«Вишиванка — це наша зброя». У четвер долучаймося до святкування Дня вишиванки

20 травня Україна вп’ятнадцяте відзначить День вишиванки. Свято, яке було започатковане 2006 року, швидко прижилося і полюбилося українцям.

Тож у четвер вулиці наших міст і сіл замайорять яскравими кольорами української вишивки — одягу, який носили наші бабусі й дідусі та, сподіваюся, носитимуть онуки і правнуки.

Київська писанкарка Ольга Сахно має у своєму гардеробі чотири вишиванки і завжди з задоволенням одягає їх. А носити народний стрій майстрині доводиться часто — для участі в різних заходах, святах, ярмарках, для проведення майстер-класів.

«Для мене вишиванка — це найрідніший, найсвятіший і найзручніший одяг, — каже пані Ольга. — А якщо говорити ширше, то вишиванка — це символ України, це наш внутрішній світ, берегиня всього українського, це той ланцюг, який зв’язує українців у всьому світі. Вишиванка інформує, об’єднує, ідентифікує. Пригадую, як у молодших класах ходила до школи у вишитій сорочечці (пані Ольга родом із села Квітки на Черкащині. — Авт.). 

Тим часом у великих містах вдягнути вишиванку — це був виклик, за це карали і  били. Адже це було свідченням того, що ти маєш оту генетичну пам’ять, яку ніяк не може знищити система, хоч як старається. Сьогодні вишиванка — це наша зброя, бо, вдягаючи її, ми можемо показати, що ми об’єднана нація, яка шанує себе, свої традиції і пам’ятає своє минуле».

Пані Ольга слушно додає: «Коли я зустрічаю людину у вишиванці — я бачу близьку споріднену душу. Навіть якщо ця людина говорить російською, що мені дуже болить, бо чужа мова вбиває нас, я все одно розумію: якщо людина вдягла вишиту сорочку, значить, є вже в ній ота іскра свідомості, яка повертає людину до витоків. Звісно, одягнути вишиванку легше, ніж переламати себе і заговорити українською, але немає сумнівів: ця людина вже не безнадійна, вона — на правильному шляху».

У нинішньому році Всесвітній день вишиванки присвячується українській народній музиці та проблемам вирубки лісів, висихання річок і забруднення довкілля пластиком, нагадують у громадській організації «Всесвітній день вишиванки».

                                                                       Вишивана "зебра" в Житомирі.

Що спільного між культурною спадщиною та екологією? Насправді багато, бо коли певна територія стає непридатною для життя, з часом зникає і вся місцева культура, яка століттями створювалася предками. І такий сумний приклад ми сьогодні бачимо у Чорнобильській зоні.

Цього року День вишиванки відбуватиметься у форматі Дня вуличної етномузики. Щоб уникнути масових скупчень, на величезній кількості локацій (площі, парки, пішохідні вулиці) гратимуть традиційні музики (кобзарі, лірники, сопілкарі, трембітарі, дримбарі, цимбалісти тощо).

Симолічно, що саме в цей день у Києві відбудеться відкриття пам’ятника видатному громадсько-військовому діячеві, австрійському архікнязю з українським корінням Василю Вишиваному (Вільгельму фон Габсбургу), доля якого тісно пов’язана з україським національно-визвольним рухом. Погруддя буде встановлено у сквері по вулиці Іллєнка, 39 (біля станцiї метро «Лук’янівська»).

                                  Мами загиблих на сході воїнів з'являться на бігбордах у Чернівцях.

Свято вишиванки спонукало небайдужих і до інших патріотичних акцій. Так, у Чернівцях провели фотосесію мам, які втратили своїх синів на сході України. 18 бiгбордів iз 18 портретами жінок, у яких війна забрала найдорожче, прикрашатимуть вулиці Чернівців. На кожному з портретів напис «Любов’ю квітнуть вишиванки, омиті росами війни...»

А в Житомирі українськими узорами розмалювали «зебру» на пішохідному переході на розі Старого бульвару та вулиці Пушкінської. Містянам так сподобалася нова розмітка в червоно-білих кольо­рах, що дорожні служби тепер думають про те, аби прикрасити в такий спосіб й інші вулиці.

Словом, День вишиванки — свято розмаїте — як символи-обереги на нашій традиційній українській сорочці.

Читайте також: Вишиванка й шаровари - українцю не до пари?