Нагодуємо всіх? Чому заяви Зеленського у Катарі є сумнівними

Перебуваючи з офіційним візитом у Катарі, президент України Володимир Зеленський озвучив досить амбітну, але сумнівну заяву про те, що «Україна готова виступити гарантом світової продовольчої безпеки». Закономірно виникають запитання.

Наскільки це обґрунтовано? Та чи не є це на тлі війни та незавершеної реформи АПК черговою волюнтаристською піар-акцією, що може зіштовхнути країну у стан голодомору 1932-1933 рр. (адже індустріалізація колишнього СРСР відбулася через виснажливу і злочинну колективізацію, що призвела до геноциду і насильницької смерті понад 7 млн українців) або вкотре підірвати репутацію держави як надійного міжнародного партнера?

Варто зазначити, що продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO) продовольчу безпеку (ПБ) визначає як «стан економіки, при якому всім і кожному гарантується забезпечення доступу до продуктів харчування, питної води та інших продуктів у якості, асортименті й обсягах, достатніх для фізичного і соціального розвитку особистості, забезпечення здоров’я і відтворення населення країни».

Тобто ПБ — це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім’ї, стійкий економічний розвиток країни, а також сприяє зміцненню обороноздатності й національної безпеки держави.

FAO вважає, що системоутворюючим центром у гарантуванні ПБ є харчова промисловість країни. А вирішення ПБ повинно відбуватися на трьох рівнях: людина, країна, світ. Організація також визначає, що запаси зерна у світі мають становити 70 кг на одну людину на три місяці. Зараз це не дотримується.

Тому світ перебуває у фазі продовольчої кризи, що підриває життя одного мільярда людей та безпосередньо загрожує чверті населення країн, що розвиваються (на сьогодні Україна умовно належить до такої категорії), та 5% населення розвинених країн.

За даними ООН за останні 20 років, через недоїдання і голод щорічно помирало близько 50 млн осіб.

Незважаючи на те, що Україна займає велику територію і перебуває у сприятливих кліматичних умовах для забезпечення населення продуктами харчування, останніми роками у державі теж спостерігаються ознаки продовольчої кризи.

Зокрема, небезпечно зростає частка імпортних продуктів. У великих містах 60-70% продовольства забезпечується за рахунок імпорту.

Значна частина вітчизняних продтоварів виробляється з імпортної сировини, справжні обсяги якої свідомо приховуються. Значним є «сірий» неврахований імпорт, що у більшості є неякісним, бактерицидним і генномодифікованим.

Тривожною є тенденція до скорочення врожайності зернових і зернобобових культур, значного зменшення поголів’я ВРХ, свиней, овець і водоплавної птиці.

Напевно, такий стан не сприяє швидкому відновленню пограбованого у різні роки стратегічного державного резерву.
До засадничих викликів забезпечення ПБ в Україні науковці та експерти відносять:

1. Посилення неврегульованості інституціонального базису та зниження ефективності державної політики управління забезпеченням ПБ (вади із законодавством щодо сільського господарства, продовольчої безпеки та гальмування інвестиційно-інноваційних програм і проєктів).

2. Погіршення важливих структурних характеристик виробництва сільськогосподарської продукції через посилення концентрації земельних ресурсів у користуванні одного власника.

3. Ескалація продовольчої залежності України за окремими групами товарів. Ризики концентрації значних земельних ресурсів у власності іноземців, у разі ухвалення закону України про подвійне громадянство.

4. Суттєве погіршення економічної доступності продуктів харчування внаслідок стрімкого падіння купівельної спроможності населення.

5. Загострення невідповідності вітчизняних стандартів гарантування якості та безпеки продовольства до вимог країн-партнерів.

6. Незадовільне логістично-інфраструктурне забезпечення оптової торгівлі в аграрній галузі через відсутність належної державної підтримки.

7. Вкрай негативний вплив галопуючої олігархічної корупції та організованих злочинних угруповань на посилення криміналізації аграрного сектору, що підриває зусилля держави із забезпечення ПБ та формування цивілізованого ринку землі.

Зазначене є далеко не повним переліком існуючих у державі негараздів, що унеможливлюють надійну продовольчу незалежність країни. Проте і викладене дає аргументовані підстави вважати, що сучасна Україна не може бути «гарантом світової продовольчої безпеки».

Зусилля ж вищих органів законодавчої і виконавчої влади повинні спрямовуватися на залучення іноземних інвестицій в економіку країни та її аграрний сектор, що формує 17-18% ВВП.

Забезпечувати рівноправне і взаємовигідне торгово-економічне та оборонно-безпекове співробітництво з країнами світу.

Подібні заяви глави держави можливі за умови, коли Україна нарешті здобуде міжнародні юридично зобов’язальні гарантії безпеки, відновить суверенітет і територіальну цілісність у визнаних світом кордонах та відродить понівечену російською окупацією економіку.

В іншому випадку бурсацький максималізм та дилетантство можновладців викличе соціальний протест, що призведе до процедури перезавантаження влади.