Новоселівська мозаїка: як у полтавській глибинці з'явилась равликова ферма і звідки візьмуть японський сад

До Новоселівської ОТГ входить 34 населених пункти, на території яких проживає усього лише 5,5 тисячi осіб.

Статистика невтішна і красномовна одночасно.

«Наші села всі ці роки постійно нищилися, — каже голова громади Євген Бова, але водночас цілком оптимістично додає.

— Треба відроджувати. У нас щодо цього є багато амбітних планів. Зараз ось беремо участь у конкурсі «Екологічна ініціатива». Якщо виграємо, то реалізуємо одразу три проєкти — «Японський сад» у Рунівщині, «Модернізація паркової зони» у селі Божківське та «Релакс-парк» у Мар’ївці».

Сказане на тлі озвученої демографії сприймається як фантастика, оскільки не надто віриться, що хтось ризикне виділити малолюдній глибинці гроші на подібні «забаганки».

Це ж не очисні споруди або лінія з переробки сміття. Але вже через тиждень після нашої зустрічі пан голова розмістив у соціальних мережах новину про те, що і цього разу в них усе вийшло.

Тобто у згаданих селах таки з’явиться паркова екзотика, що тішитиме не лише місцевих жителів, а й численних туристів. Подібний досвід тут уже є.

Мистецтво не бути равликом

Села Полтавщини й у східних регіонах засмучують своєю однотипністю. Складається враження, що спочатку радянська уніфікованість, а тепер ще й вітчизняний безлад «вичавили» з них щось особливе, автентичне, своє.

Скрізь — схожі і не надто доглянуті обійстя, замулені річки, стихійні смітники і центральний майданчик iз незмінним пам’ятником солдату-визволителю, біля підніжжя якого висаджений чи не єдиний громадський квітник.

Трохи веселіше там, де якимось дивом уціліла церква, бо храмові дзвіниці ніби служать довічною індульгенцією від повного розпаду.

Але у Терентіївці, з якої почалася подорож Новоселівською громадою, цей класичний постколгоспний стандарт раптом розбавили великі автобуси, що чекають своїх пасажирів.

«Звідки вони тут взялися?», — автоматично спадає на думку, бо в цьому місці було б логічніше зустріти типову маршрутку. Але відчинилися ворота господи, і все стало зрозумілим. Ми прибули до ферми «Лісовий равлик», що має репутацію популярної туристичної локації.

Поки галаслива купа дітлахів бавиться біля поля з молюсками, нам пропонують скуштувати страви, приготовлені, вочевидь, на французький манер.

Принаймні пан Бова запевнив, що господарі тривалий час студіювали цю нетипову для наших країв справу в Європі, а соуси до зварених равликів запозичили саме у родоначальників цих делікатесів. Манеру подачі блюд, мабуть, теж, оскільки равлики потребують спеціального посуду і сервіровки.

«Куштуйте, не бійтеся. Це дуже смачно», — намагається перебороти наші сумніви голова громади і тут же пригадує історію як смакував такими ж стравами у Страсбурзі.

Історія виявилася справді кумедною і при цьому ще й висвітила досить цікавий факт біографії самого 40-річного Євгена Бови.

До Європейського суду з прав людини він їздив захищати свого клієнта, оскільки зовсім недавно мав кар’єру успішного адвоката.

Більше того, в Польщі зараз отримує вже четверту вищу освіту і саме там планує захистити докторську дисертацію. Наразі ж він — кандидат юридичних наук.

«І навіщо вам увесь оцей клопіт iз громадою?» — запитую не без подиву, оскільки голова вже встиг розповісти як непросто його команді було виграти вибори у тих, хто керував цими селами раніше.

«А стало нецікаво, оскільки наша реальність дуже далека від тієї, що показують про адвокатів в американських серіалах, — пояснює свій вибір.

— Це там — захоплююча професійна боротьба. А у нас ти приходиш на засідання, а суддя нерідко натякає: «Мені потрібен ось такий результат». І що я повинен сказати своєму клієнту? А тут справжнє життя. Ти тут бачиш конкретний результат своєї роботи».

До речі, власники цієї ферми у минулому — нафтовики. Спочатку зібрані кошти хотіли традиційно вкласти у нерухомість, але потім подумали і ризикнули осилити абсолютно нову справу.

І, як виявилося, не прогадали. Зараз вони вже не хочуть продавати свою продукцію до Європи, де на неї є великий попит, оскільки равлики стали популярними і в Україні.

Місток на інший берег

— Цю територію у нас називають Островом, — показує другу туристичну локацію Новоселівської громади Євген Бова. — Недавно пробиратися сюди довелося бульдозером, оскільки все було завалено сміттям і поросло високими бур’янами. А тепер дивіться, — скрізь чистий пісок, бесідки з проведеним світлом, вбиральні. Зараз це популярне місце відпочинку. Сюди люди приїжджають сім’ями.

Незважаючи на будень і ще не літню погоду, кілька бесідок справді зайняті. Річка Свинківка, що славиться великими щуками і чистою водою, тече у цьому місці фактично через ліс, тому природа здається казковою. Але як тільки ми перейшли на протилежний берег недавно збудованим містком, перед очима відкрилася та реальність, до якої у жителів громади ще не дійшли руки.

Просто посеред бору лежать уламки чогось монолітно-бетонного, а трохи далі бовваніють руїни санаторію і літнього дитячого табору, що належали одному з полтавських заводів-банкрутів.

Але, окрім руїн, від цієї курортної інфраструктури лишилися 9 гектарів річково-лісової зони та бювет iз лікувальною водою, що й стануть, згідно iз задумом ОТГ, приманкою для інвесторів.

На цій же мальовничій території вирішили звести також пансіонат для літніх людей, центр іпотерапії і майданчик зі стрільби з лука.

Євген Бова каже, що всі названі проєкти вже перебувають «у розробці» і завдяки територіальній близькості до Полтави мають усі шанси бути реалізованими.

Тобто тему зеленого туризму у цій громаді вирішили розвивати масштабно і з максимальною користю для людей.

Для дитячого табору місце також знайшли. Йдеться про сосново-березовий ліс на березі Коломака.

Невдовзі тут облаш­тують свердловину для води і почнуть будівництво. Кошти сподіваються отримати завдяки виграшу у всеукраїнському конкурсі подібних проєктів, але якщо «грантові» 500 тисяч дістануться комусь іншому, від задуму не відмовляться все одно.

Тим більше що табір матиме військово-патріотичний ухил, де умови наближені до польових і не потребують великих капіталовкладень.

«Для мене це питання цінностей, без яких неможливо побудувати сильну громаду, — каже Євген Бова. — Змалечку треба вчити дітей любити свою землю і свою країну. Дякую депутатам, які відгукнулися на нашу ініціативу і затвердили відповідну програму. Ми ввели у штатні розклади шкіл посаду керівника військово-патріотичного клубу. Запис до цих клубів здійснюватимуть iз дозволу батьків».

Слізне прощання з шиною

Євген Бова працює у Новоселіській громаді рівно рік. Половину цього терміну обіймав посаду заступника голови, а потім сам виграв вибори. За цей час тут полагодили більшість доріг, побудували сучасні дитячі майданчики, «розгребли» «столітні» смітники і встановили баки для збору відходів.

Їх вивезенням тепер займається недавно створене КП «Турбота», що має власну техніку. До речі, всі нові проєкти тут обирає саме громада. Для цього адміністрація відкрила спеціальний кол-центр, де збирають усі пропозиції, зауваження, скарги.

Новостворені відомства постійно звітують у режимі онлайн за проведену роботу чи виконану заявку від населення, тому в непрозорості керівництво звинуватити складно.

Загалом, реалізовані проєкти і колишня інфраструктура у селах цієї ОТГ нагадують барвисту мозаїку, де тьмяні, потріпані часом кольори межують iз незвично яскравими пазлами.

Наприклад, у Новоселівській та Рунівщинській сільських бібліотеках, які вже втратили популярність через свій архаїзм, відкрили сучасні «Бібліохаби» з цікавим інтер’єром і повним набором сучасної техніки.

Тепер тут постійно проводять різні заходи для старих і малих, тому вони стали (як тут кажуть) «точкою подальшого зростання цих населених пунктів».

Схоже відчуття з’явилося і в старих стінах Новоселівської школи, де недавно відкрили харчоблок, якому б позаздрила і фешенебельна міська ресторація.

Сама ж школа поки що навіює легкий смуток своєю неприродною тьмяністю. Євген Бова каже, що діалог iз директорами навчальних закладів був непростим.

Вони категорично відмовлялися говорити з новим начальством про проблеми. Мовляв, усе добре, живемо як усі, хоча на старих партах — десять шарів фарби, а про ремонт бояться навіть мріяти. Діалог поступово налагодився і в школах почали повністю змінювати матеріально-технічну базу.

Людська психологія загалом — напрочуд усталена річ. Мешканці сіл давно звикли виживати самотужки, тому насторожено сприймають будь-яку ініціативу.

Навіть прохання прийти на толоку й спільно навести порядок викликало неабиякий спротив. А з автомобільними шинами, що лежали фактично біля кожного сільського двору, довелося воювати окремо.

«Ти їх тут не клав і прибирати не будеш! Іди собі геть!» — чув у відповідь голова на свою ініціативу. «Ні, вони тут більше не лежатимуть, — стояв на своєму він. — Ваші скати вже й деревами поросли. Висадіть краще квіти». Коли ж з’явилися перші результати благоустрою і новенькі дитячі майданчики, люди оцінили результат. «Бачите, як у нас тепер чисто, — кажуть вдоволено. — А сусідня Ковалівка (село з іншої громади. — Авт.) й досі тоне у смітті».

Загалом протягом останнього року в Новеселівській ОТГ було реалізовано 11 проєктів. Йдеться не лише про власні кошти, а й гранти, отримані завдяки участі у різноманітних конкурсах.

«Ми скрізь беремо найактивнішу участь, — каже директорка тутешньої Агенції місцевого розвитку Юлія Попова. — Як тільки оголошують умови, ми одразу надсилаємо свій план. Готуємося, звісно, заздалегідь».

Допомагає шукати кошти для громади і депутатка обласної ради по цьому округу Галина Степаненко. Чимало ініціатив були реалізовані саме зав­дяки її підтримці.

Після спілкування з нею з’явилося відчуття, що Україна таки стає потроху іншою, оскільки у регіонах побільшало людей, які хочуть їх розвивати.

«Це свого роду адреналін, від якого вже складно відмовитися», — каже вона і швидко перераховує все зроблене і заплановане. Можливо, їм вдасться й не все, але тенденція, без сумніву, радує.