Знахідка на Житомирщині: у Попільнянській ОТГ відкопали послання від комуністів 1938 року

Липки — село у Попільнянській ОТГ на Житомирщині. Там недавно відкопали надмогильні пам’ятники з фундаменту колишнього клубу.

А потім ще знайшли закорковане у пляшці комуністичне послання — список тих, хто ті плити закладав.

Минулі покоління липківчан «заговорили» до нинішніх, раптом явивши, показавши живу, справжню, повну драматизму й трагедій історію і Липок, і багатьох інших сіл України. А чи всі усвідомлять те послання?

На підмурiвках церкви Різдва Пресвятої Богородиці

На початку червня сталася безпрецедентна подія. Розчищаючи територію під будівництво храму Різдва Пресвятої Богородиці у Липках, бульдозерист наштовхнувся на гранітні брили.

Виявилося, що то надгробні пам’ятники. І закладені вони були у підмурiвки старого Липківського будинку культури, який наприкінці тридцятих років XX століття комуністи-богоборці побудували з матеріалів розваленої ними ж 270-літньої церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Останки померлих, вірогідно, так і залишилися лежати на території тепер уже чиїхось приватних городів, а масивні гранітні пам’ятники перевезли в центр села, щоб спорудити Будинок колгоспника, який згодом перетворили на Будинок культури. Що ж було потім?

Липківський клуб на шість десятиліть став центром найрізноманітніших подій: там містилася сільська рада, бібліотека, сцена, кінозала, танцмайданчик.

Кілька поколінь жителів Липок ходили у збудований із церкви клуб на вибори, щоб безальтернативно обрати у владу тих самих комуністів — руйнівників храмів.

У Будинку культури, звісно ж, відбувалися ідеологічно-бравурні свята на кшталт річниць революції. Школярі торували шлях до сільської бібліотеки, де була непогана як на ті часи книгозбiрня. У клубі «розписували» молодят, урочисто реєструючи появу нових родин.

Щосуботи вечорами все село сміялося і плакало над сюжетами французьких кінокомедій та індійських фільмів, а потім — танцювало під «мелодії зарубіжної естради». Дівчата й хлопці йшли до танцю, не підозрюючи, що танцюють в оточенні невидимих могильних плит або й по них...

Згодом, у 1990-х, клуб-церква з невідомих причин і за нез’ясованих обставин згоріла. Залишилася лише купа сміття. Місце заростало чагарниками.

Дякувати Богу, небайдужі жителі Липок розпочали поблизу споруджувати новий храм. І раптом — знахідка!

Й агітаційний плакат

Невдовзі виявили ще один «сюрприз» — закорковану пляшку із запискою. Спробували відкоркувати, не пошкодивши, але не вдавалося.

Тому пляшку розбили, щоб ознайомитися із посланням. А там — записка, загорнута в радянський агітаційний передвиборчий плакат.

Чорнильною ручкою, каліграфічним почерком, з компартійною печаткою наприкінці тексту, зокрема, написано (орфографія збережена):

«За ініціативою первинної Парторганізації КПБ/У в день «Паризької комуни» 18 березня 1938 року з матеріалу розібраної церкви, яка стояла в с. Липки 270 років, було закладено будинок колгоспника.
Будинок будували колгоспники двох липківських колгоспів «Прогрес» і «17 партз’їзду». Парторг — Карпенко Петро. Голова с/ради Гороховський (ім’я нерозбірливе). Голова колгоспу «Прогрес» Ясінський Лівон. Голова к-пу — Чопівський (ім’я нерозбірливе).  Майстер-бригадир — Добровольський Іван. Бригадир — Євчук Петро».

А далі — великий список майстрів-будівельників та колгоспників, які брали активну участь у спорудженні клубу. І в тому списку — імена й прізвища дідів-прадідів дуже багатьох липківських родин, нащадки яких — нині сущі.

Є над чим замислитися. Зокрема, і над тим, до якої глибокої моральної деградації російським комуністам вдалося довести фактично колонізований український народ, щоб люди, навіть пишаючись тим, закладали могильні плити у фундамент клубу.

І над тим, з якою впевненістю у вічному існуванні радянської влади на українській землі творилося те «будівництво комунізму», одначе ж впав колос на глиняних ногах, згинула кривава радянська імперія. І над тим, що Бога ще нікому не вдалося ошукати.

Поховання, могильні плити з яких лягли у підмурiвки клубу, датовані XІX та початком ХХ століття. Поки що надгробків знайдено близько десятка.

Активним липківчанам удалося звільнити від бруду та очистити кілька надмогильних пам’ятників. На одному чітко написано: «Іван Якимович Панчук, помер 1918 р. 4 брезоля, прожив 60 р».

На другому — трохи нерозбірливий напис старослов’янською мовою з чітко виокремленим прізвищем «Мирончукъ» (до речі, архітектор майбутнього нового храму так само має прізвище Мирончук).

Збережене свідчення ідеологічного затуманення свідомості людей у тоталітарному СРСР.

Прощення і спокута

З історичних нотаток липківчанина Віктора Балтина та розповідей старожилів відомо, що давній храм Різдва Пресвятої Богородиці стояв  відносно недалеко від старого панського млина у Липках. На території церкви за давнім звичаєм існував некрополь.

Вірогідно, після 1937 року, коли комуністи і комсомольці руйнували храм, знайшли ось таке «практичне» застосування могильним плитам: заклали їх у фундамент Будинку культури в центрі села.

Довго серед людей ширилися перекази про те, як комсомольці, котрі зривали хрести і виносили ікони з храму, згодом гинули від нещасних випадків...

А ще — особливо популярним серед липківчан було і є свято Купайла, яке пережило всі часи й епохи та досі струменіє прадавньою силою. От Купайло почасти творилося не в самому клубі, а просто неба у дворику поруч.

Сходилися дівчата, вбирали стрічками і квітами вишню та укладали велике Купайло. Сходилися хлопці й запалювали смолоскипи. Сходилися співучі молодиці, щоб супроводжувати піснею дійство.

І кожна сільська вулиця вважала і досі вважає за честь зробити своє власне Купайло та долучити його до загального параду. Нині все це відбувається вже поблизу нового Будинку культури.

А територія старого клубу поступово повертається, як мовиться, на круги свої: там знову, як і два століття тому, звучать молитви. Можливо, й молитви-каяття за душі тих, хто свого часу без тіні сумніву закладав надмогильні плити у підмурівки сільського клубу...

Як розвиватиметься будівництво храму — покаже час. Адже що далі, то більше ця історія набуває особливого символізму. І не тільки для села Липок. Йдеться про долі поколінь.

Для тих, хто бажає посильно допомогти у будівництві церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Липках, оприлюднюємо картковий рахунок: 4149 5001 4689 4657 (настоятель храму — протоієрей Василь Малюк).

Ольга ДУБОВИК