«Темник» просочився: що і як Укроборонпром вимагає від підлеглих підприємств говорити ЗМІ

За вивіскою корпоративної реформи криється розвал вітчизняного авіабудування: ДК «Укроборонпром» (УОП, концерн) розіслав підприємствам оборонно-промислового комплексу (ОПК) темник зі звучною назвою «Реформа Укроборон­прому: запитання — відповіді».

Наказ УОП від 18 березня цього року «Про спільну інформаційну політику підприємств Концерну» забороняє оборонщикам напряму висловлювати в пресі свою думку, вимагає посиленої інформаційної координації.

Тільки через менеджмент УОП! А менеджмент здебільшого не має відповідної інженерної освіти для продуктивного діалогу, в нього своя правда, що полягає в маскуванні істинних цілей та свідомому введенні в оману опонентів і суспіль­ства в цілому.

До прикладу, темник вторить численним заявам гендиректора УОП Юрія Гусєва, що ДК «Укроборонопром» буде ліквідований.

Проте, за законопроєктом №3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», він не ліквідується, а змінює організаційно-правову форму з розширеними повноваженнями щодо втручання в господарську діяльність підприємств.

Або щодо власника перетвореного УОП пропонується відповідати, що єдиним власником буде держава Україна. Однак схема перетворення у законопроєкті така, що ні президент України, ні Кабінет Міністрів, ні РНБОУ, ні Мінстратегпром, ні Фонд державного майна не матимуть важелів впливу і засобів контролю за діяльністю цієї структури.

Історія перебування авіапромисловості під омофором Укроборонпрому свідчить, що в його політиці управління галуззю немає нічого схожого з прогресом в сенсі реалізації логічної системи заходів, що спрямовані на розвиток вітчизняної авіації.

Навпаки, спостерігаємо руко­творний розвал авіабудування — відбулася майже повна зупинка серійного виробництва «антоновських» літаків й відповідна втрата тисяч робочих місць.

На чому ж ґрунтується політика управління концерну? По-перше, це просування на ключові місця в керівництві підприємствами некомпетентних людей, по-друге, нав’язування так званої корпоративної реформи, по-третє — несприйняття, через направленість на негайне й безвідповідальне отримання прибутку, необхідності випереджаючого розвитку науково-технічного потенціалу.

На цих трьох джерелах і водночас складових частинах коротко й зупинимося.

Гірше, ніж помилка, — відвертий колабораціонізм

Досвідчених керівників змінюють на розумних на вигляд, але незнаючих. Старих спеців звільняють, молодим обдарованим конструкторам та виробничникам немає в кого вчитися, колективи заповнюються неавіаційними спеціалістами — звідси втрата інтелектуального потенціалу. Чи варто роз’яснювати фатальну хибність такого підходу?

Проте, з огляду на положення законопроєкту 3822, Укроборонпром зовсім не має на меті виробництво авіатехніки вітчизняної розробки. Він націлений продати авіапідприємства фінансовим або стратегічним інвесторам. Кого тільки не бачать своїм господарем: і Airbus, і Boeing, і Lazard, навіть якогось «інвестора у секторі створення сидінь».

Відвертими декларативними вивертами звучать запевнення керівників концерну про стовідсоткову держвласність перетворених у результаті реформи підприємств. Це лиш перший етап. У тілі законопроєкту заховано відторгнення поза межами закону їх майна і пакетів акцій.

На досвід сусідів реформатори звертати увагу не хочуть. Після подібних перетворень Польща втратила власну авіапромисловість, здатну задовольнити потреби її збройних сил і національної економіки.

Незважаючи на колосальну багатолітню фінансову накачку, схоже, реформоване авіабудування Росії донині нерезультативне. Якщо таке майбутнє уготовлено українському авіапрому, то що в душі так званих молодих реформаторів, як не колабораціонізм?

Те, що створення авіатехніки відрізняється від плетіння лаптів розробкою та впрова­дженням високих технологій, так звану політику власності концерну теж не обходить. Протягом років програмно-цільовий підхід до управління галуззю свідомо саботувався: з 2010 року немає затвер­дженої програми розвитку.

Тепер, коли Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості представило проєкт науково-технічної програми авіапромисловості, співробітники концерну та залучені експерти влаштували напад на нього у властивій неконструктивній манері. Жодного толкового аргументу. Мета очевидна — усунути саму можливість держпідтримки вітчизняної фундаментальної та прикладної авіаційної науки.

Жонглюючи поняттями «ринковість» — «неринковість», реформатори обходять той факт, що в світі всі авіаційні держави опікуються вітчизняним авіабудуванням і сприяють його науково-технічним доробкам, у тому числі фінансово.

Глибокий кніксен перед зарубіжжям

Гнів і відторгнення викликають інспіровані концерном і розраховані на кліпову свідомість вкиди про віцепрем’єр–міністра з питань стратегічних галузей промисловості. Справа не в самій людині, реформаторам заважає центральний орган виконавчої влади, що запрограмований на формування та реалізацію державної політики в ОПК.

Ще б пак, виникає загроза їхнім мріям про персонально прибуткові взаємовідносини з зарубіжними кураторами. Абсолютно відверто, не відчуваючи ніяковості, УОП на власному сайті хизується прихильністю послів Великої сімки до його корпоративної реформи.

Правда, прихильність? Неприродно виглядала би їхня зацікавленість у благополуччі та скорому процвітанні конкурентної «оборонки» й серйозному зміцненню обороноздатності України.

Спеціалісти пам’ятають, як у листопаді 1998-го в присутності сенаторів Річарда Лугара і Карла Левіна розрізали перший український Ту-160, надзвуковий стратегічний бомбардувальник-ракетоносець iз бортовим номером «24», що мав усього 466 годин нальоту. Страшна картина. Хто хоча б раз торкався крила літака, той зрозуміє.

За ним пішов Ту-160 iз бортовим номером «14», наліт менше 100 годин. Американці працювали не покладаючи рук. За рік iз 19 бортів у Прилуках знищили 10, а один відправили в музей. Добре хоч, що вцілілі вісім Ту-160, три Ту-96МС і 575 крилатих ракет Х-55 i спецобладнання віддали за 275 млн доларів у рахунок боргу України за енергоресурси. Ось такі ознаки стратегічного партнерства.

Пригадаймо й спроби, так би мовити, рівноправної євроінтеграції. Йшов 1997 рік. У той час Ан-70 успішно літав, але фінансування випробувань та необхідних доробок було недостатнім. Народилася ідея будувати разом iз Європою новий військово-транспортний літак на базі Ан-70.

Півтора року найактивнішої спільної роботи завершилися тим, що європейці розпочали свій власний проєкт FLA, назва пізніше — A400M. І це незважаючи на необхідність додаткових витрат: до 8 млрд євро. Рішення фінансувати своє авіабудування, але аж ніяк не українське, перемогло.

Не в тому річ, що маємо боятися стратегічного інвестора, а що глибокий кніксен Укроборонпрому перед зарубіжжям, найвірогідніше, призведе до втрати державою контролю над ОПК. Тоді вже констатувати цілеспрямованість сьогоднішніх реформаторів на розвал вітчизняної авіаційної промисловості буде пізно і марно.

Привести у відповідність до Конституції

У розборках з Укроборон­промом втрачається дорогоцінний час. Натомість ця господарська структура існує всупереч Конституції та основним законам України.

Живе в якійсь паралельній реальності, що забезпечив їй Закон «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».

За ним, наперекір базовому законодавству, вся повнота управління підприємствами надважливих для національної безпеки галузей віддана не відповідному центральному органу виконавчої влади, а саме цьому суб’єкту господарювання.

До того ж, звернімо увагу, за своїм статутом УОП не несе відповідальності за зобов’язання його підприємств-учасників. Керують одні, а відповідають інші, ще й утримують керуючих мільйонними внесками.

Нещодавно президент України назвав знищення нафтопроводу, який опинився поза державним контролем, диверсією і анонсував кримінальні справи проти причетних до цього осіб.

А хіба доведення до банкрутства та розпродаж стратегічних підприємств, від яких залежить обороноздатність держави, менш тяжкий злочин?

За словами Володимира Зеленського, протягом кількох років перебування поза державним управлінням було знищено майже 400 кілометрів нафтопроводу.

То яка ж доля чекає підприємства ОПК після виходу їх з-під контролю держави, якщо не зупинити законопроєкт 3822?

Настав час запитань до тих, хто сьогодні пропонує приватизувати ХДАВП (фактично за безцінь) або віддати в руки фізичних осіб — «незалежних» членів наглядових рад право вирішувати долю оборонних підприємств під приводом рекомендацій західних інституцій. Тих, хто активно проштовхує законодавче закріплення безконтрольного управління та тіньових схем приватизації стратегічних підприємств.

Щоб зберегти для держави авіапром, необхідно терміново привести Закон України «Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» та статут ДК «Укроборонпром» у відповідність з Конституцією та законами «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про управління об’єктами державної власності, «Про національну безпеку України».

Та обставина, що президент України націлився на наведення ладу в діяльності стратегічних промислових суб’єктів господарювання, вселяє надію на відновлення високих позицій українського авіапрому. Спротив гвардії колабораціоністів буде запеклим. Але чи варто того боятися, якщо на кону майбутнє держави Україна?

Любов БУКРЄЄВА