Московитів лютий ворог: історія соратника Євгена Коновальця Івана Андруха

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї можна ознайомитися з документальною виставкою «Повернення із замовчування... » на пошану 125-річчя від народження сотника січового стрілецтва військ Української Народної Республіки Івана Андруха.

Знаменитий сотник та очільник Оперативного штабу корпусу Січових стрільців військ УНР повертається в історію, яку намагався стерти ворожий радянсько-російськиий комуністичний тоталітаризм.

Чому ця постать 100 років замовчувалася? Відповідь знаходимо у подальшому чинові, а саме — сотник Іван Андрух виступив співучасником створення Євгеном Коновальцем Української військової організації.

Відпоручник у грудні 1920 року прибув на східні землі України і за кілька днів зорганізував краєвий провід УВО в Наддніпрянщині, який успішно очолив; започаткував осідок повстання, що виразився Всеукраїнським повстанським комітетом від 18 березня 1921 року; налагодив відносини з українськими лісовими підрозділами у Трипіллі та Холодному Яру; перелаштував бойові частини на службі ворога для потреб українського повстання, зокрема 402-й Стрілецький полк в Умані та 2-гу Школу червоних старшин у Києві. Як підсумок — усе було готове до повстання на 23 травня 1921 року.

Однак зволікання генерала Юрка Тютюнника через відсутність вказівок Симона Петлюри (не отримано дозволу від поляків) та зрада в Києві Осипа Думіна й Олександра Грудницького призвели до загибелі сотника з побратимами та посестрами.

У рядах Січових стрільців

Народився Іван 25 березня 1896 року в селі Болестрашичі коло княжого Перемишля первістком у родині Пелагії й Антіна Андрухів, охрещений у греко-католицькому обряді. 1907-1914 років навчався та закінчив відому Перемиську гімназію, учасник Пласту, «Січі».

З вибухом I Cвітової війни зголосився до легіону Українських січових стрільців, а стійкість і мужність у боях пошановані медаллю за Відвагу (ІІ ступінь), підвищенням військового звання.

У перші дні вересня 1916 року в боях за висоту Лисоня (неподалік містечка Бережани на Тернопіллі) потрапив до полону ворога з північного сходу: Російської імперії.

Підхорунжий (звання за спогадами полковника Романа Сушка) Іван Андрух з однодумцями підтримав клич Євгена Коновальця та покинув місце ворожого утримання, рушив на Батьківщину.

Дубовка—Царіцин—Воронеж—Курськ—Київ (місцевости за спогадами сотника Дмитра Герчанівського), й Українські січові стрільці, в тій лічбі Іван Андрух, вступили до Галицько-Буковинського куреня вже Січових стрільців.

Підхорунжий УСС Іван Андрух підвищений до чотаря Січових стрільців і зарахований у I полк піхоти; згодом бойове підвищення до сотника й очільника сотні I куреня IV полку піхоти. Далі: бездарність чи прихована ворожість д-ра Михайла Грушевського з Володимиром Винниченком і розпуск німцями Січових стрільців.

Іван Андрух переїхав до Запорізького корпусу Збройних сил Української Народної Республіки та зарахований бранцем-сотником у II полк.

Із відновленням Січових стрільців, в умовах діяльності Директорії Української Народної Республіки, сотник Іван Андрух повернувся до Євгена Коновальця на терен постою — Білу Церкву. За волю по-новому: проти обмосковленого на біло гетьмана Павла Скоропадського.

Іван Андрух загинув за волю України.
Фото 1919 р. (З Вікіпедії).

Полон

Опісля був вихід із Білої Церкви й бойовий шлях на Київ: Фастів, бої за Мотовилівку, далі Васильків, бої за Боярку… Тоді, до речі, молодий сотник Іван Андрух познайомився з місцевою дівчиною Феодосією Довгич, яка запала в серце.

Та найголовніше — здобуття, знову, золотоверхого. Сотник Іван Андрух призначений очільником куреня I полку піхоти, XXVIII полку піхоти, начальником Оперативного штабу корпусу.

З 5 на 6 грудня 1919 року, вночі, сотник Січових стрільців Іван Андрух із побратимами потрапив несподівано в полон ворога iз заходу: Другої Речпосполитої Польської, через неочікуваний виїзд Головного отамана Симона Петлюри до таки ворожої Варшави.

Сотника Івана Андруха як військовополоненого поляки утримували в містечку Луцьк.

Весною 1920-го полковник Євген Коновалець добився того, що частина поневолених старшин Січових стрільців була дочасно звільнена поляками з правом виїзду до Чехо-Словацької Республіки на рекрутування Української Галицької Армії, УГА, для майбутньої бранки проти червоних московитів. Сотник Іван Андрух у переліку інших виїхав до Праги, де одночасно записався в університет здобувати вищу освіту.

В Закарпатській Україні (та сама держава Томаша Ґарриґа Масарика) налагодив закладення робітничих сотень українців. Певний час мешкав у містечку Кошиці.

Ймовірно, підпільно взяв шлюб у Софії

А вже 1-3 серпня 1920 року в Празі — столиці ЧСР, сотник Іван Андрух стає учасником створення Євгеном Коновальцем знаної Української військової організації (УВО) на З’їзді відпоручників Українських військових організацій за кордоном; визначений відпоручником у Наддніпрянську Україну. На початку грудня того ж року він успішно здолав кордон і підпільно повернувся в свій Київ під псевдонімом «Авраменко».

Зовсім невдовзі, у середині грудня, тут, поза Збручем, сотник Іван Андрух розгалужив УВО під назвою Військова організація Січових стрільців (від травня 1921 року буде уточнення назви: Українська військова організація).

Встиг побратися з нареченою Феодосією Довгич. Імовірно, взяв підпільно шлюб у київському соборі святої Софії.
Загалом у східних землях України сотник Іван Андрух, згідно з завданням провідника Євгена Коновальця, розгорнув заходи для подолання відвічного ворога-московита, вже радянських росіян.

По-перше, у розробленні повстання урухомив суміжне середовище, що проявилося — 18/III 1921 — закладенням керівного осідку: Всеукраїнський повстанський комітет на чолі з Іваном Чепілком; прикра несподіванка (за судженням генерала Юрка Тютюнника) Партизансько-повстанському штабові під владою Симона Петлюри.

По-друге. Сотник Іван Андрух до намірюваного повстання залучив із Трипілля, Холодного Яру лісові озброєні об’єднання українців, подолавши руйнівну отаманію (1919-й). Причому уповноваженим від УВО сотник Іван Андрух відрядив до Холодного Яру славного Грицька Чупринку.

По-третє. Сотник Іван Андрух для успіху проведення повстання зумів перенацілити бойові одиниці проти загарбника-московита, найперше 402-й Стрілецький («галицький») полк у містечку Умань, 2-гу Школу («галицьку») червоних старшин у Києві. Причому УВО зі сотником Іваном Андрухом мала стати рушієм повстання в Києві, за керівництва Всеукраїнського повстанського комітету.

Документальна виставка «Повернення із замовчування... » у Тернопільському музеї.

Зрада

Не сталося як мріялося та чітко планувалося. Сотник Осип Думін, недавній спільник по однострою Січових стрільців, зовсім невдаваний комуніст, доніс із Києва, через Прагу, до Москви на ідеологічного ворога, націоналіста Івана Андруха.

Дещо раніше Олександер Грудниць­кий, «сексот» загарбницької Надзвичайної комісії («Чєка»), учасник створення Всеукраїнського повстанського комітету видав також недавніх спільників.

Тож перенесене знову з 28/V 1921 року повстання на невизначеність — за причини затягування Партизансько-повстанським штабом генерала Юрка Тютюнника, через зволікання головного отамана Симона Петлюри, за відсутності згоди (інший одвічний ворог лях) поляків із маршалком Юзефом Пілсудським, руйнівником Західно-Української Народної Республіки — розкрив тоталітарний радянсько-російський режим.

Найімовірніше 30 червня, вночі, комуністичний ворог затримав сотника Івана Андруха, що уникнув розкриття очоленої наддніпрянської мережі УВО, але виклав послання борця за демократичну Україну як селянську державу! Однак без Скоропадського та Петлюри.

28 серпня 1921 року «засудили» на смерть сотника Івана Андруха з побратимами та посестрами, а наступного дня (ймовірно) українські самостійники полягли нескореними в підвалах жахаючої Лук’янівської в’язниці з таємним захороненням (імовірно) в братській могилі Лук’янівського кладовища в Києві, поза розголошенням до сьогодення. Того 1921-го дружина сотника Івана Андруха Феодосія Довгич народила доньку й охрестила ім’ям Галина та записала під своїм дівочим прізвищем.

Налагоджена в 1920-1921 роках сот­ником Іваном Андрухом у Наддніпрянщині соборницько-самостійницька боротьба за державність України діяла до проголошення Незалежності!

Василь ШТОКАЛО, краєзнавець
Тернопіль