Страшний сон Голобородька: як Зеленський опинився на розтяжці Кучми

В адміністрації президента США Джозефа Байдена формується власна стратегія щодо України, але наша країна в тому участі не бере.

Нинішніх українських можновладців до проєкту навіть не підпускають. Це чітко вказує: на базовому рівні немає мінімальної довіри до політичної верхівки України.

Ну, наприклад, у нашому суспільстві є чимало запитань до глави ОП Андрія Єрмака щодо його проросійськості. Вiн координує все.

Тобто для чинного президента України Володимира Зеленського Єрмак є токсичним, тягне його на дно і політично, й геополітично. А Володимир Зеленський хоче йти в президенти вдруге.

«Недокучма» і передвиборчий свербіж

Однак Зеленський зараз у такому хаотичному замісі та підійшов до такої межі, яку проходив Леонід Кучма, йдучи на другий термін. Може, Зеленському варто звернутися по пораду до Кучми, як видертись на президентський олімп знову?

Адже вимальовуються певні паралелі. Скажімо, результатом президентської кампанії 99-го стало не тільки обрання Леоніда Кучми на повторне владарювання, це ще б нічого, головний її здобуток — повний, нищівний розгром в Україні демократичних сил.

Перемога Леоніда Кучми виявилась страшнішою за Піррову. Мавпуючи з російського піару, кучминські технологи максимально використовували адміністративний ресурс.

Урядовцям давали карт-бланш i ставили жорстку умову: «Хто не переконає населення голосувати так, як треба, той не має авторитету й президенту не потрібен». І справді, за негативні для Кучми результати голосування після першого ж туру виборів гарант звільнив кількох «губернаторів».

Жорстка чистка президентських стаєнь закінчилася брутальним переворотом у парламенті, який догідливі коментатори негайно охрестили «оксамитовою революцією».

Брутальність у тому, що було зламано сам дух опозиційності й самодостатності законодавчої влади, її критичне ставлення до глави держави, який за довгі роки на найвищих посадах засвідчив неспроможність вести Україну новими шляхами. Створена під адміністративним тиском «конструктивна більшість» ВР стала додатком до президентської вертикалі.

Зеленський у цьому із самого початку був у виграшній позиції. Він одразу привів у парламент свою президентську вертикаль — монобільшість. Хоча вона виявилась не настільки монолітною і йому наразі коштує чималих зусиль, аби всі тримались купи.

Не варто забувати й того, що за Кучми четверта влада в Україні була знищена у зав’язі, що виконавча та судова попискували під підбором Леоніда Даниловича, стали слухняними виконавцями його волі.

Ніяких реформ не було й немає

Негативна мобілізація мас на повторне обрання Кучми стала своєрідним соціальним контрактом, ідеологією якого було: робіть що хочете, але забезпечте «за». Однак президентська команда й місцеві адміністрації тлумачили цю формулу по-рiзному.

Команда вважала — робіть що хочете до здобуття перемоги, а провінційні васали вважали, що отримують індульгенцію на всі кучминські роки.

Для Володимира Зеленського сьогоднішня децентралізація мала б стати на заваді монополізації країни, однак те, як її утнули, не залишає сумнівів, що тоталізатор спрацював на користь «слуг», навіть якщо в окремих регіонах вони будуть відгукуватись на інші партійні прiзвиська.

Часом трапляється, що виборчі технології, а простiше кажучи ошукування мас, починають життя окремо від винахідливих авторів. І навальна дезінформація вибила з рук аналітиків найважливіший із доказів — ніяких реформ в Україні не було й немає.

Іде примітивний за формою і злочинний за суттю переділ власності на користь олігархів і пригнічення (аж до застосування репресій i фізичного знищення) демократичного руху.

Повзуча узурпація

Дивимось на сьогодення.

Близько двох місяців тому суддя Приморського районного суду Одеси Віктор Попревич відправив до СІЗО українського активіста та блогера Сергія Стерненка. Аналізуючи ухвалений вирок, людина навіть без юридичної освіти може зрозуміти, що «розбій за триста гривень» виглядає щонайменше абсурдно.

Свавільне засудження Стерненка запалило нову хвилю протестів по всій Україні. Громадяни виходили на вулиці не лише з вимогою звільнити політичних бранців Сергія Стерненка, Андрія Антоненка, інших необґрунтовано засуджених людей.

Вони йшли вимагати від влади, що кілька років поспіль декларує наміри щодо перезавантаження державної системи, забезпечити їхнє право на справедливий суд, яке в Україні фактично ніколи не було гарантоване.

У відповідь на протести президент, який раніше напряму спілкувався з громадянами у вайбер-чатах, наче води в рот набрав. Натомість учасники березневої акції під офісом президента отримали сім підозр у злочинах із цілодобовими домашніми арештами та чотири «адмінки» — від «небезпечного використання піротехніки» до «нецензурної лайки в публічному місці».

Запобіжні заходи у вигляді обмеження волі в більшості випадків не мають належного обґрунтування, а самі підозри — достатньої доказової бази і виглядають, швидше, як спроби залякати громадян і змусити утриматися від нових протестів. І все це — замість реального реформування судової системи.

Судову реформу українцям обіцяв практично кожен президент.

2004 року Леонід Кучма називав її «найголовнішим пріоритетом». 2010-го Віктор Янукович обіцяв припинити безлад у судовій системі. Доробок кожного з них чудово ілюструє вирок 26-річному Сергію Стерненку.

Камінь спотикання — Окружний суд мiста Києва (ОАСК), напевно, найбільш одіозний суд в Україні. Саме звідси вийшли рішення про заборону Євромайдану та наказ «Беркуту» його розігнати, про заборону перейменування УПЦ МП, скасування декомунізації вулиць та ще багато чого.

Суд мав бути ліквідований під час судової реформи ще три роки тому, але...

Питання ОАСК тривалий час висіло у повітрі, навіть попри те, що його вирішення є одним з міжнародних зобов’язань України. Підписаний улітку Меморандум з МВФ передбачав передачу частини виключної юрисдикції ОАСК до Верховного Суду.

Йдеться про розгляд адміністративних справ проти державних органів національного рівня, які, власне, і забезпечують Окружному адміністративному небезпечний для держави, практично необмежений вплив.

Нібито на виконання цієї частини Меморандуму президент вніс до парламенту законопроєкт, який дійсно забирає в ОАСК частину повноважень. Проте навіть якщо законопроєкт буде прийнятий у такому вигляді, проблема ОАСК не буде вирішена остаточно.

Адже до ВС переходить дуже незначна частина національних справ, а ОАСК усе ще буде уповноважений розглядати велику частину адміністративних справ проти органів національного рівня.

Тому поданий Зеленським законопроєкт, iмовірно, є намаганням формально виконати вимоги для отримання потрібних державі грошей МВФ. Заклики громадськості повністю ліквідувати суд президент досі нiяк не може реалiзувати.

Корумпована судова система стала потужною зброєю в руках держави-агресора. А тому навести лад із судами — питання виживання країни.

«Виженіть цей уряд і оберіть компетентний!»

Що ж відбувається на Грушевського? Законодавчу й виконавчу влади постійно розхитує гойдалка. Першу — дострокових перевиборів, над другою висить сокира відставки.

На сцену протестів і невдоволення як і за Кучми, так і за Зеленського виходить лідерка ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко. За першого, згадаймо, вона потрапила вперше за ґрати — була одним з ініціаторів протестного руху.

Від Володимира Зеленського народна депутатка Юлія Тимошенко вимагає відправити у відставку Кабінет Міністрів. А президент, на її думку, має стати центром об’єднання патріотичних і професійних сил.

«...Не можна таке робити для України. У нас уже економіки не залишилося. І тому я звертаюся до президента: робіть щось, робіть компетентний уряд, виженіть цей уряд і зробіть компетентний», — заявила вона в телеефірі.

Водночас Юлія Тимошенко вважає необхідним створення національного штабу протидії COVID-19, який повинен очолити сам президент.

«І зараз, коли робляться плани, графіки, доручення, — це імітація бурхливої діяльності, яка перемикає увагу людей, але не дає результатів. Тому потрібно сильний, компетентний, професійний уряд, який не потрібно вчити, який почне діяти негайно», — резюмувала лідерка «Батьківщини».

Ну що ж, за Юлі-прем’єра (свят-свят!) уряд не формувався б за принципом iз тих, кого не шкода, аби не піти на дострокові парламентські.

Таким він був за Гончарука, таким здебільшого є і тепер.

Леді Ю не відчувала б приниження від необхідності до кінця каденції парламенту демонструвати публічну безвідмовну лояльність президенту, бо так грати вона не буде. А звичні напруження нічних безглуздих і безпощадних битв за кадри для Тимошенко матимуть сенс — там на ключових для неї постах були б її ідеологи.

Вона абсолютно впевнена в своїх силах змінити країну. Вона вважає, що не може не впоратись, адже в неї є колосальний досвід і не менші президентські амбіції, тому вона старалася б.
Утiм Юля про прем’єрство мрiє завжди. Та чи треба це українцям?

Хід трубою... газовою

Тим часом спалахнула i швидко згасла колотнеча з приводу можливої вiдставки з Кабміну Юрія Вітренка, який уже починав мітити територію. А, як уже зазначала «УМ», саме його олігарх Ігор Коломойський проштовхував на посаду прем’єр-міністра і до Олексія Гончарука, і тепер.

Чим втішать бентежну душу Коломойського? Ймовірно, газовою трубою, «віджатою»-націоналізованою у Віктора Медведчука. На це вказують певні фактори.

Де-юре і де-факто суб’єктом, що йому можна передати «трубу», може бути лише Укртранснафта. І все було б добре, якби Укртранснафта була державною. Але, нагадаємо, у 2015 році зчинився скандал через зміну керівництва Укртранснаф­ти, 100% акцій якої належать НАК «Нафтогаз України».

Тоді був звільнений представник Коломойського — Олександр Лазорко. Але 12 лютого 2021 року суд відновив Лазорка на посаді. А ще за тиждень РНБО наклало санкції на Медведчука. Паралельно з цим АРМА оголосила конкурс на управління стратегічним нафтопродуктопроводом, у якому перемагає Укртранснафта.

Нова соціальна змова може вивільнити нову енергію, як наслідок, якої може визріти національно-державна криза, через зневіру найширших верств населення у можливості реформування економіки та політичної системи. Ґвалтування та примус в умовах війни — міна далеко не уповільненої дії, яка ефектно може вибухнути під президентським задом.