«Явка з повинною». Хто порадив Зеленському зателефонувати Лукашенку і здати «вагнерівську» спецоперацію

Антинародні режими в нас установлюються не силою багнетів і підступністю інтриг, вони, як не дивно, втілюються завдяки демо­кратичним процедурам.

Думка, що виникала ще на початку каденції президента-втікача Януковича, знову свердлить мозок уже котру добу після перегляду інтерв’ю Володимира Зеленського телеканалу «1+1».

У ньому президент прокоментував зірвану операцію українських і американської спецслужб щодо затримання «вагнерівців», які скоювали злочини на Донбасі.

В Україні підозрювали, що операція зірвалася через витік інформації, імовірно, з найближчого оточення Зеленського. Тепер президент сам сказав, що особисто телефонував Лукашенку в Білорусь.

Нагадаємо, 29 липня 2020 року в Білорусі затримали 33 іноземних громадян, які виявилися бойовиками ПВК «Вагнер».

Вони прибули з Росії та оселилися в санаторії під Мінськом. Українські спецслужби готували масштабну операцію із затримання групи бойовиків, для чого виманили їх у Білорусь, але операція зірвалася.

Численні публікації у ЗМІ з приводу зриву операції містили підозри щодо осіб з оточення Зеленського, які були присутні 24 липня 2020 року на нараді в президента, де доповідали керівники українських спецслужб. Серед присутніх — голова офiсу президента (ОП) Андрій Єрмак.

Зеленський не коментував скандал майже десять місяців.

Офіс президента боявся не свого кіно

Нагадаємо, про провалену спецоперацію було знято фільм.

Із наближенням виходу першої частини фільму міжнародного проєкту журналістів-розслідувачів Bellingcat про провалене затримання групи «вагнерівців», які воювали та скоювали злочини на Донбасі, на Банковій дедалі частіше здавали нерви.

Справжня істерика, що спостерігалася у Володимира Зеленського та його найближчих соратників, свідчила про страх. Адже на Банковій заперечували проведення такої операції.

Перед виходом фільму президента і його оточення почало хвилювати, який вони матимуть вигляд у фільмі-розслідуванні Bellingcat, у якому світлі буде показано їхню роль.

Чи встановлять журналісти-розслідувачі факт зради? Чи назвуть зрадника, який «злив» спільну операцію спецслужб України та США? І ким у цьому розслідуванні постане Зеленський — поплічником чи жертвою?

Але якщо совість чиста, то навіщо хвилюватися?

І ось в інтерв’ю президент України Володимир Зеленський підтвердив проведення спецоперації iз затримання «вагнерівців», хоча останні десять місяців в ОП цю історію називали «запійною» й «дезінформаційною кампанією».

Також Зеленський підтвердив, що операцію готували українські спецслужби спільно з іноземною спецслужбою. Водночас він бідкався, що ідея проведення цієї операції належить іншим країнам, які «максимально затягували в це питання» Україну.

Зеленський заявив, що він говорив з Олександром Лукашенком про «вагнерівців», попросивши того видати Україні бойовиків:

«Останній раз ми спілкувалися з ним (Лукашенком. — Ред.) телефоном. Коли «вагнерівці» були на території Білорусі, я подзвонив Олександру Григоровичу, я попросив його, я його попередив, що готовий передати йому всю інформацію про цих людей, там були прізвища, ми розуміли, хто це такі. Проте він сказав мені телефоном: «Я не підведу, все буде нормально, я розберуся». Я був упевнений, що він передасть нам цих убивць. Але потім сталося те, що сталося. Це була остання наша з ним розмова».

Ну, і повний аут: Зеленський радий, що спецоперація не відбулася, оскільки, якщо порівнювати її з примусовою посадкою літака авіакомпанії Ryanair у Мінську, це могло погано скінчитися для України.

«Те, що цього не сталося, проводячи паралелі з тим, що було в Білорусі, я вважаю, що це слава Богу. Що ми виявили питання суб’єктності в цьому важливому питанні», — недолуго пояснив він свою позицію.

«Квартал 95» і 95-та бригада ЗСУ

Юрій Луценко, колишній генеральний прокурор України, заявив, що порівнювати примусову посадку літака для захоплення білоруського опозиціонера Романа Протасевича й операцію із захоплення «вагнерівців» — це однаково, що порівнювати «95-й квартал» із 95-ю бригадою ЗСУ.

«Строк давності статті КК за державну зраду — більший навіть двох президентських термінів», — наголосив Луценко.

А журналіст Юрій Бутусов, який першим повідомив про зрив офісом президента операції із затримання вагнерівців, а нині проходить свідком у цій справі, зазначив: «Президент Зеленський, по суті, визнав, що його первинні коментарі щодо цієї спецоперації — це брехня, буквально «маячня», і цю версію підтримувала пропаганда «слуг народу». Тобто виходить, що майже рік глава держави і його адміністрація обманювали народ України.

Насправді Зеленський знав про спецоперацію. Позиція різко змінилась. Російські терористи були причетні до особливо тяжких злочинів, причому їх підозрювали, ґрунтуючись на їхніх власних свідченнях, підкріплених документами, фото- та відео­матеріалами, наявністю в них державних нагород РФ за участь у злочинах. Вони були учасниками терактів у Сирії, в Україні. Їх підозрювали в атаках на українські літаки, зокрема на ІЛ-76 в аеропорту Луганська, а також на малайзійський Boeing MH-17. Тож «вагнерівці» представляли інтерес для правоохоронців різних країн. Вони мали бути затримані на борту турецького літака з турецьким екіпажем. Це з одного боку.

З іншого боку — журналіст Протасевич, якого обвинувачують у тероризмі на ґрунті ведення телеграм-канала. Жодна країна, окрім Білорусі, ці обвинувачення не визнає. Протасевич законно проживав на території Євросоюзу як політичний біженець. Літак перелітав з однієї країни ЄС до іншої. Затримання Протасевича не було узгоджене із жодною з цих країн.

Літак із ним був посаджений незаконно, із порушенням правил Міжнародної організації цивільної авіації. То як можна ставити на одні ваги дві ці абсолютно різні ситуації? Це означає, що президент України або не розуміє суті обох справ, або намагається обманути громадян України і приховати від народу правду, зробити неможливим об’єктивне розслідування, яке, я хочу підкреслити, досі не відбувається».

Неузгоджені ігри — нові підозри

Лише через п’ятнадцять годин після того, як в ефірі «плюсів» вийшло інтерв’ю українського президента, радник керівника офісу президента Михайло Подоляк протрактував двозначну фразу Зеленського, заявивши, що розмова з Лукашенком відбулася 5 серпня, через тиждень після того, як були затримані «вагнерівці», і йшлося про їх екстрадицію.

Але, розшифровуючи сказану президентом фразу, ОП не зможе змінити негативні наслідки від інтерв’ю. Чому? Тому що слова Зеленського про те, що Україну «затягували» в операцію, підривають довіру до українського керівництва і наших спецслужб з боку західних партнерів. Не можна публічно витирати ноги об тих, хто допомагав у проведенні операції, і при цьому дивуватися, що країні не надали ПДЧ щодо вступу в НАТО.

Хай американці вели свою гру. Але в цій грі був і український інтерес: притягнути до відповідальності винних у злочинах на Донбасі.

При цьому в Головному управлiннi розвiдки МО, СБУ, прокуратурі лежить купа юридично зафіксованих злочинів, скоєних «вагнерівцями» на сході Укрїни. Яка доля цих справ? Мовчання з цього приводу — теж гра в «суб’єктність»?

І ще одне, найцікавіше: якщо операція спільна й у Білорусі трапилась «несподіванка», то чому б не провести консультації з партнерами? Хто штовхнув Зеленського на такий «самостійний» крок iз дзвінком Лукашенку?

Різкий розворот на повороті

Важко сказати, які мотиви були у Зеленського, щоб перервати майже десятимісячне мовчання й заговорити про операцію двозначними фразами.

Прагнення обілити репутацію Єрмака в очах західних партнерів?

Прагнення зіграти на випередження? Можливо, про роль Зеленського і так усі дізналися б, і тому він прагнув, щоб історію про «вагнерівців» почули в його інтерпретації, а не Лукашенка.
І в результаті виходить, що Зеленський спочатку погодився на проведення складної гри розвідок, а потім відіграв назад?

Можливо, в ОП і справді вирішили, що операція з «вагнерівцями» не має стовідсоткової гарантії на успіх, а в разі навіть успішного завершення загрожує серйозними зовнішньополітичними ризиками.

Однак рішення ж зателефонувати Лукашенкові в надії, що той видасть російських громадян, свідчить як про прагнення перекласти виконання ризикової роботи на інших, так і про наївність Зеленського як політика, що не знає реалій сусідньої країни й не дослухається до порад експертів.

Удар по іміджу всіх і кожного

Але наразі, окрім мотивів, цікаво й те, які нові проблеми Зеленському створило його зізнання.

Депутати парламентских фракцій Ради заявили про державну зраду президента України Володимира Зеленського, а також вимагають якнайшвидше розпочати розслідування.

«Ви фактично виступили з явкою з повинною. Cам зателефонував шістці Путіна Лукашенку і все розповів. В інтерв’ю ви багато говорили про державну зраду — й у цьо­му геніальному розслідуванні вийшли самі на себе», — йдеться в заяві «ЄС».

У «Голосі» повідомили, що така позиція Зеленського дисонує з усім, про що представники влади заявляли раніше. В цій політичній силі пропонують утворити окрему ТСК та розпочати неупереджене розслідування.

Очевидно, що зізнання Зеленського завдасть йому імі­джевих втрат у націонал-патріотичної частини українського суспільства.

Утім, враховуючи нинішні політичні розклади у Верховній Раді, малоймовірно, що парламент проголосує за імпічмент. Це, однак, не означає, що обвинувачення у держ­зраді не переслідуватиме Зеленського після закінчення його каденції.

Але реальністю також є й те, що лідери держав мають право приймати політичні рішення. І хоча нам може не подобатися спосіб, у який український президент прийняв рішення перервати операцію українських спецслужб, але це його право.

З 2014 року ми почали набувати нової суті, суб’єктності, але те, що сталося, відкинуло нас на років 15 назад. Так, зараз у нас є серйозний ворог, котрий підтверджує нашу значимість. Але, попри активну взаємодію із Заходом та США, важко визначити, чи ще є в нас впливові друзі, котрі підтвердять нашу перспективність.

Наразі Україна опинилась у тій точці, де неможливо зрозуміти, чи дійсно вона надійний союзник, цікавий опонент і... небезпечний суперник. Нас знову можуть сприймати як певний геополітичний сурогат.

Упертість, із якою ми повторюємо помилки, заслуговує на краще застосування. Легковажність, із якою ми іноді відмовляємося від завойованого, неможливо осягнути. Наші таланти чомусь затребувані переважно на чужині. Наш несмак, і політичний у першу чергу, — претензійний до огидливості...