«Аварія» ціною в життя: столітня правда Дюрренматта від майстерні «Сузір’я»

Українську версію «Аварії» Фрідріха Дюрренматта представлено на сцені київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», — сміливий феміністичний експеримент режисера Тараса Жирка, де класичні персонажі швайцарського драматурга (суддя, адвокат, прокурор і кат) — жінки.

Отже, імпровізований судовий процес над випадковим постояльцем пансіону Альфредо, якого грає народний артист України Євген Нищук.

З’являється на кону під блюзові імпровізації таким собі пестунчиком долі, що манерами, елегантним одягом і любов’ю до дорогого авта нагадує почасти Великого Ґетсбі, а деколи Казанову.

Розпочинається все із гри, але невдовзі стає зрозуміло, що ставка у ній — більша за життя. Спершу Альфредо само­впевнено думає, що своєю чоловічою харизмою зможе легко все розплутати й вийти сухим із води. Та жінки з боку звинувачення гадають інакше.

«Була б людина, а злочин завжди знайдеться», — лунає з цього боку. Навіть пані адвокатка чудово розуміє, що людська природа часом далека від морального камертону. Відтак, «звинувачений» потрапляє у пастку, коли приймає провокативне запитання: чи був злий умисел у тому, що відбувається в житті Альфредо?

Перед тим, як остаточно заплутатися у мережі свавільної тілесности, Альфредо ще уявляє себе заручником власної хоті та прагне переконати себе, що є чесним чоловіком, котрий найбільше кохає свою дружину.

Та кожне слово гостя-підсудного заганяє його дедалі більше в глухий кут. Він пізно спохоплюється, що мовчання — справжнє золото, а прагнення дошукатися правди перетворюється для людини на екзистенційне фіаско.

Й оком не встиг змигнути, а вже йдеться не про ймовірність вини, а про кваліфікацію злочину: з обтяжливими обставинами чи такий, що стався через необережність?

Пікантність процесу над Альфредо розкрита в гротескових мізансценах жіночої пристрасти до алкоголю, в екзальтованому танку, що нагадує оргіастичний екстаз від можливости працювати з «живим» матеріалом.

Жінки на сцені — це і мудрі мойри, котрі бачили у своєму житті прірву після людських одкровень; і войовничі валькірії, котрі служать Істині; і втомлені Кассандри, кожна з яких пережила свою зустріч із Дон Жуаном. На процесі вони цинічно-мудрі й безпристрасно-пожадливі.

У виставі немає простих відповідей, бо людина занадто складна для одновимірного тлумачення. Людина — феномен постправди.

Не лише в XXI столітті ми дійшли до усвідомлення цього нового явища: постправда — похідне від людського єства. Людина не може дати собі відповідь на фундаментальні запитання: чи вона має гріх, чи вона убивця?

Людина боїться зазирати в нетрі власного несвідомого.

«Аварія» — вистава, яка змушує замислитися над тим, що явище постправди — це сама людина, яка живе прагненням бути не-собою. Хтось пафосно звеличує себе й підгодовує «жабу»; хтось, навпаки, впадає в залежність від іншого, применшуючи себе, або ж упокорюється ролі жертви.