Караул втомився: Зеленський не спромiгся налагодити партнерство мiж владою i суспiльством

25.05.2021

Як відомо, вислів «караул втомився» належить суперечливому учаснику жовтневого перевороту 1917 р. та громадянської війни в Росії матросу Железняку.

 

Він у січні 1918 р. за наказом більшовицьких лідерів такими словами змусив головуючого закрити засідання Всеросійських установчих зборів. Забезпечивши цим самим перемогу і панування протягом більше 70 років репресивної ленінської партії у колишньому СРСР.


Є підстави вважати, що історична подія минулого має прямий асоціативний зв’язок із останньою пресконференцією президента В. Зеленського за результатами дворічної каденції.

 

Відмінність полягає лише в тому, що під визначенням «караул» треба розуміти український народ, а під «установчими зборами» Зе-команду. І таке порiвняння не є випадковим чи упередженим.

 

Адже в загальному вимірі сценарій заходу, поведінка і зміст меседжів очільника країни створюють враження, що держава продовжує перебувати в системі оманливих координат і цінностей «95 кварталу», які досить далекі від пріоритетів національного та економічного відродження та зміцнення обороноздатності країни для повернення окупованих Росією територій.


Напрошується висновок і про те, що гарант не поінформований про перебіг загрозливої фази геополітичної гри на глобальній шахівниці.

 

Де провідні країни з різною ідеологією, релігією та рівнем демократії намагаються не лише просувати та силоміць нав’язувати іншим власний цивілізаційний світопорядок, а й нарощувати до своїх «вотчин» території країн-пішаків.

 

Схоже, що Україна за останні роки опинилася в такому принизливому статусі, що створює ризики використати її як розмінну шахову фігуру в «дорослих розбірках». Тобто держава розглядається не як міжнародний суб’єкт, а лише як об’єкт чи інструмент для досягнення імперсько-шовіністичними режимами корисливої мети.


Підставою для подібного прогнозу є неспроможність чинної влади дати об’єктивну оцінку суспільно-політичним, соціально-економічним і безпековим процесам із визначенням та належним опрацюванням стратегічних пріоритетів у тісній співпраці з зарубіжними партнерами.

 

Як наслідок, допущено домінування в управлінській діяльності конфлікту інтересів чиновництва різних рангів та правлячої монобільшості.

 

Результатом такого «збочення» стала вакханалія олігархічно-корупційного впливу на державні справи та суттєве гальмування зусиль патріотично-державницьких сил, спрямованих на зміцнення єдності та консолідації як суспільства, так і етнічного сегменту, що є базовим у формуванні цілісної української нації.


Водночас у стилі діяльності вищого військово-політичного керівництва держави утверджуються популізм, демагогія, нещирість, волюнтаризм та ревізіонізм, що формує сприятливе підґрунтя для антиукраїнського реваншизму.


Тим часом замість того, щоб визнати кричущі прорахунки, президент у своїх непереконливих поясненнях намагався покласти вину за провали чинної влади на попередників, конструктивну євроатлантично орієнтовану опозицію та партнерів по Нормандському формату Францію і ФРН, які, з його слів, «зменшили тиск на Росію».


Проте доречною є позиція глави держави щодо шкідливості для України і США рішення Д. Байдена скасувати санкції стосовно провідного оператора з будівництва «Північного потоку-2».

 

А також було своєчасним оперативне звернення Верховної Ради України з цього приводу до Конгресу США.

 

Загалом такий підхід американської сторони до відновлення партнерських відносин із союзником ФРН за рахунок Києва виглядає як дежа вю відомих домовленостей у Вашингтоні в 2014 р. між А. Меркель і Б. Обамою про відмову Україні у постачанні зброї для відсічі російській збройній агресії, жертвами якої стали близько 14 тисяч співвітчизників.


Введені кiлька днiв тому, 22.05.2021 р., американські санкції стосовно російських організацій і суден, що беруть участь у будівництві трубопроводу, не усувають, а посилюють існуючі загрози енергетичній та національній безпеці України з боку путінського режиму.


З цього приводу варто наголосити на мінімізації офiсом президента діяльності МЗС та дипломатичного корпусу України у реалізації важливих зовнішньополітичних проєктів держави.

 

Фактичне підпорядкування некомпетентному Єрмаку такої ключової функції держави, напевно, і є причиною непоодиноких невдач України у зовнішніх зносинах (ПДЧ у НАТО, корегування угоди з ЄС про асоціацію і зону вільної торгівлі, транші МВФ, придбання вакцин, закупівля необхідного озброєння тощо) та спроб ревізіоністів схилити президента до вибору якогось третього шляху, яким повинна рухатися держава.

 

У подібний концепт вмонтовується особисто проігнорований В. Зеленським захід із вшанування жертв політичних репресій, його селфі у російській косоворотці, а не в українській вишиванці та небажання відповідати по суті «Чи є Путін вбивцею?».

Залишається у пам’яті й та обставина, коли очільник країни тривалий час уникав називати Росію агресором. Зайве наголошувати, як таке згубно впливає на мобілізацію нації та формування бойового духу у Збройних силах України.


Глава держави повинен слугувати прикладом у всьому, що стосується національних інтересів, історичної пам’яті, толерантних відносин із зарубіжними партнерами та громадянами Української держави.

 

Заява ж президента про те, що для досягнення мети він порушуватиме закон, є досить загрозливою для побудови правової держави і дає підстави говорити про наміри В. Зеленського одноосібно узурпувати владу. З цього приводу судова система США наголошує: «Де закінчується закон, там починається тиранія».


Викладене вище відображає не досить втішну картину стану справ у державі. Незважаючи на низку об’єктивних причин (збройна агресія РФ, пандемія, жорстка конкуренція на міжнародних ринках тощо), гарант, фактично маючи всю повноту влади, за два роки каденції так і не спромігся налагодити чітку систему взаємно відповідального партнерства між владою і громадянським суспільством. Країна не стала сильнішою, а громадяни заможнішими.

 

Дедалi очевиднiшою стає стагнація економіки, зубожіння населення, втрата міжнародної суб’єктності та репутації країни, як надійного і стабільного партнера.


І головне, все очевиднішою є втома населення від вантажу невиконаних владою обіцянок, безсоромних маніпуляцій громадською думкою, штучного лакування сірої, невтішної дійсності та казкового збагачення наближених до псевдомонарха і байдужих до української справи нуворишів.


Тому В. Зеленському необхідно кардинально коригувати стиль і методи керівництва, кадрову політику та ставлення до народних мас. А не плести мереживо конспірологічних сценаріїв для забезпечення досить сумнівного другого терміну президентської каденції. Інакше критична втома караулу достроково позбавить його президентських повноважень.

  • Пішов з життя Богдан Іванович Соколовський

    Принциповий прихильник європейського шляху для України, мав унікальне розуміння енергетичної дипломатії і безпеки, стратегічне бачення, технічні знання і вміння до складних переговорів. >>

  • Деолігархічний лохотрон

    За ініціативи президента В. Зеленського у Верховну Раду України внесено законопроєкт «Про деолігархізацію», що нібито покликаний покласти край олігархічно-клановому пануванню в Україні. >>

  • Крен, а не «Оскар» Зеленського

    Майже не лишається сумнівів, що 30-ліття Незалежності України ми на урочистих заходах святкуватимемо з пісенними привітаннями Монатіка та Олега Винника. Як це було 20 травня на вечірньому нагородженні лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка на території Софії Київської у Києві. >>

  • Совкова інертність

    Перебуваючи у Варшаві 3 травня п. р. на урочистостях з нагоди 230-річчя ухвалення конституції Речі Посполитої президент Володимир Зеленський у присутності глав Польщі, Литви, Латвії і Естонії заявив, що він "народився в СРСР", "де були плюси і мінуси". >>