Всупереч Сталіну і Гітлеру: 80 років тому українці відновили свою державність

Пакт Молотова—Ріббентропа (Сталіна—Гітлера) та таємний протокол до нього, підписаний 23 серпня 1939 року в присутності Сталіна, вистелили дорогу до початку Другої світової війни.

Таємним протоколом до пакту розділено Європу на сфери впливу між двома найбільш людиноненависницькими режимами в історії людства, які системно винищили десятки народів i сукупно понад сто мільйонів безневинних людей.

Тому Європейський парламент проголосив 23 серпня Європейським днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму.

Між молотом і ковадлом

Уже 1 вересня 1939 року Німеччина, а 17 вересня — СССР напали на Польщу та розділили на двох. Розпочалася найбільша масакра в історії людства — Друга світова війна.

Західноукраїнські землі вкотре були розтерзані між різними державами. Ще в 1938-му, за згодою нацистів, союзниця Гітлера гортистська Угорщина окупувала Закарпатську Україну.

Холмщину, Засяння, Лемківщину, заселені переважно українцями, окупувала нацистська Німеччина. Галичина та Волинь, а з 1940-го і Буковина опинилися під жорстокою російською окупацією.

Незважаючи на пакт Сталіна — Гітлера про ненапад, було очевидним, що німецько-російського воєнного удару не уникнути. Комуністи і нацисти мали схожі плани. Перших цікавила «комуністична революція», читай «окупація високотехнологічної Європи», як старт до світової «перемоги комунізму» — панування над світом.

На думку дослідника зi США Шона МакМікіна, Сталін вважав, що агресія Німеччини проти Франціїї та Англії знекровить найпотужніші держави Європи і вони стануть легкою здобиччю росіян. Других — Lebensraum (життєвий простір) для істинних арійців, а насправді світова гегемонія та ресурси України та СССР.

Тому українці на початку Другої світової опинилися між молотом і ковадлом:  бути пасивними спостерігачами поєдинку двох антилюдських імперій і, можливо, назавжди зникнути з карти світу або проявити свою волю і суб’єктність, продовживши нерівну боротьбу за національне визволення.

Опираючись на власні сили

У момент назрівання та вибуху німецько-російської війни в т. зв. УССР 20-літній більшовицький терор фізично винищив українське політичне життя. В Західній Україні радянська влада хазяйнувала менше двох років і під корінь намагалася винищити будь-яку політичну активність.

Для цього було застосовано весь більшовицький арсенал: терор, арешти, розстріли, нелюдські тортури, масовані депортації, врешті-решт масова ліквідація в перші дні війни в’язнів більшовицьких тюрем. Однак комуністичним каральним органам не вдалося знищити підпільного політичного активу ОУН з-під стяга Степана Бандери (ОУН(б).

Нелегальна мережа Організації, незважаючи на тотальний енкаведистський терор, шалені втрати, збереглася та, як єдина політична національно-визвольна сила, підтримана більшістю мешканців Західної України, активно поповнювала ряди і поширювала вплив. На травень 1941 року вона налічувала понад 20 тис. членів.

Дослідження українського історика Івана Патриляка засвідчують, що з січня 1940 року ОУН(б) активно готувала  збройне­ повстання проти російської окупації, яке планувалося на вересень-жовтень 1940-го. Лише у Львові були готовими до збройного виступу 5 тис. 500 штурмовиків.

Попередньо призначена дата повстання свідчить про те, що ОУН діяла самостійно, ні з ким не узгоджуючи свої наміри. Розроблялися детальні воєнно-оперативні та мобілізаційні плани, готувалася матеріально-технічна база.

Розвідка ОУН системно збирала інформацію про військові частини окупантів, господарські об’єкти, державні адмінустанови. Із відомих політиків, учених, адміністраторів було створено сеньйорат — тимчасовий уряд повсталої України.

Упродовж  червня 1941-го бої повсталих українців iз більшовицькими військами активізувалися у Львівській, Дрогобицькій, Волинській, Рівненській, Житомирській, Чернівецькій областях.

Українське повстання засвідчило, що ОУН(б) накопичила, всупереч тотальному сталінському терору, значний військово-політичний потенціал, продемон­струвала здатність послідовно захищати інтереси українців, незалежно від російських чи німецьких чинників.

Про це свідчить накопичення та таємне складування 15 тис. гвинтівок, 7 тис. кулеметів, 6 тис. ручних гранат, сотень автоматів, десятків танків, гармат і мінометів, захоплених під час роззброєння московських підрозділів.

Львів’яни в очікуванні проголошення Акта відновлення державності. 30 червня 1941 року.
Фото з сайту istpravda.com.ua.

Акт відновлення Української держави. Тактика доконаних фактів

У квітні 1941 року, коли в повітрі вже чаділо війною між СССР та нацистською Німеччиною, в Кракові на ІІ Великому Зборі ОУН заманіфестовано:

«1. Організація Українських Націоналістів бореться за Українську суверенну соборну державу, за визволення поневолених Москвою народів Східної Європи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СССР. Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східної Європи.  

2. Шляхом до осягнення наших цілей є українська революція в московській імперії СССР у парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: «Свобода народам і людині!»

З вибухом німецько-російської війни спеціальна група на чолі з Ярославом Стецьком вирушила до Львова для організації відновлення незалежності України.

30 червня1941 року на площі Ринок, 10 у Львові скликано Національні збори з участю визначних громадсько-політичних діячів, які підтримали ініційований ОУН Акт відновлення Української Держави та створення на багатопартійній основі українського уряду — Українського державного правління (УДП) на чолі з Ярославом Стецьком.

Акт відновлення Української Держави «Пастирськими листами» привітали голова УГКЦ митрополит Андрей Шептицький і голова УАПЦ митрополит Полікарп.

Професор Ерік Кох — капітан Абвера та зв’язковий між Розенбергом і групою армій «Південь» намагався перешкодити легітимізації Акта. Та коли зазнав фіаско, кинув в обличчя головуючому на Зборах Ярославові Стецькові: «Ви, українці, не матимете цього ніколи! Ви граєтесь з вогнем!»). «Sie spielen mit Feuer!» («Ви граєтесь з вогнем!».

Гра з вогнем

Уряд та створені ОУН похідні групи, які налічували близько 7 тис. осіб, блискавично розпочали формування місцевих адміністрацій не лише в містах і селах Західної України. Похідні групи творять місцеві органи влади в Кам’янцi-Подільському, Вінниці, Житомирі, Кіровограді, Дніпропетровську тощо, діють на Донбасі, Кубані, в Криму. Паралельно створюються окружні, повітові, районні та міські адміністрації, військові підрозділи та українська народна поліція.

Нацистів не на жарт налякали успіхи українців. 5 липня 1941 року нарада у Гітлера категорично відкинула політичну самостійність українців. Різко негативне ставлення німецького фюрера змусило ОУН(б) 8 липня 1941-го перевести уряд у підпілля.

А вже 9 липня гітлерівські спецслужби заарештовують та доправляють до Берліна голову УДП Ярослава Стецька, де вже перебували затримані кількома днями раніше Степан Бандера та низка інших провідних діячів ОУН(б).

На ультиматум Гітлера — відкликати Акт відновлення Української Держави — Степан Бандера, Ярослав Стецько відповіли категоричною відмовою.  Тому в вересні 1941 року вони разом з іншими провідними членами ОУН(б) були кинуті до внутрішньої гестапівської тюрми Целленбау  нацистського табору Заксенгаузен, де перебували до осені 1944 року. Етап переговорів, з’ясування позицій закінчився, почалася німецько-українська війна. Це був початок кінця Третього рейху, який через зашореність німецького партійного керівництва не зумів використати порив поневолених народів до поділу СССР на національні держави.

На жаль, ОУН не вдалося  організувати та провести національні збори та проголосувати Акт відновлення Української Держави в Києві, оскільки організаційна група у складі 20 провідних членів ОУН (б), яка проривалася в столицю, була заарештована гестапо 31 серпня у Василькові.

Гестапо протягом літа-осені 1941 року арештувало близько 3 тисяч чільних членів ОУН, більшість з яких були закатовані в гестапівських застінках або загинули в  нацистських концтаборах. Серед них і два ріднi брати Степана Бандери.

Показовою стала доля творця української народної міліції Івана Равлика з родиною. Його батьків, батька та сестру дружини енкаведисти ще в 1940 роцi депортували до Сибіру, а дружину, тещу та ще трьох членів родини у 1941-му розстріляли. Самого ж Івана Равлика було на смерть закатовано в гестапівській тюрмі.

Вести боротьбу як з німецькими, так і з московськими окупантами постановила в жовтні 1941-го підпільна Перша конференція ОУН. Прийнято рішення сконцентруватися на вишколі військовиків, складуванні зброї для української армії.

Заборонялося будь-яке співробітництво з гестапо та іншими окупаційними каральними органами, котре розглядалося як зрада і беззастережно каралося.

25 листопада 1941 року органи нiмецької поліції безпеки й СД, дислоковані в Україні, отримали наказ: «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у рейхскомісаріаті, мета якого — створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані й після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники».

Проголошення відновлення Української Держави відбулося без відома, а тим більше — без будь-якого схвалення нацистів, тому говорити про колаборантство ОУН(б) просто смішно. Український уряд було ліквідовано, націоналістів жорстоко репресовано. Створення УДП 30 червня серйозно і небезпідставно налякало могутній німецький рейх.

Відновлення Української Держави могло відбутися лише шляхом доконаного факту. Масові більшовицькі, а пізніше німецькі репресії довели до ліквідації реального українського шансу. Однак сам Акт З0 червня продемонстрував послiдовність новітньої державницької традиції, сформованої УНР 1917-го, ЗУНР 1918-го, Закарпатською Україною 1938-го рокiв, продовженої 24 серпня 1991 року.

Тарас ПРОЦЕВ’ЯТ,
народний депутат України II скликання, кандидат історичних наук