Спадщина провiдника ОУН: 83 роки тому за наказом Сталіна вбили Євгена Коновальця

Без партiй i компромiсiв

«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у Націю».

Його не зупиняли жодні труднощі — війни, небезпеки, полони, зневіра, еміграція. Бо свобода і незалежність України були для нього поза межею життя і смерті.

23 травня 1938 року пекельна машинка обірвала політ одного з найвидатніших українських військових і політичних діячів ХХ ст., організатора та провідника Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів (ОУН) — полковника Євгена Коновальця.

З 1909 року він здобуває не лише юридичну освіту у Львівському університеті, а й поліфонічний досвід громадського-політичного діяча. Є. Коновалець помітний у студентському русі за створення українського університету у Львові, у роботі філії «Просвіти», «Академічної громади», обирається до головної ради Українського студентського союзу (УСС), «Тіснішого народного комітету» Української національно-демократичної партії (УНДП).

Молодого студента формують «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, тісні контакти з Дмитром Донцовим.

«Знайомство з людьми цього кола дало мені змогу зрозуміти принцип соборності України й керуватися ним як основною засадою в моїй подальшій праці», — змотивує він майбутню діяльність і боротьбу.

Восени 1917 року Є. Коновалець повертається після російського полону до революційного Києва та включається в активне військове будівництво, здійснюючи в критичні моменти вирішальний вплив на перебіг української національної революції.

Він не став членом жодної політичної партії. Командир залишався відданим ідеї безкомпромісної національно-визвольної боротьби, сильної національної армії та понадпартійної національної єдності в скрутні часи для держави.

У 27 років він уже полковник та командує куренем, полком, корпусом січових стрільців у бойових операціях проти більшовицьких і денікінських військ.

Стрілецькі бойові частини де-факто стали національною гвардією Української Центральної Ради, бо вирізнялися не лише високою організованість і дисципліною, а й потужною національною мотивованістю.

Січові стрільці під командуванням Є. Коновальця фактично врятували Центральну Раду, локалізувавши більшовицький заколот у Києві з центром на заводі «Арсенал».

Рік по тому січові стрільці розпочали наступ на Київ та під Мотовилівкою розгромили елітні гетьманські частини через підписання Скоропадським договору про федерацію з майбутньою білогвардійською Росією.

Опертя на власні сили системно практикувалося командиром січових стрільців та його соратниками вже в час української революції 1917—1921 рр. У майбутньому саме цей принцип став основоположним у діяльності УВО та ОУН.

У листопаді 1918 року полковник постав перед складним вибором: вирушати на захист рідного Львова та ЗУНР перед польським наступом армії Геллєра чи залишатися в Києві та захищати УНР.

Втрата Львова в українсько-польській війні 1918—1919 років, на думку багатьох дослідників, стала початком кінця Української держави.

Однак соборність України була для Євгена Коновальця надважливою. «Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ», — обґрунтує він своє рішення.

Після поразки визвольних змагань 1917—1921 років він не втратив віри у справу, якій присвятив усе своє життя: «Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».

Кандидат i дипломат

У липні 1920 року полковник Євген Коновалець разом iз бойовими побратимами стає співтворцем та командантом Української військової організації, фундаментом якої стали старшини та військовики, загартовані в боях української революції.

Її метою була ­збройна національно-визвольна боротьба та національна держава. УВО вдалося впродовж короткого історичного проміжку згуртувати розрізнений націоналістичний рух, консолідувати різні покоління українців навколо української ідеї. В лютому 1929 року у Відні постає Організація українських націоналістів. Природньо і заслужено Євген Коновалець стає провідником ОУН.

УВО і ОУН на чолі з Є. Коновальцем довелося діяти в умовах насильницької русифікації та полонізації, розгортання мільйонних репресій проти українців у СРСР, Голодомору 1932—1933 років, пацифікації на західній Україні, таємних договорів між Пілсудським, Гітлером, Сталіним, намаганнями стерти з лиця землі, асимілювати один із найбільших народів Європи.

Тому духовному і фізичному знищенню в умовах бездержавності українці змушені були протиставити збройну боротьбу за виживання, відродження і незалежність.

За ініціативою Є. Коновальця, який проявив себе ще й як талановитий дипломат, ОУН встановила контакти з політичними лідерами в Литві, Німеччині, Великій Британії, Іспанії, Італії, ба, навіть далекій Японії.

Українське питання в міжвоєнний період перед європейськими країнами ставили створені ОУН інформаційні служби та організаційні осередки в ключових європейських політичних центрах.

Готуючись до ­збройної боротьби за українську державність, з ініціативи провідника утворено військовий штаб та освітні центри в низці європейських держав для підготовки офіцерів i молодших старшин майбутніх збройних сил.

Завдяки Євгену Коновальцю закладено фундаментальні основи загально­світового українського державницького руху, міжнародна сила і вплив якого лавиноподібно продовжували зростати після Другої світової.

Ранiше, за його особистою участю, в США та Канаді створювалися громадські організації січових стрільців, які започаткували Українське національне об’єднання в Канаді та Організацію державного відродження України у США.

Перший Конгрес українських націоналістів. Відень, 1929 рік.
Сидять зліва направо 1-й ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул.
Фото з сайту wikimedia.org.
 

Чого боявся тиран

Йосип Сталін вважав Євгена Коновальця своїм особистим ворогом. Спецоперація проти ОУН розпочалася одразу після того, як НКВС у 1930 році отримав матеріали установчого Конгресу українських націоналістів iз лютого місяця 1929 року у Відні. Сталін одразу зрозумів, що перед ним реальний i дієвий ворог.

Виконавцем для знищення провідника у 1933 році було обрано молодого, але вже досвідченого оперативника ОГПУ Павла Судоплатова, який також брав участь у ліквідації Троцького.

Сталін у Кремлі особисто доручив Судоплатову готувати варіанти плану диверсійно-терористичного замаху та віддав наказ на вбивство провідника ОУН.

Під час цих зустрічей у кабінеті Сталіна Судоплатов також був поінформований одним з організаторів Голодомору в Україні,  членом Політбюро ЦК КП(б)У Петровським, що Є.

Коновальцю в УССР заочно винесено смертний вирок «за надважкі злочини проти українського пролетаріату...».

Між рядків спецслужбістських «мемуарів» Судоплатова вичитуються найбільші тривоги кремлівського тирана.

Сталіна насторожували плани ОУН відновити з початком війни українську дер­жаву на етнічних українських землях зi столицею в Києві, підготовка кадрів в адміністративні органи майбутньої української держави для областей УССР, формування збройних підрозділів для відновлення державності.

Стрімке зростання впливу Євгена Коновальця та ОУН на українських землях, особливо серед молоді, в країнах Європи, США, Канади, системні потуги поставити українське питання в порядок денний Ліги Націй вивело ОУН у ранг однієї з головних загроз сталінського режиму.

Більше п’яти років Судоплатов втирався в довір’я Євгена Коновальця, легендований НКВС як «Павлусь», «Андрій», «Вельмуд-Норберт», «Яценко», «Валюх» — як нібито учасник українського підпілля на підмосковських українських землях.

Із часом НКВС влаштувало Судоплатова радистом на одне з торгових суден і він отримав можливість часто бувати за кордонами СРСР.

Як же агентові НКВС вдалося завоювати довір’я досвідченого підпільника та військовика? Відповідь дуже проста: Євген Коновалець особисто та системно займався створенням української підпільної мережі в СРСР.

Це була четверта за ліком особиста зустріч агента «Павлуся» з Євгеном Коновальцем. Домовилися зустрітися в роттердамському ресторані «Атланта».  «Павлусь» прийшов iз коробкою шоколадних цукерок. У розписаній в українському стилі коробцi було вмонтовано бомбу.

23 травня 1938 року в призначений час Судоплатов підійшов до ресторану і побачив за столиком провідника ОУН.

Він сидів один, бо його довірена особа та секретар Проводу ОУН вилетів на призначену зустріч iз Відня, але запізнився. Агент підсів до Коновальця, поклав на стіл «подарунок» та почав вибачатися, що мусить негайно повертатися на борт судна.

Звичайно, Коновалець не хотів втрачати ниток зв’язку з розрізненими осередками українського підпілля в УССР, тому погодився повторно зустрітися того ж дня о «п’ятій по полудні». Агент після рукостискання спішно вийшов, виконуючи інструкції купив у першому ж магазині новий плащ і капелюх i почув хлопок — спрацював його «подарунок».

Провідник же, попрощавшись з «українським підпільником», вийшов услід, прихопивши з собою його «коробку цукерок», бо мав чи не єдину слабкість у своєму житті — шоколад. Біля кінотеатру «Люм’єр» «особистий подарунок» від Сталіна спрацював. Євген Коновалець загинув на місці. Було поранено ще двох випадкових перехожих.

Поліція Нідерландів спрацювала дуже оперативно в розслідуванні загадкового вбивства провідника ОУН. Адже вибух бомби в центрі європейського міста — подія неймовірна.

У короткий час вималювалася основна версія — радянські чекісти. Слідство доволі швидко дійшло висновку, що вбивство лідера ОУН — справа рук невідомого агента ГПУ на прізвище «Валюх», який прибув у Роттердам на радянському торговому судні «Менжинський».      

23 травня — без жодних державних указів, за промовчанням стало для українців усього світу Днем Героїв, у який віддають честь усім полеглим за нашу свободу і незалежність.

Жорстоким убивством у Роттердамі Євгена Коновальця Москві не вдалося знищити ОУН. Незважаючи на майбутні розлами серед націоналістів, постать Є. Коновальця мобілізувала сотні, тисячі, мільйони молодих українських ідеалістів до боротьби за незалежність та власну державність.

Тарас ПРОЦЕВ’ЯТ,
народний депутат України 2-го скликання, кандидат історичних наук