Ще не вмерла України ні слава, ні воля. Де і коли Павло Чубинський написав вірш, який став державним гімном
Павло Чубинський — автор вірша «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», який став славнем нашої держави, офіційним гімном. >>
Лист батьків до Євгена Коновальця (1934 р.); Ольга Коновалець, дружина Євгена Коновальця (1969 р.); Юрій Коновалець, син Євгена Коновальця (1940-ві рр.). (Фото з сайту day.kyiv.ua.)
Євген Коновалець — одна з найвизначніших постатей в українській історії ХХ століття.
Організатор Корпусу Січових стрільців — найбоєздатнішого підрозділу у складі Армії УНР, комендант Української військової організації, голова Організації українських націоналістів, він довгий час лишався «в затінку» своїх послідовників, яких радянська (а за нею — і російська) пропаганда системно дискредитувала та демонізувала.
Утім, попри визначні бойові та політичні заслуги перед Україною, Коновалець лишався звичайною людиною — любив свою родину, мандрівки, умів знаходити спільну мову з різними людьми. Багато курив і любив шоколад. Останній факт зіграв у його житті фатальну роль.
Саме цей, людяний, аспект і намагалися підкреслити організатори виставки «Щиро Ваш. Євген Коновалець», яка 14 червня, в день 130-й річниці від дня народження провідника ОУН, відкрилася в Національному музеї історії України.

У виставці представлено матеріали з фондових колекцій музею та Фундації імені Олега Ольжича: особисті речі Євгена Коновальця, документи, пов’язані з його діяльністю, артефакти, які стосуються здійсненого спецгрупою НКВС терористичного акту, жертвою якого став Євген Коновалець.
Усі експонати — оригінальні, частина документів, речей та матеріалів експонується вперше.
«Власне, в кожній вітрині є лише одна-дві речі, які колись показували, а решту ніде не виставляли. Тут є дуже цікаві речі: листи батьків, які починаються словами «Христос Воскрес! Найдорожчий Ґенусю» і закінчуються підписами «батько» і «нещасна мати», чи гостьовий альбом — була така традиція в галицьких родинах, коли поважні гості лишали в альбомі невеличкий відгук про свій візит, і там є запис кардинала Любачівського.
Також уперше експонуються рукописні зошити Євгена Коновальця, де він залишав свої думки, що робити, куди рухатися далі. Одна з перлинок виставки — речі, пов’язані з останніми днями життя Євгена Коновальця. Це — оригінал телеграми вбивці провідника ОУН, співробітника НКВД Павла Судоплатова, якою він у лютому 1938 року запрошував Коновальця на зустріч (про останню розмову вони домовлялися телефоном), квитанція про сплату за проживання в роттердамському Grand Hotel «Central», годинник, який був на руці полковника в момент вибуху, посмертна маска», — розповідає куратор виставки Олександр Кучерук.
Окрема тема — експозиція, присвячена Литві в житті Євгена Коновальця, де можна побачити оригінал литовського паспорта лідера ОУН (українського громадянства Коновалець отримати не міг, а бути польським чи радянським підданим не хотів принципово).
До речі, у 1938 році квіти на похорон Євгена Коновальця оплачувало литовське консульство в Роттердамі. На відкритті виставки був присутній Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас.
Виставка «Щиро Ваш. Євген Коновалець» триватиме в музеї до Покрови. Якраз є час, щоб по-новому відкрити для себе цю непересічну постать.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія дружини провідника ОУН Ольги Коновалець.
Павло Чубинський — автор вірша «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», який став славнем нашої держави, офіційним гімном. >>
У Рівненської області в селі Угли Сарненської міської громади розпочалися пошукові роботи на місці ймовірного поховання мешканців села — українців і поляків, які загинули під час подій Другої світової війни. >>
Легендарна зв’язкова УПА Віра Андрейко на псевдо «Лисиця», яка попри тортури НКВС не видала жодного з побратимів, померла у місті Мостиська Львівської області у віці 99 років. За місяць, 15 квітня їй мало б виповнитися 100 років. >>
В Україні, 10 березня, відзначають День Державного Гімну, якому виповнилося 161 рік після першого публічного виконання. >>
З давніх-давен на території Ольвії (Українське Причорномор’я) і Тавриди (Крим) вільно мігрували слов’янські племена скіфів і сарматів, а також таври — родоначальники кримських татар. >>
Автохтонні українці Закарпаття, що розселялися на придунайській рівнині аж до Доброчина (нинішня угорська назва Дебрецен), з ІХ століття на довгі роки потрапляють під окупацію прийшлих з Приуралля угрів. >>