Вколоти так, щоб виправлялися: як закордонні часописи гумору і сатири українців розхитували радянське ярмо

Переді мною знову «Право на сміх». До другої книги «Антології сатири і гумору української діаспори» увійшли вибрані різножанрові сатиричні й гумори­стичні твори з календаря-альманаху «Мітла» (Аргентина) і часопису «Комар/Їжак» (Німеччина).

Вони є емоційними часточками літопису нелегкого, утім змістовного і бойового настрою життя українців, яких доля закинула у чужі світи, назавжди пуповиною вкорінивши на материнській землі.

Нагадаємо, до першої книги унікального видання, яка прийшла до читачів минулого року, ввійшли перли гумору і сатири з журналу «Лис Микита», який почав свій шлях у 1948-му в Мюнхені, зупинився на трохи в Нью-Йорку, а від 1951-го виходив у Детройті. Той часопис українці видавали на чужині сорок років.

А книжка обсягом понад 400 сторінок київського видавництва «Либідь» вмістила найцікавіші тексти, шаржі та карикатури з багатьох десятків чисел «Лиса Микити».

Через творчість митців українського походження зі США, Канади, Ав­стралії, Німеччини, Польщі читачі не без інтересу і з посмішками та усмішками на обличчях мають змогу вивчати всесвітню історію часів «холодної війни».  (Рецензія вміщена в «Україні молодій» номер 46 за 2.06.2020 р.)

Друга книжка антології трохи менших розмірів — 360 сторінок. Утім так само все зібрано, упорядковано й представлено з педантичністю науковців та гурманським смакуванням творчості інших. Упорядкуванням займався незмінно Іван Михайлович Дзюба, керівник проєкту — Світлана Головко.

Перша частина новинки 2021 року — із назвою «Мітла» в руках — усмішка на вустах». Ілюстрований журнал гумору і сатири виходив у 1948—1976 роках у Буенос-Айресі (Аргентина) у видавництві Юліяна Середяка.

Розповсюджували «Мітлу» й серед української діаспори США, країн Європи, Австралії. Її творцями були вихідці з усіх регіонів України, а не переважно галичани, що відточували «Комара» та «Лиса Микиту».

Щороку з 1951-го в Аргентині друкували окремо гумористичний календар-альманах з однойменною журналу назвою. Добірку матеріалів саме зі щорічника «Мітла» можна читати й розглядати у другій книжці антології «Право на сміх».

А там, скажімо, рубрика «З енциклопедії «Мітли». З неї дізнаємося, у прочитанні 1955 року: «вертеп» — це партійні збори; «дипломат» — чоловік, який переконає жінку, що хутро псує її фігуру; «балалайка» — обов’язковий інструмент української симфонічної оркестри в Києві; а «дим» — розмови про єдність української еміграції.

А через десятиліття надрукували гумористичну скаргу в Кремль від сухореброї, бідної корови: «Здрастуй, товариш, рідний Микито, // Горем великим вщерть я налита. // Як нам укластись в призначену норму, // Коли в нас на фермі немає корму, // Як нам догнати капіталістів, // Коли в нас на фермі ні пити, ні їсти? // Я тут горюю, зсохлася, плачу, // Не можу виконать молокоздачу».

А в 1968-му значно розширилася енциклопедія «Мітли». Для прикладу лише кілька іронічно-сатиричних тлумачень, які описують процеси, зокрема, у підрадянській Україні.

Демократія — державний устрій в країні, в якій ви можете сказати все, що ви думаєте, не думаючи взагалі. Лавреат — сторож у Печерській лаврі. А Аргентина — південно-американська країна, з якої все ж не виїхали всі українці до Північної Америки.

Хоча друкували й абсолютно серйозні тексти. Як от «Іван Котляревський — батько українського гумору» до 200-ліття письменника. Після редакційної передмови у 1969-му подали скорочено передмову, яку написав Богдан Лепкий до «Енеїди», яка вийшла друком у Берліні в 1922 році.

Вслід надрукували й пародію сучасного сатирика Івана Евентуального на знаменитий твір, змалювавши становище в Україні й Енея-Діпі, відродженого в ХХ столітті. «Діпіяда» починається так: «Діпі був парубок моторний, // Хоч вже давно і не козак...» А далі: «Компартія — розсуча дочка// Намордник надягла на рот // І обібрала до пасочка // Увесь український народ».

«Відомо, що година здорового сміху є багато краще, ніж гірке лікарське зілля в багатьох випадках буднів». Це зі звернення до читачів 75 років тому з двотижневика сатири, карикатури і гумору «Комар/Їжак». Якщо так думали в післявоєнний 1946 рік, то гріх нам по іншому сприймати життя навіть після року всесвітньої пандемії.

«Комар/Їжак» («Запроторений Комар/Їжак») — видання з засадчим гаслом «Кусає і коле двічі у місяць». Часопис з 1946 до 1949 виходив у Німеччині (Мюнхен — Ельванген) за редакцією Євгена Череваня (Видавнича спілка «Скоморох»).

Далі «Комар» — в Канаді (Вінніпег) та Америці готує читачам журнали видавництво І. Тиктора, а редагує М. Левицький. Цей ілюстрований щомісячник намагався продовжувати традиції львівського «Комара» 1933—1939 років.

Це у 1948 році за кордоном друкували в цьому сатиричному виданні «Із записок кирпатого Мефістофеля». Як от. «Колись УПА билась за українців, а сьогодні українці б’ються за УПА». Або. «Колись деякі патріоти мучились за народ по тюрмах, а сьогодні народ мучиться по тюрмах за деяких патріотів».

Словом, «Право на сміх», друга частина антології сатири і гумору української діаспори. Видання здійснено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Упорядники й видавці радять: смійтеся на здоров’я, думаючи й аналізуючи — щоби через минуле чітко бачити майбутнє незалежної майже 30 років України.