Незвичайні пригоди італійця: якою побачив Україну всесвітньо відомий фотограф

Чи цікавились ви коли-небудь, що про нас думають за кордоном? Який імідж Україна має у світі, і що взагалі про нас знають?

Щоб з’ясувати ці питання, ми поговорили з відомим італійським фотографом, який приїхав у Київ працювати над проєктом міжнародної фотовиставки про Україну.

Знайомимо вас з Енцо Альдо Леопольдо Делль’Аква (Enzo Dell’Acqua) — неперевершеним майстром світлин, який за свою участь у світових виставках сучасного мистецтва Armory Artweeks New York та Basel Art отримав визнання та міжнародні нагороди.

А зараз готує дворічну роботу-фотовиставку про Україну — Kyiv review.

Про те, як виглядає Україна збоку, як українців бачать за кордоном та в чому родзинка саме цієї виставки — у нашому інтерв’ю.

— Розкажіть, що це за проєкт та «з чим його їдять»?

— Kyiv review — це сенсорна фотовиставка, яка у форматі об’ємного сприйняття показує людей та українську дійсність у понад 200 світлинах, роликах та відео. У ній я спробував передати суперечливе: мир та приховану війну, багатство та бідність, терміновість та стан «підвішеності». Що важливо, ця виставка руйнує стереотипи, в яких Україна — країна без історії та визначних пам’яток, бо фото чітко доводять: це надзвичайно багата країна і їй є що показати світові.

— Як уперше виникла ідея сенсорного вернісажу?

— Коли я приїхав сюди два роки тому — я знав Україну як країну-ноунейм, відому через дивну, застережливу інформацію. Адже до 2014-го за кордоном про вас було мало відомо — тільки після Революції гідності світ дізнався про сильну, вольову державу, що змогла повернути собі демократію, — Україну. Ви справді «проявили» себе.
Тому схотів переконатись, як країна, що вийшла з колишнього СРСР, зараз росте та розвивається. А моя виставка спрямована на те, щоб показати й довести світу, яка велика робота українцями була зроблена і якою Україна є зараз.

— Що ви знали про Україну до 2014-го та на початку російсько-української війни?

— Ваша історія, ментальність і дух — усе це відчувається буквально «в повітрі». Ми в Італії також маємо подібний дух, адже люди схожі у бага­тьох країнах, а в наших — особливо. Спитаєте, що змінилось у вашій країні з 2014 року? У якихось сферах — усе відразу, у якихось — нічого. Проте про дії своєї влади треба судити за критерієм того, чи роблять вона зараз усе, що могла б.

Бо соромно буде не тоді, коли ви не станете найбагатшим чи найвідомішим — адже у світі завжди є хтось заможніший чи популярніший. Соромно буде, якщо ви не зробите всього можливого для своєї країни.

— Коли та де працюватиме виставка?

— Насправді експозиція була запланована на листопад 2020 року, але все зупинилося через карантин. Зараз плануємо її відновлення — 26 березня почнемо з Мілана, а потім поїдемо з туром по Україні: у квітні — Харків, у травні — Київ, червень в Одесі та липень у Львові. Потім знову повернемось у Мілан та поширюватимемо проєкт далі у Європі.

Всі анонси й останні новини будуть на моїй сторінці та сторінці проєкту у фейсбуці: Kyiv Review — Touching the ukrainian soul.

— У чому найкраще проглядається індивідуальність виставки, її особливість?

— Річ у тім, що проєкт розповідатиме про актуальне та важливе — про життя людей. Тому ніколи не застаріє, адже загальні поняття, емоції та цінності — поза часом. Життя є життям.

Італiєць на нашiй вiйнi.

 Мати і син.

Зона, дзеркало, вiдображення, пес...
Фото Enzo Dell’Acqua.

Ще однією метою експозиції є навчити людей цінувати своє: вміти бачити хороше і погане у власнїй країні, мало того — сприймати все це як дві логічні сторони будь-якого явища чи особистості. Кожен iз нас має добре й лихе: тож відвідувачі мають побачити себе у цих фото таких різних українців.

Нещодавно я був на Донбасі, і юнак-боєць, якого фотографував, процитував Джона Кеннеді: «Не питай, що країна може зробити для тебе, спитай, що ти можеш зробити для своєї країни». Багато в чому моя виставка і про це також.

— Чому, як гадаєте, люди мають зацікавитись? Що у виставці має спровокувати глядачів на емоції, «торкнути»?

— У фотовиставці Kyiv review ми показуємо всю Україну зараз, iз її змінами після 2014-го: фронт і тил, люди й реалії. Саме те, чого ви не помічаєте, адже звиклися, давно живете тут або зайняті іншими справами.

Цим проєктом ми закликаємо переусвідомити Україну та побачити (і, звісно, зрозуміти) її по-новому, очима іноземця: тут є і фото матері з Донбасу, сина якої забрала війна, і веселі знімки мирного життя. Виставку варто не сприймати розумом, а відчувати серцем. Її мета — показати сучасні реалії України, привернути до неї увагу іноземців, а головне — зацікавити самих українців поглянути на свою країну збоку.

— Які плани у вас щодо виставки далі?

— Навесні ми плануємо турне по кількох містах України із залученням ЗМІ, а згодом повеземо виставку до Західної Європи. Мета вернісажу — привернути увагу пересічних громадян з інших країн до України, щоб показати: ви такі ж самі, як і вони. Тож плануємо створити певний зв’язок через мистецтво.

Війна, що зараз триває, — це серйозний чинник, але Україна не агресор, вона тільки намагається захистити себе, втримати стіни у своєму домі.

— Що думаєте про ситуацію в Україні загалом?

— Якщо дивитись ізсередини на наші суспільства — ми дуже схожі: економіка Італії у своєму розвитку пройшла такий самий шлях, мала схожі труднощі. Але, щоб щось змінити, варто не руйнувати старе, аби побудувати те саме. Насправді інколи достатньо просто вдосконалити механізми, які раніше непогано працювали, щоб вони запрацювали краще.

Не треба з кожною владою все починати з нуля. Ви ж, коли купаєте дитину, потім не вихлюпуєте її разом iз водою? Так і тут: забирайте «дитину» — робочі процеси, традиції, реформи — вдосконалюйте та будуйте на їх основі кращі.

— Що порадите молодим людям, які зараз шукають себе та своє місце в житті?

— По-перше, не засмучуйтесь, коли світ працює не так, як ви думали — на жаль, це трапляється часто. Намагайтеся рухатись маленькими кроками до своєї мети і вчіться на помилках, які робите в дорозі.

Не забувайте насолоджуватися процесом свого зростання і, головне, ніколи не припиняйте вчитись! Адже навіть Мікел­анджело не став собою за один день. Робіть максимум iз того, що можете, і пам’ятайте, що у вас свій власний шлях.

— А коли юні українці міркують, емігрувати їм чи залишитись, — що думаєте про це?

— Шукати своє місце у світі — це нормально. Але навіть за кордоном не забувайте нести позитивний бренд місця, де ви народились, — України. Адже кожен українець — носій іміджу України в очах іноземців. Не соромтеся свого минулого, адже воно сформувало вас і вашу ментальність.

Наприклад, німці у минулому збудували концтабір Аушвіц, але зараз вони не опускають голову, а визнають провину, вчаться на помилках та рухаються далі. Вони кажуть: «Зараз  ми інші».

Тож будьте «іншими» по-українськи — пам’ятайте свою історію, вчіться на помилках, шануйте традиції, цінуйте своє минуле.
І запрошую всіх на виставку Kyiv review!