Слова рятували. Максиму Рильському й іншим митцям доводилося підлаштовуватися до вимог радянської системи
Відомо, що, аби врятуватися від сталінських репресій, Павло Тичина написав вірш «Партія веде». >>
«Підсудний» Альфредо — Євген Нищук.
Українську версію «Аварії» Фрідріха Дюрренматта представлено на сцені київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», — сміливий феміністичний експеримент режисера Тараса Жирка, де класичні персонажі швайцарського драматурга (суддя, адвокат, прокурор і кат) — жінки.
Отже, імпровізований судовий процес над випадковим постояльцем пансіону Альфредо, якого грає народний артист України Євген Нищук.
З’являється на кону під блюзові імпровізації таким собі пестунчиком долі, що манерами, елегантним одягом і любов’ю до дорогого авта нагадує почасти Великого Ґетсбі, а деколи Казанову.
Розпочинається все із гри, але невдовзі стає зрозуміло, що ставка у ній — більша за життя. Спершу Альфредо самовпевнено думає, що своєю чоловічою харизмою зможе легко все розплутати й вийти сухим із води. Та жінки з боку звинувачення гадають інакше.
«Була б людина, а злочин завжди знайдеться», — лунає з цього боку. Навіть пані адвокатка чудово розуміє, що людська природа часом далека від морального камертону. Відтак, «звинувачений» потрапляє у пастку, коли приймає провокативне запитання: чи був злий умисел у тому, що відбувається в житті Альфредо?
Перед тим, як остаточно заплутатися у мережі свавільної тілесности, Альфредо ще уявляє себе заручником власної хоті та прагне переконати себе, що є чесним чоловіком, котрий найбільше кохає свою дружину.
Та кожне слово гостя-підсудного заганяє його дедалі більше в глухий кут. Він пізно спохоплюється, що мовчання — справжнє золото, а прагнення дошукатися правди перетворюється для людини на екзистенційне фіаско.
Й оком не встиг змигнути, а вже йдеться не про ймовірність вини, а про кваліфікацію злочину: з обтяжливими обставинами чи такий, що стався через необережність?
Пікантність процесу над Альфредо розкрита в гротескових мізансценах жіночої пристрасти до алкоголю, в екзальтованому танку, що нагадує оргіастичний екстаз від можливости працювати з «живим» матеріалом.
Жінки на сцені — це і мудрі мойри, котрі бачили у своєму житті прірву після людських одкровень; і войовничі валькірії, котрі служать Істині; і втомлені Кассандри, кожна з яких пережила свою зустріч із Дон Жуаном. На процесі вони цинічно-мудрі й безпристрасно-пожадливі.
У виставі немає простих відповідей, бо людина занадто складна для одновимірного тлумачення. Людина — феномен постправди.
Не лише в XXI столітті ми дійшли до усвідомлення цього нового явища: постправда — похідне від людського єства. Людина не може дати собі відповідь на фундаментальні запитання: чи вона має гріх, чи вона убивця?
Людина боїться зазирати в нетрі власного несвідомого.
«Аварія» — вистава, яка змушує замислитися над тим, що явище постправди — це сама людина, яка живе прагненням бути не-собою. Хтось пафосно звеличує себе й підгодовує «жабу»; хтось, навпаки, впадає в залежність від іншого, применшуючи себе, або ж упокорюється ролі жертви.

Відомо, що, аби врятуватися від сталінських репресій, Павло Тичина написав вірш «Партія веде». >>
«Моя найстрашніша книжка», — сказала в інтерв’ю для «Суспільного» Марія Матіос про свій новий роман «Жінці можна довіряти» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2025). >>
У Київській опері відбулася прем’єра нового балету «Жізель». >>
Перша леді України Олена Зеленська взяла участь у підписанні меморандуму про впровадження українського аудіогіда в Музеї історії та культури Середньовіччя Клюні (Париж) та декларації щодо запровадження україномовних аудіогідів іще в 14 музеях, які входять до Paris Musées. >>
Знайдену у вересні в паризькому особняку картину фламандського живописця Пітера Пауля Рубенса «Христос на хресті», продали на аукціоні у Версалі за €2,3 мільйона. >>
28 листопада день пам'яті Миколи Бідняка - українського художника зі світовим ім'ям, живописця, графіка, іконописця (1930-2000). >>