Ні, не залишиться Україна «Розритою могилою»!

Не будемо байдужими до своєї історії, своєї рідної української мови, до свого родоводу, звичаю, і будемо читати не смартфони, а такі газети, як «Україна молода», «Українське слово», «Слово просвіти».

Якщо наші «достойники» живосилом примусять усіх власників газетних розкладок торгувати хоча б на 80% україномовними виданнями, а не «Камсамольскімі правдамі», «Вєстямі» та іншим московським жовтим непотребом.

Щоб відчувався в пресі, інтернеті, на телебаченні український дух! Щоб не боялася влада шерстити те і так, що лізе у всі шпарини з-за «порєбрика» та ізсередини. Нічого соромитись (мовляв, у нас цензури немає) — у нас війна! Нічого «сюсюкатись» із «какаяразніцами».

Якби написали, що медаль про 30 років нашої волі коштує бодай 200 грн — я б купив її, а цей «лохотрон», незважаючи на немічну критику, далі продовжується. Ну невже немає на цю «срану» — 0 гривень — рекламу управи? Ото як брехали, так і брешуть! Тому народ уже нікому і ні в що не вірить.

Якщо підуть по Дніпру, що висихає, кораблі, баржі, «ракети», теплоходи, то й побачимо — ще ж не вмерла Україна.

А то продав Кравчук із Кудюкіним флот і тепер розказує нам, що все «не так». От був колись (царство йому небесне) Кирпа Григорій (хоч і «регіонал») — будував трасу Київ—Одеса, Дарницький залізничний вокзал (стоїть недобудований як меморіал йому), й Укрзалізниця при ньому не була збитковою, а тепер — їдеш електричкою (здебільшого навстоячки), й дуже боляче дивитися на замуровані наглухо вікна і навхрест забиті двері на станціях, зупинках — Бортничі, Кучакове, чого доброго, таке чекає й на Березань (бо скажуть — нема грошей, вилізай).

Та навіть у Києві, на Центральному залізничному вокзалі і тій самій Дарниці, немає лав, щоб присісти, відпочити.

Пригадую, як у 1955—65-му роках їздив на канікули до дідуся на Полтавщину, і дуже запам’яталася картина: розбомблена будова («раз’єзд Сухой») — самі стіни. Але одна кімнатка відновлена, з круглою металевою «буржуйкою» — для каси і для людей. Але ж тоді ще була розруха після того, як зчепилися дві нелюдські імперії. А що тепер?

Коли ж припиниться хаос, який твориться, впевнений, за московським сценарієм, — укрупнення, ущільнення, стягування земель (децентралізація)? Ну чия ж це «мудра голова» дотумкала, щоб такі міста, як Переяслав, Васильків, підпорядковувалися перед­містям столиці — Броварам, Борисполю, Обухову!

Адже моя Березань належала до Полтавської губернії Переяславського князівства!
Оце в нашій державі більше немає інших турбот, ніж налаштовувати з нуля всі ці зв’язки (міліція-поліція, військкомати, медицина, адмінслужби).

Це все час, гроші, пересадка кадрів (свій-чужий), розподіл майна. Згадаймо, який раз усе це вже відбувалося в Україні, а потім поверталося на круги своя. А нових судів, прокуратур наплодили — так перед судами всі ж рівні, то й суд має бути один.

Як буде медицина (згідно з Конституцією) безкоштовна, а якщо й оплатна, то зручна для людини. Без надскладних комп’ютерних процедур, щоб потрапити до лікаря, щоб обстеження, здача аналізів були в одному місці, а не їздити з дітьми туди-сюди і сидіти в черзі біля «мікробів».

Якщо ціни на медикаменти будуть людські, а не спекулятивні (нема управи на ту аптечну мафію!).

Якщо Укрпошта піде в напрямку покращення для людності, а не для себе. Щоб газети приходили не раз на тиждень (кіньми і то швидше доставляти, ніж Укрпоштою).

Якщо земельку не роздадуть чи розпродадуть «чужим» — це те останнє, що в нас іще залишилось.

Вона вже зараз по-варварськи нищиться — сіють кукурудзу, сонях, ріпак, сою, розорюють «неугіддя», пасовиська, що ніде й козу попасти, сівозміни не дотримуються, «хімію» валять у сівалки автокраном з величезних мішків так, що гинуть не лише бджілки, а й звірина.

Якщо селу (з огляду на вищесказане) не дадуть згинути, бо саме завдяки селу Україна існувала й допоки залишається Україною.

Якщо не припинять суцільний лісоповал, бо дорубаються, що скоро ніде буде й москаля повісити, як у анекдоті. Ой, якби ж ви бачили, скільки пропадає сухостою! Оце б сюди японців (ті і коріння повикорчовували б)! А було ж, що й проріджували, прибирали, хвою заготовляли, траву косили в «неугіддях».

Якщо не будемо «скігліті», як казав Азаров, а «перти плуга». Бідно, бач, живемо: та ви спробуйте навіть у Березані дорогу перейти — рух, як на Хрещатику! Нам подавай ковбасу по 2,20, хліб по 16 коп. та горілку по 3,62. Хочемо всього й одразу, а так не буває.

Наші ж скоробагатьки не хочуть платити в державну казну податки, не хочуть ділитися з народом його ж добром. Ось чому артист Депардьє втік із Франції в Росію — щоб не платити рідній державі 70% від прибутку.

Якщо ми й далі будемо сидіти між холодильником і телеящиком, з якого ллється бруд, брехня, смакується «світське» життя, дивитися лише 1+1, «Наш», «Україна 24», «Інтер», різні дурні комедії з Вітальками, кварталами, шоу дурнуватих (хіба можна так казитися в той час, як люди воюють за нас?!). Як побачимо на різних екранах патріотичні фільми про Україну, козаків, Крути, «Пропалу грамоту» тощо.

Як проснуться зі сну ті українці, які в 1990 р. були біля могили Івана Сірка в Капулівці на святкуванні 500-річчя козацтва. Адже звідти пішло на всю Україну піднесення. Обізвіться, де ви?!

Якщо почнемо як слід дбати про своє військо, про озброєння, не віддавати його зі своєї землі.

Де державні замовлення, де заробітна плата на танковому заводі? Ну невже треба багато розуму, щоб виробляти свої набої, порох? Ще за царя Панька в Березані добували поташ.

Як почнемо менше красти, не давати хабарі.

Якщо не будемо гидити під себе, берегти природу.

Як будемо мати себе за людей, а не за рабів 6-го ґатунку. Не будемо чекати «манни небесної» і вирішувати самим свої справи, адже не прийде цар-батюшка, не вернеться комуністично-сталінське страхіття.

Якщо будуть у всіх сферах віддані своїй справі професіонали, і не лише за гроші — за ідею. От як наша, вже понад місяць як покійна, директор Березанського історичного музею, яка була на посту до 99 років (!) Галина Лаврентіївна Рих.

Якщо почне держава «наступати на бороду» московським попам. Це ж страшна «бацила», яка плодить «русскій мір».

Як буде в наших документах чорним по білому зафіксовано, що ми Українці, а не якісь заброди без роду-племені на своїй землі.

Як дійде до мізків наших людей (може, навіть до тих 73%), врешті-решт, — ну чому ж ми тоді (у 2010-му) не обрали Ющенка президентом?

От коли всі ці «якщо» і ще багато інших, не озвучених, ВІДБУДУТЬСЯ, Україна по­стане з руїни. І вся московщина відпаде, «як яйця від прод­налога» (як у 20-х минулого століття податки). І попросяться до нас назад Крим, Донбас, а там і Кубань з Воронежом, Курськом і Бєлгородом.

Отоді я власними руками зішкрябаю з гранітних плит, що на пам’ятнику Тарасові Шевченку в Березані, слова з його вірша «Розрита могила»: «За що тебе сплюндровано, за що, Мамо, гинеш!..», а викарбую: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!».

Михайло НІКОЛЕНКО