Кругова порука: чи загрожує одізному Авакову відставка з посади глави МВС

Офіс президента може дати хід торішній постанові ВР про звільнення міністра внутрішніх справ Арсена Авакова у вересні, коли почнеться наступна парламентська сесія.

А тим часом, у період парламентських канікул, у влади є час на роздуми: що робити з таким гравцем на політичній шахівниці, як Арсен Аваков.

Бо на поверхні лише один вагомий, очевидний «плюс» для президента.

Це прибере єдину противагу Зеленському та перетворить офіс президента на одноосібний орган ухвалення рішень у державі.

Одіозний Аваков — достатньо цікава постать в українському політикумі.

У потрібний момент він стає справжньою опорою для президента. І, можливо, Зеленський уже відчуває силу, щоб справлятись і без Арсена Авакова.

Але чи є в нього наразі кандидатура, хоча б приблизно конгруентна викликам і завданням, що стоять сьогодні перед главою силового відомства?

Арсен Аваков працював з кількома прем’єр-міністрами, він призначався на посаду керівника МВС чотири рази, відтак пройдені ним кабміни з висоти польоту виглядають як тимчасові уряди.

І за кожної зміни уряду, доки країна входила у період здування, змилювання Великих і бурхливого хаотичного росту Маленьких, Авакову вдавалося залишатися при своїх інтересах.

Він ніколи не зраджував собі, або, як кажуть посвячені, — не перестає майстерно грати словами, виголошуючи палкі промови, однак у пріоритеті — все одно числівники.

Нагадаємо, Арсен Аваков обіймає посаду міністра внутрішніх справ з лютого 2014 року.

Склянка води

У спілкуванні з такими людьми, як Арсен Аваков, наївно розраховувати на однозначні, не двосмислові відповіді. Особливо, коли питання стосується так званої «чистої» політики.

Умілий конструктор привабливих формулювань контролює свої емоції значно краще, ніж думають ті, хто судить про експресивність та гіперемоційність Авакова за театральною історією зі склянкою води.

Вона свіжа в пам’яті ще з 2015 року. Тоді на засіданні ради з проведення реформ в Україні міністр внутрішніх справ Арсен Аваков кинув склянку з водою в експрезидента Грузії та тодішнього голову Одеської ОДА Михеїла Саакашвілі.

У країнах із нерозвиненою демократією часто таке трапляється. Та й на той момент Аваков і Саакашвілі достатньо на публіку наобмінювались звинуваченнями в корумпованості та бажанні захопити владу.

Водночас за декілька днів до того інциденту, за словами самого Арсена Авакова, Саакашвілі пропонував йому бути прем’єром, а сам спокушався посадою першого віце-прем’єра. Мовляв, Михеїл вважав, що прем’єром має бути представник «Народного фронту», а Авакова він вважав найуспішнішим міністром.

Отже, з Аваковим завжди рахуються. Не лише через силу питомої ваги очолюваного Міністерства внутрішніх справ. У політичних змаганнях майже десять років він — один із ключових гравців. Можливо, навіть вишуканіший і хитріший, ніж колишні його кабмінівські патрони Яценюк та Гройсман.

Іноді складалось враження, що глава МВС впливав на обох глав Кабміну більше, ніж обидва прем’єри на свого формального підлеглого.

Щодо Арсенія Яценюка, то, перебуваючи в тіснішій взаємодії з очільником МВС, ніж його послідовник Володимир Гройсман, іноді в певних ситуаціях він відчував потребу в політичному опікунові — Авакову.

Однак було б дивно, якби будь-який із не слабких президентів за зростання аваківської сили не прагнув його позбутись.

Однак за нинішньої ситуації можливі варіанти.

Аваков — гравець цілком самостійний. Більший гравець, ніж прийнято вважати, і самостійніший, ніж намагається виглядати.

Гойдалка невизначеності

І хоча наразі в офісі президента (ОП) немає остаточної згоди з приводу того, як реалізувати і чи взагалі реалізувати його звільнення, ЗМІ повідомляють, що ухвалити рішення про звільнення Авакова можуть уже у вересні цього року.

Водночас керівники всіх владних гілок як один висловились, що звільняти Авакова зараз ніхто не збирається. Утім це можуть бути просто стандартні мантри.

Отже, голова провладної партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко вважає, що відставку Авакова обговорюють усе життя, однак конкретних ініціатив, зареєстрованих у парламенті, наразі немає.
Чутки про звільнення Авакова в червні спростували й в офісі президента.

Про професійну ефективність Авакова заявив очільник Кабміну Денис Шмигаль.

Спікер парламенту Дмитро Разумков стверджує, що Арсен Аваков демонструє ефективну роботу, а критикувати можна всіх політиків та нардепів.

Така вперта одностайність може ще раз нагадати, що там, де нинішні «зелені» робили перші кроки, Арсен Аваков уже давно «викладав» або й керував «викладачами».

Народний депутат від фракції «Голос» Ярослав Юрчишин зазначив, що президенту Зеленському потрібен глава МВС Арсен Аваков, бо він надзвичайно ефективний менеджер держави минулого. І завдяки цьому він на голову вищий за інших міністрів уряду.

Харківський політ

Під цим кутом варто згадати декілька харківських штрихів портрета Арсена Авакова.

Як відомо, в жовтні цього року на вотчині Авакова, в Харкові, відбудуться дочасні вибори міського голови.

Наразі тимчасовим виконувачем обов’язків мера Харкова є Ігор Терехов, який до 2010 року був заступником Авакова, коли той обіймав посаду голови Харківської ОДА.

За словами Терехова, він не розривав стосунків з Арсеном Аваковим і після того, як почав працювати в команді Геннадія Кернеса.

Нещодавно в одному з інтерв’ю Терехов згадав ті часи, коли був комунікатором Авакова і міської влади Харкова.

Про те, що Аваков узагалі може задавати напрям руху дер­жавній машині, свідчать його прагнення втілити ідею референдумів ще з часів прем’єрства Яценюка.

Причому на закиди, що референдумом у нинішніх умовах можна прикрити будь-яке підозріле, неконституційне рішення, Арсен Аваков відповідав: «Я ж не пропоную, щоб народ голосував за конституційні формулювання. Я — за консультативний референдум. Поставимо народу 60 ключових питань. Потім, відштовхуючись від цих відповідей, фахівці й напишуть адекватний текст. Давайте хоч раз спробуємо зробити ідеальну Конституцію».

Хоча хто-хто, а Арсен Борисович не може не знати, що ідеальних конституцій не буває. Однак усе ж закон про референдум уже прийнятий за президента Зеленського і діє.

Згадаймо і свіжіші приклади — від початку пандемії про терміни карантинів ненав’язливо, ніби роздумуючи, говорив саме Арсен Аваков. І, зрештою, всі його так звані роздуми, застереження разом з конкретними графіками ставали реальністю.

Зростаюча небезпека

Отже, яку причину вимоги відставки Авакова висувають опозиційні сили?

Вони звинувачують його не лише в тому, що за вбивство журналіста Павла Шеремета під підозру потрапили невинні.

Нагадаємо, журналіст Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року в Києві внаслідок вибуху автомобіля. 12 грудня 2019 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив про затримання та оголошення підозр фігурантам справи.

Слідство підозрює лікаря й волонтера Юлію Кузьменко, медсестру парашутно-десантного батальйону Яну Дугарь та ветерана АТО Андрія Антоненка.

Народний депутат фракції «Європейська солідарність» Яна Зінкевич вважає, що Аваков з кожним роком нарощує свій вплив і стає небезпечнішим. Водночас вона сумнівається, що чинний міністр внутрішніх справ понесе покарання за справу вбивства журналіста Павла Шеремета.

«Аваков — хитрий, він втягнув у все це Зеленського, а той розвісив вуха, прийшов на ту пресконференцію, де йому сказали: «Ми знайшли винних». А він усе так і повторив, тобто гарант безпеки звинуватив людей. Втім, я думаю, рано чи пізно у Зеленського буде нагода, коли Аваков буде слабкий, звільнити його, — сказала нардепка.

— Якщо казати про результативність, то, мені здається, її немає. Великий показник — це кількість справ, у яких замішані поліціянти, пам’ятаємо зґвалтування у поліційному відділку і хлопчика, якого застрелили, тобто, нічого з цього не розслідується, своїх покривають. Ми бачимо, що там кругова порука, і він стає з кожним роком усе більш небезпечним. Тобто, Аваков з одного боку вигідний кожній владі, але він нарощує свій вплив», — підкреслила Зінкевич.

Гайки «нав’язливим» журналістам

Є питання до Авакова і в журналістів. Якось медійний простір уже майорів повідомленнями на кшталт: «Аваков під приводом боротьби з насильством хоче закрутити гайки «нав’язливим» журналістам».

Йдеться про запропонований проєкт закону щодо доповнення Кримінального кодексу статтею «переслідування».

Офіційно необхідність ухвалення законопроєкту пояснювалась виконанням указу президента про боротьбу з домашнім і статевим насильством. Також метою вказано криміналізацію переслідування (сталкінгу), зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій.

Однак формулювання виписані так, що під кримінал може потрапити будь-хто, включно з журналістами. І щоденна рутинна робота журналістів — які часто, вживу чи телефоном, ставлять політикам і чиновникам запитання, які тим не подобаються і від відповіді на які вони ухиляються, може потрапити під цю кваліфікацію.

Або покарання за нав’яз­ливість за відсутності чіткого визначення терміну «нав’язування спілкування».

Переслідування у поєднанні з поширенням аудіо-, фото- чи відеоматеріалів зі сфери приватного життя особи або її близьких без їх згоди, зокрема даних, що використовуються в засобах інформаційного зв’язку, зокрема інтернеті, тягне за собою штраф, виправні роботи терміном до 2 років або обмеження волі на той самий строк.

Повторне вчинення з певними обтяжливими обставинами — покарання до двох-п’яти років обмеження волі. Під таке трактування, по суті, потрапляють будь-які журналістські розслідування, які базуються на даних із відкритих соціальних мереж політиків, чиновників і їхніх родин.

У самому проєкті немає жодного слова ні про домашнє, ні про статеве насильство. А включити статтю до ККУ запропоновано не до статей про домашнє насильство і не в розділ про порушення проти статевої свободи і статевої недоторканності, а в розділ «Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи», між статтями про викрадення людини й захоплення заручників.

Ми знову так і не бачимо, де в цих іграх питання захисту інтересів людей? Не окремих широковідомих персон, а всіх нас? Де ми всі, якщо так мляво змушуємо владу й Закон працювати на нас? Правовий пофігізм продовжується.