Творець поетичного храму: за що цінували Андрія Демиденка Квітка Цісик, Іван Драч та Павло Попович

Нині у видатного Майстра, справжнього подвижника слова поета-пісняра Андрія Демиденка творчий і життєвий ювілей. Він сказав світові: «Я мислю, я дихаю по-українськи!»

Народився у  Мартиновичах на Київщині (село було евакуйоване після катастрофи на ЧАЕС  на Полтавщину, в село Нові Мартиновичі).

 Древня по­ліська земля нагородила його якоюсь позамежною концентрацією могутнього людського «я» на проживання своєї унікальної долі.

Неземна енергія його особистості магнітить серця людей. Поезія Андрія Демиденка світить усім і належить кожному.

І зоряне коло його великих творчих побратимів

Писати вірші почав у сьомому класі. У восьмому почав друкуватися у «Київській правді». На літературний шлях юного поета благословив Андрій Малишко.

Це сталося, коли хлопець приніс у журнал «Дніпро» добірку своїх віршів. Пророчими стали слова: «Я бачу вашу літературну стежку — вона аж дзвенить!».

Андрій Демиденко є автором текстів понад 700 пісень, серед яких «Вічний Київ», «Батьківський поріг», «Гуцулка-гуцулянка», «Україночка», «Не мовчи», «Васильки».

Дорога до Храму. Саме так можна сказати про креативний і життєвий шлях одного з найсамобутніших та найулюбленіших українських сучасних поетів Андрія Демиденка. Немає в нашій рідній Україні такої оселі, де б не знали, не захоплювалися його творчим набутком.

Поезія Андрія Демиденка вражає, настроює душу, вона про кожного з нас. Це щемлива правда про життя і долю. Рядки з його віршів і пісень можна бачити навіть на плакатах пікетувальників — така в них єдність мислі, образності й філософської напруги.

Вражає і те, що на переповнених авторських вечорах поета перед сценою стоять інвалідні візки — люди ніби прагнуть через високодуховну енергію його слова позбутися своїх недуг.
Зоряне коло його великих творчих побратимів.

Серед композиторів, які написали музику на вірші Андрія Демиденка, — Станіслав Людкевич, Володимир Івасюк, Ігор Шамо, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Іван Карабиць, Геннадій Татарченко, Олександр Морозов, Ігор Лученок, Володимир Мигуля, Володимир Мулявін, Євген Дога, Давид Тухманов...

А які імена виконавців його дивовижних пісень: Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Микола Кондратюк, Діана Петриненко, Назарій Яремчук, Микола Гнатюк, Ніна Матвієнко, Раїса Кириченко, Алла Пугачова, Софія Ротару, Юрій Богатиков, Юрій Гуляєв, Ані Веске...

Андрій Петрович удостоєний високих звань — народний поет України, народний артист України, народний посол України, Заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена Ярослава Мудрого IV і V ст., повний кавалер ордена «За заслуги» (І, ІІ, ІІІ ст.), Міжнародного ордена Миколи Чудо­творця «За примноження добра на землі», почесної міжнародної діамантової відзнаки «За примноження християнської моралі», ордена святого Володимира ІІ і ІІІ ступенів.

Нагороджений почесними грамотами Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Лауреат міжнародних літературних премій, зокрема «Дрезденська весна» (Німеччина), «Зорі Софії» (Болгарія), імені Григорія Сковороди та імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна), імені Джека Лондона (США), імені Франца Кафки (Німеччина—Австрія—Чехія), імені Франческо Петрарки (Італія). Володар міжнародних Гран-прі. Кращий митець України 2006 року.

Окрім того, Андрій Демиденко знаний вчений, відмінник освіти України. Автор понад 180 наукових праць, присвячених національному фольклору та проблемам українознавства. Автор багатьох науково-популярних статей, історичних розвідок, радіо- і телелітературних досліджень.

Творець фундаментальної документальної книги про Михайла Грушевського «Великий українець». Редактор та упорядник «Історії України в народних думах і піснях».

«Через нього я буквально на другий день знову говорив українською»

«Поезія Андрія Демиденка вражає і захоплює. Він уміє в найпростішому знайти найдовершеніше, в побутовому — величне, у звичайному — дивовижно незвичайне. Вічне. Це насправді рідкісний, унікальний поетично-пісенний дар... Коли по телебаченню шість годин тривав авторський вечір поета, то глядацька зала була в пориві єднання, у великому духовному суголоссі, — ділився враженнями Іван Драч.

— Треба було бачити ті просвітлені всі без винятку обличчя, ті без винятку зворушливі й замислені погляди, пройнятися тією причаєною і сповідальною атмосферою. Палац «Україна» вражав кількістю народу і рідкісним градусом визнання та захоплення. Наче став велетенською українською хатою, що зібрала весь український родовід від Сяну до Дону. Таїна таєн полягає саме в тому, що поет володіє магією первослова, первопочатку, первісності...»

«Відкрився мені Андрій Демиденко не тільки силою слова, а й емоційно наснаженою ритмікою карбованого вірша, наповненого глибокими переживаннями тих драм і трагедій, які випали нині на долю України», — так відгукувався про творчість ювіляра Микола Жулинський. А Василь Кремінь упевнений: «Поет Андрій Демиденко — щедрий, як земля, і високий, як небо».

Павло Попович, перший космонавт-українець у СРСР, в інтерв’ю Кримському ТБ у 2008 році розповідав:

«У Гурзуфі на пляжі однойменного санаторію «Гурзуф» під кінець вересня випадково зустрів київського поета Андрія Демиденка, з яким чотири дні підряд проваландались лежак до лежака, хорошим виявився козаком. Через нього я буквально на другий день знову говорив українською, мов дома побував, на нас оглядалися, особливо мій зять. Обожнюю пісню Андрія «Висиха душі криниця». Ще до нашого знайомства почув її від Юрія Богатікова. Я вже брав у космос українську пісню «Дивлюсь я на небо». А тепер, коли б довелось летіти в космос втретє, обов’язково б узяв і заспівав «Душі криницю». Вічна пісня».

«Коли я зачула пісню Андрія Демиденка «Скажу вам, дочки і сини», то не могла заснути. Що більше я прагла її забути, то глибше вона в’їдалася в мою суть. У ній мудрості вистачить на всі пісні», — це сприйняття Квітки Цісик. Про поезію зі словами «Але нема в житті напівціни,// Але нема в житті напівлюбові».

Співак Юрій Богатіков (баритон), народжений в Єнакієвому, життєвий шлях якого закінчився у Сімферополі, казав: «Тільки за «Батьківський поріг» Андрія Демиденка на музику Івана Карабиця я би дав поету Нобелівську премію. Бо це — така широта, така сила!»

«Андрій Демиденко вихором увірвався як у поезію так і в царину пісні, — констатував письменник Василь Фольварочний.

— Чиновні метри від мистецтва й окремі напівзабуті спілчанські генерали, люто заздрячи його популярності, не могли цього простити, як і його побратиму Володимиру Івасюку, доводячи до депресії геніального композитора і вкорочуючи йому віку, а коли митець пішов у вічність, першими горлали, наскільки вони були близькі з ним. Теж готували і для орлиного злету Андрія Демиденка. Цькували й топтали. Та не спрацювало! Поет вистояв і переміг, не заплямувавши людської і літературної гідності».

Вірші на віки

Завершити слово про поета хочеться витримками (через брак місця) із його воістину планетарних віршів:
Возводить час і вергне
Дати й силуети,
Цінує істину, а не заброд...
У всі часи бунтуй, Поете!
Твій храм — народ.
Твій храм — народ!
* * *
Хай не зрадять нас друзі
І власне сумління,
І земнеє тяжіння,
Де родився і зріс.
Пам’ятаймо лишень:
Домовина не має кишень,
І життя не повторить
Ніхто з нас на біс.
* * *
Боже!
Як темно при світлі.
Боже!
Як гірко від слів!
* * *
Але нема в житті напівціни,
Але нема в житті напівлюбові.
* * *
О, як шаліють солов’ї
І топлять світ
в солодкій муці.
О!.. Навіжені солов’ї! —
Надгеніальності
безумці!
* * *
І не вбити поета
Ні холодним булатом,
Ні свинцевим дуплетом,
Ані із арбалета
Не спинити стрілі.
Бо поет — веснокрил!
Бо поет — весновир!
Бо поет — веснояр
В тисяч літ
На чолі!

Сергій ПОНКРАТЬЄВ