зрозуміло: повінь революції у столиці не зупинити. І тоді взяв на себе сміливість заступник голови Олександр Мосіюк: «Я підпишу!»

А вже багатотисячна людська хвиля підкочувалася сюди від площі святої Софії з синьо-жовтим полотнищем над головами, освяченим священником Петром Бойком. (Півтора десятка років тому я складав йому, викладачеві дикції на факультеті журналістики КДУ ім. Т. Шевченка, заліковий іспит iз дикції читанням Василя Симоненка: «Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі i на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде! Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд!» — згадує пан Олесь.

А півтора місяця тому Олесь Шевченко з Петром Бойком вкопували хреста на святій землі Шевченківської садиби в Моринцях.

«І ось офіціоз здійснено! Всі виходять до народу на чолі з героєм дня і відтепер героєм історії Олександром Мосіюком, і він повільно і впевнено рухає канат, до якого прикріплено щойно прибуле полотнище. Я спостерігав це, стоячи на підвіконні будинку, переді мною було безкрає українське море схвильованих облич. Стояти на Хрещатику було тісно. Два чи три порожні тролейбуси завмерли посеред вулиці, і на їхніх дахах теж було тісно від людей. Національний прапор замайорів над столицею! Вітоді, дотепер і в майбутньому кожен киянин, коли б він народився, знатиме, коли в нас є День Прапора!» — додає Олесь Шевченко.

І Київ був не першим містом, над яким підняли синьо-жовтий прапор. Першим обласним центром був Львів.

Ще 3 квітня 1990 року депутати Львівської міської ради з ініціативи Комітету захисту національних символів України підняли національний стяг над Львівською ратушею.

Спершу прапор внесли до міськради напередодні — 2 квітня. До речі, «Положення про застосування Українського Національного прапора у місті Львові» розробив тодішній депутат міськради Андрій Гречило.

Додамо, що нинішньої суботи, 24 липня, Київська МДА, Всеукраїнське об’єднання ветеранів та група депутатів Київради першого скликання запрошують усіх відзначити День підняття національного прапора біля Київради.

У програмі заходів: 10:00 — встановлення фотовиставки «Обличчя української Незалежності»; 10:30 — збір перед приміщенням Київради; 11:00 — перехід до конференцзали Київради для урочистого відзначення підняття Українського Національного прапора над Київрадою.

Заплановані виступи депутатів Київради першого скликання, представників столичної влади, громадських діячів та молоді.