Режим несумісності українського політикуму: вільне падіння з гнізда офісу президента

Яка наразі політична мода, запитаєте?

Чинна українська влада й надалі продовжує імпровізувати, хаотично реагуючи на поточні сигнали замість реалізації продуманих стратегій розвитку й попередження загроз.

На зовнішньому фронті усе, на жаль, без змін. Ворог диктує умови на окупованій нашій території, обстрілює та вбиває наших захисників.

А тим часом інформаційні джерела країни-окупанта розганяють, особливо в гібридних ОРДЛО, фейк про те, що Україна готується до наступу.

Зі свого боку, українське представництво ТСК рапортує про нечувану перемогу перемир’я: такого раніше не було — агресія Кремля пішла на спад. «П’ятирічка за три роки» відродилась у Мінську на перемовинах.

Задом наперед

Політика всередині країни у цей час живе своїм звичним життям.

До складу політради «Слуг народу» ввійшов генерал-розвідник часів експрезидента Віктора Януковича.

А, схоже, в лавині локдауну зачаївся прогнозований в ефірі радіо «Эхо Москвы» українським редактором журналу «Гордон» Дмитром Гордоном гучний скандал довкола мешканців офісу президента Зеленського. Гордон повідомив, що стосується він агентів Москви в ОПУ, прізвища котрих «називають злі язики на київських базарах».

Водночас главу офісу президента України Андрія Єрмака ті ж злі язики називають людиною у високій владі, котра увесь цей час кермує і політичною ситуацією в Україні, і зв’язками з Кремлем.

Зрозуміло, що Російська Федерація застосовує всі наявні інструменти національної потужності для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей. Мета Кремля щодо України на нинішньому етапі, після того як вони унеможливили швидку євроатлантичну інтеграцію нашої країни, полягає в тому, щоб не допустити ситуації, коли від нас надходить загроза інтересам РФ.

Власне, йдеться про три речі: максимально затримати нас у сірій зоні, запобігти присутності тут американців та європейських союзників, перешкодити поступальному розвитку нашої держави.

Якщо Україна матиме сталий висхідний розвиток, це додасть аргументів у внутрішньо­російських дискусіях на користь того, що подібна до РФ країна може успішно йти західним шляхом.

«Режим Путіна стоїть на твердженнях про те, що «ми — інші, ми не можемо побудувати демократичне суспільство, ось подивіться на Україну, вони спробували, й у них нічого не вийшло. Після досягнення своїх першочергових цілей росіяни намагаються мінімізувати свої витрати на цю кампанію, тобто війну на українському Донбасі. Тепер для них завдання номер один — подолати європейські санкції. Домогтися скасування американських неможливо, в Москві це чудово розуміють. А от заради того, щоб бодай обмежити вплив європейських санкцій, Росія готова піти на певну мінімізацію сил проти України», — вважає директор Інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко.

Хоча треба розуміти, що політичний та економічний тиск на Київ російський режим при цьому не послабить. В остаточному розв’язанні конфлікту на Донбасі Москва наразі не зацікавлена, вважає експерт, вона прагне залишити для себе потрібний для неї до певного часу формат — «ні миру, ні війни» доти, доки Київ не піде на дуже вагомі поступки.

Декотрі російські (не прокремлівські) експерти вважають, що Путіну потрібно було лише знищити важку промисловість українського Донбасу. Він цього досяг. Тому далі — ступор. Проте наші захисники продовжують гинути.

Ну а нам, за класиком, «своє робить», тобто працювати над найвразливішим місцем всередині країни — невпинно підвищувати свою національну стійкість.

Український націоналізм переміг

Чи можлива ескалація військового конфлікту? Так. Росіяни витрачають величезні кошти на армію. Малоймовірно, що вони застосують ці війська проти нас буквально завтра. І все ж постійна загроза існує. Росіяни думають, що час грає на них. Переміг Зеленський — відкоригував політику, після нього прийде хтось інший — теж відкоригує.

Але вони не розуміють одного: хай би як це суперечливо звучало — український націоналізм переміг. Незалежність України мало хто ставить під сумнів. Сфера вжитку української мови розширюється, є серйозні культурні здобутки. Настав час змінювати порядок денний.

Росіяни цього не усвідомлюють. Вони бачать, що українська економіка від 2006 року не зростає, у державних інституціях — безлад. Рівень життя, якщо подивитись статистику, теж не покращується. Тому, на думку росіян, українцям це скоро обридне, і вони повернуться в обійми «міцних господарників». Логіка в цих міркуваннях є, але вона не спрацює.

Час «Н» тимчасового уряду?

І на тлі цього всього внутрішньополітичне життя країни не виходить за рамки прописаного сценарію, з певним викидом у інформаційний простір маятникової інформації: то дочасні парламентські вибори будуть, то їх не буде; то Кабмін відправляють у відставку, то не відправляють; то об’єднання «слугам» з іншими політсилами в парламенті потрібне, то не потрібне.

Так ніби спеціально, на замовлення, утримується невизначеність.

Наприклад, інформація про те, що в українському уряді назріла криза, актуалізується і штучно, і природно з моменту роботи уряду. Знавці хитросплетінь коридорів влади переконують, що насправді в президента час від часу сверблять руки відправити уряд у відставку.

Але перед тим, як це зробити, Зеленському потрібно було знайти кандидата в прем’єри. І от останні новини з політичного родео розповідають: чинного пре’мєр-міністра Дениса Шмигаля може замінити в. о. міністра енергетики Юрій Вітренко.

За таких перспектив маятник знову коливатиметься у бік олігарха Ігоря Коломойського. «УМ» уже повідомляла, що Коломойський нібито є автором дискредитації попереднього прем’єр-міністра Олексія Гончарука та його уряду, бо на цій посаді він бачив іншу людину — ексзаступника глави «Нафтогазу» Юрія Вітренка.

А тому, кого Коломойський приведе в крісло прем’єра, стало тоді всього лиш питанням часу в ситуації підвішеного за дітородний орган тимчасового уряду.

Бентежить інше — в нас перманентно після кожних виборів міняються лише конфігурації бізнес-сімей у владних кабінетах. А принцип залишається той самий: влада без олігархів нікуди, ні на крок.

Отже, якщо впливу Коломойського вистачить, то на цей раз Кабмін нарешті очолить людина, у котрій він зацікавлений. У чому різниця для нас з вами?

Та ні в чому: подразники для представників олігархів однакові — примноження крупного приватного капіталу, тож на покращення благополуччя українців це не вплине жодним чином.

Однак вимальовується ще одна конфігурація: призначення на посаду прем’єра людини, до якої схильний Ігор Коломойський, означатиме вільне падіння впливу на президента Володимира Зеленського глави ОП Андрія Єрмака.

Добирати голоси

Хоча, за інформацією політолога Володимира Фесенка, очолити Кабмін із нинішніх у владі зміг би і міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко.

Стосовно Вітренка, то його вже двічі намагались затвердити на посаді віцепрем’єра — міністра енергетики, але безуспішно. Останній раз проголосувало лише 177 із 244 нардепів зі «Слуги народу». Тож, аби протягнути кандидатуру Вітренка втретє, «слугам» знадобиться допомога інших фракцій. Ну а на роль прем’єр-міністра — тим більше.
«УМ» уже писала про те, з ким можуть бути ситуативні союзи.

Для «Голосу», наприклад, важливо, аби збiгалися стратегії партій. А вони не збiгаються.

Нардепи з мажоритарної фракції «Довіра» — кожен за себе — нарощують особисті рейтинги, аби мати можливість ввійти під крило якоїсь iз партій, аби пройти до Верховної Ради на наступних виборах, які вже не передбачатимуть «мажоритарку».

Також і для ВО «Батьківщини», і для «Європейської Солідарності» важливо за ситуативного голосування не виходити за рамки своїх політичних цінностей.

У «Слузі народу» до розмов про необхідність пошуку стратегічних партнерів у парламенті для набрання необхідної кількості голосів ставляться дещо зверхньо.

За словами заступника глави фракції Євгенії Кравчук, вони залишаться найбільшою фракцією у Верховній Раді, навіть якщо з її складу вийдуть декілька депутатів. Тому будь-які об’єднання з іншими політичними силами можливі винятково на умовах політичної програми «Слуги народу».

Однак нагадаємо, що є ще одна причина, для якої «Слузі народу» знадобиться союз з іншими фракціями, — перезавантаження мінських домовленостей, якщо Зеленському вдасться у цей процес затягти США.

Експерти вважають, що американський президент Джо Байден, котрий при Бараку Обамі працював віцепрезидентом та предметно займався Україною, може погодитись, але, вочевидь, виставить власні умови. У цьому випадку підтримки лише своєї фракції у Верховній Раді Володимиру Зеленському може не вистачити.

Кіноіндустрія в політичній конкуренції

А тим часом президент України Володимир Зеленський одягнув образ захисника України від створених його ж командою проблем. Однак роль «доброго царя» наразі не додає йому популярності.

Зокрема, наштовхуючись на негативну реакцію суспільства на запроваджений недолокдаун, чиновники в «пожежному» порядку заходилися інтерпретувати його регіональні особливості, попри явну абсурдність більшості запроваджених норм навіть для самих представників владної команди.

На відміну від європейських країн, український локдаун є не системним i позбавленим сенсу, що він має на Заході. Адже там суворіші обмеження мають цілком зрозумілу мету та супрово­джуються щедрими пакетами компенсацій для бізнесу та громадян.

А от у нас до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля та голови КМДА Віталія Кличка з відкритим листом звернулись представники кінематографічної спільноти України. Вони просять виключити кінотеатри з переліку установ, яким на час карантинних обмежень заборонено працювати.

Автори звернення переконують, що жорсткі карантинні заходи суттєво по­глибили економічну кризу в індустрії кінопрокату.

«Унаслідок кризи та локдаунів за останній рік ринок кінопрокату вже втратив 138 мільйонів доларів, багато кінотеатрів зачинилися, а ті, що працюють, не витримають жодного наступного удару, — йдеться у листі. — При цьому обсяг кінотеатральних зборів у Києві становить майже 50% від зборів з усієї країни.

І у випадку зачинення кінотеатрів у Києві кінотеатральний ринок не підніметься взагалі, оскільки далі настає півроку низького сезону».

Зазначимо, що, згідно з новим дослі­дженням учених Стенфордського університету, найбільш ризиковими для зараження на covid є: кафе, ресторани, фітнес-центри, готелі, релігійні організації. Кінотеатри такими не визнані.

Але ж вони — конкуруюча «фірма» нинішньому владному політикуму. Тому їх безперебійна діяльність — це справді питання.