«Про культуру мови:

«Чи є навчально-виховні тексти, за якими тужиш і до яких усміхаєшся?

«Вузлики на пам’ять» Валерія Маснюка — саме той унікальний випадок. Ці «вузлики» не відпускають, котяться за тобою, говорять-потішають, виховують-навчають, бештають-обнадіюють, висміюють-просвітлюють, дають нові знання — дивують.

Ведуть життям за основними його дорогами: від привітання до прощання, у подорожах, у рідній хаті, в крамниці, у лікарні, у політиці і, взагалі, на ріках часу минущого...

І все з національним україноцентричним компасом у руках (і то за правописом 1929 року, а не за чинним, сталінським, 1933 року!): з правильною історичною та мовною оптикою!

Чужим язиком якщо будеш «віщати»,
Москалики прийдуть тебе «защищати».
Та так захистять — світу рада не будеш,
Якщо свою мову, козачко, забудеш.

<...> Мало спливти щонайменше 300 літ, щоб про культуру мови як окремий напрям досліджень сказано аж на початку ХХ століття. Непроминальна заслуга в цьому універсального Івана Огієнка з його знаменитим «Українським стилістичним словником» (Львів, 1924 р.) та журналом «Рідна мова» (1933-39 рр.), що виходив у Варшаві.

<...> Здавалось, писано-переписано на цю тему, проте коли зі змістом культури мови та наповненням самого предмета засадничі речі вже розкрито, то форма подання матеріялу — це завше родзинка. І ось такі смакотющі словесні родзинки пропонує Валерій Маснюк у цій книжці, що через вірші — ліричні і сатиричні, дошкульні і сміхотливі, гострі і зичливі, незвичні і звичні — пропонує: «Жартома і веселенько вчімо мовоньку рідненьку!».

Ці слова написала Ірина Фаріон у передмові до книжки «Вузлики на пам’ять» (видання 2018 р. — Ред.), яку, як і дві попередні (2003 та 2012 рр.), я задумав як ліки для мови, століттями зневажуваної, заборонюваної, злочинно каліченої верховними неуками, шовіністами та лакузами й тому страшенно засміченої, знівеченої, хворої.

Для кого моя книжка? Для всіх без винятку, даруйте, уточню: для всіх, за винятком байдужих і шовіністів. Питання на запарку: чи можна навчатися й розважатися водночас? Виявляється, можна.

Дякую всім українцям, які своїм суржиком завдали мені болю і змусили шукати ліки проти нього. Благаю: «помстіться» мені чистою калиновою!

А тим часом хочу нагадати слова Великого Українця Святослава Караванського: «...не забираймо собі в голови, що ми досконало володіємо рідною мовою, а шукаймо шляхів, як удосконалити свої мовні знання, <...> думаймо над кожним словом, яке пускаємо в люди».

А ще пригадаймо слова нашого славного земляка Євгена Дударя: «Щоб говорити рідною мовою, шанувати її, піднімати і підніматися з нею, не треба бути патріотом. Вистачить бути нормальною людиною». Чи ж ми не нормальні люди?

«Електротранс» пропонує роботу
«Згідно трудового законодавства».
Я ж маю один біль-турботу —
Мова, мовлення, мовознавство.
І пішов би до вас в охоту,
Працював би до сьомого поту,
Але (заявлю без лукавства)
Лише згідно з законодавством,
Відповідно до законодавства.

* * *

Не допускайте в мові неохайности.
Не несіть, прошу, відповідальности.
Відповідаймо за свої слова,
Якщо депутат чи міський голова.
Відповідальний за рекламу — рекламодавець.
За мову державну відповість державець.
За закони відповідальний законодавець.
То хай же працює над цим правознавець!
Носіть, українці, святкове вбрання,
Дарунки своїй кароокій,
Відповідальність носити забороня
мова. Тож дайте їй спокій.
Відповідальности не несіть, панове.
Кури засміють. Учімо мову.

* * *

— Сьогодні на обід печеня,
Приходьте всі без виключення.
Печеня, може, і смачна,
А мова, бач, кульгає,
«Без виключення», знай, вона
Не любить, не сприймає.
Без винятку (казати слід)
Запрошую всіх на обід.
Приємні приклади я наведу вам тут:
Усі без винятку вступили в інститут.
Ніхто не зна ще, вам шепну, як брату:
Усім без винятку підвищили зарплату.
Скажу вам чесно, вірте, люди добрі,
Всі вояки без винятку хоробрі.

Валерій МАСНЮК
Черкаси