ЗЕрейтинг: від злету до стрімкого падіння

Ще в минулому році чинного президента Володимира Зеленського назвали «розчаруванням року».

Потреба суспільства на «нові обличчя» почала схилятись у бік досвідчених.

Знову на світ Божий — у медійний простір витягуються біографії «старих» бувалих політиків.

І хоча рівень кредиту довіри до чинного президента Володимира Зеленського падає, однак останні соціологічні заміри вказують, що він усе ще залишається найрейтинговішим політиком в Україні.

Маятник пішов на посадку

Отже, якби зараз за президентське крісло боролись Володимир Зеленський, Петро Порошенко та Володимир Бойко, то в другому турі останній програв би і Зеленському, й Порошенку.

«Другий тур президентських виборів» змоделювали київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та центр «Социс». Картина виглядає так: якби в другому турі зустрілись Володимир Зеленський і Петро Порошенко, то з результатом 56,4% переміг би чинний президент України. А якби в другому турі опинились Юрій Бойко та Петро Порошенко, то з результатом 52,7% виграв би Петро Порошенко. А в парі Зеленський — Бойко перший отримав би 61,3% голосів.

Зімітовані вибори президента України зробили заміри й за одиночною шкалою. Отже, якби вибори відбулись у другій половині лютого, то найбільшу кількість голосів у першому турі — 18,3% — отримав би Володимир Зеленський. На другому місці в рейтингу — Петро Порошенко з результатом 13,8% голосів, на третьому — Юлія Тимошенко з 8,3%, на четвертому — Юрій Бойко з результатом 8% голосів.

Вочевидь показові кроки в бік патріотизму принесли Зеленському свої бонуси, бо ще на початку лютого соцопитування, проведене КМІСом, показало, що серед тих, хто визначився і пішов би на вибори, за чинного президента проголосували б 22,7%.

І хоча це не ті 40%, що мав Зеленський на початку минулої осені, але три відсотки приросту за два тижні в нинішній ситуації Володимира Зеленського мали б порадувати. Однак ця цифра незрівнянна зі стартовими позиціями гаранта. І його електоральний кредит довіри, хоч і коливається, як маятник, від дослідження до дослідження закономірно зменшується.

Нагадаємо, на старті в Зеленського були достатньо високі показники. Через два місяці після того, як він приступив до своїх посадових обов’язків, у липні 2019 року, йому довіряли 65% виборців. Не довіряли — 27%.

За цим показником він тоді залишив далеко позаду всіх своїх конкурентів. Наприклад, друге місце в рейтингах соціологів займав тоді Святослав Вакарчук з 25%.
Майже до кінця 2019 року рівень довіри до глави держави ріс, іноді падаючи на декілька пунктів.

Через рік президентства, в травні 2020-го, Зеленський втратив частину підтримки, але все-таки залишався політиком, котрому довіряли найбільше. Крім того, одне з опитувань групи «Рейтинг» нагородило його унікальністю: мовляв, він був єдиним представником влади з позитивним балансом довіри (57% проти 37%).

Кардинально ситуація помінялась до кінця літа минулого року. І у вересні, незважаючи на лідерство, Зеленський отримав негативний баланс. Тоді, за висновками соціологів, гаранту довіряли 44%, а не довіряли — 51%.

У цілому, ситуація зберігалась до кінця року — президент залишався лідером, але баланс недовіри зростав. У грудні Київський міжнародний інститут соціології обнародував усього лиш 32,8% довіри й 59,6% тих, хто не довіряє.

Водночас центр Разумкова тоді ж зафіксував нових лідерів. На перше місце вирвався спікер парламенту Дмитро Разумков (відповідно, 35% та 52%), на друге — мер Києва Віталій Кличко (30% і 59,5%).

Володимир Зеленський опинився на третьому місці — йому не довіряли 64%. Щоправда, інші соцопитування настроїв виборців на початку цього року показали більш оптимістичний для Зеленського результат — згідно з дослідженням, що їх проводив «Рейтинг» з 2 по 4 січня 2021 року, Зеленському не довіряють 54%, і за лютий цей показник не змінився.

Коли довжина має значення

Усе на поверхні: динаміка свідчить про втрату гарантом своїх позицій, але, як запевняють затяті зелеботи, на фоні фінальних результатів попереднього президента вони виглядають відносно оптимістично. Нагадаємо, в лютому 2019 року, за місяць до першого туру президентських виборів, результат опитування центру Разумкова (названого на честь покійного батька чинного спікера парламенту Дмитра Разумкова — Олександра Разумкова) видав «на-гора», що президенту Петру Порошенку не довіряли майже 71% респондентів. Щоправда, все тоді вимальовувалося для електорату так, ніби закладалось у підсвідомість: Порошенку не слід довіряти. Тож чи варто зважати на ті заміри — це питання. Наразі за свій безвідповідальний вибір уже покаялось чимало, навіть із числа тих, хто колись ледь не непритомнів від самого образу Зеленського. Але час втрачено.

Щодо показника довіри, то науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи» професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань зазначив, що на нього закривати очі не можна — він має значення. Політолог вважає, що всі політики орієнтуються на рейтинги, які, в підсумку, намагаються конвертувати в результат на виборах.
Ми ж знаємо, що конвертація може бути реалізована різними способами, й чималою мірою маніпулятивними. Висловлювання «результат виборів залежить не від того, як проголосують виборці, а як порахують у виборчкомах» актуальне і досі.

А політика від «справжнього державного діяча», за словами Гараня, якраз і відрізняє можливість пожертвувати рейтингом заради досягнення певної мети.

«Наприклад, коли потрібно провести непопулярні реформи. Можемо згадати приклад експрем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер — вона проводила реформи, які викликали невдоволення населення. Було скорочено соціальну підтримку, закрито нерентабельні шахти. Але потім ці дії дали результат. Вона перемогла.

Щоправда, потрібно мати бачення результатів упроваджуваних змін. І силу, щоб зараз проводити непопулярні реформи, котрі дадуть результат потім. В Україні таких політиків дуже мало, в історії країни не так багато було подібних прикладів», — каже політолог.

Як український приклад він назвав непопулярні реформи після 2014 року, що негативно відбились на рейтингах і експрем’єр-міністра Арсенія Яценюка, і експрем’єр-міністра Володимира Гройсмана, і президента Петра Порошенка.

Зеленський же дуже залежний від рейтингу, і це чітко прослідковується за боротьбою з COVID-19 — влада після першого карантину не зважилась продовжити жорсткі заходи, злякавшись, що це вдарить по її позиціях перед місцевими виборами.

І не лише президент Володимир Зеленський, а й міністр охорони здоров’я Максим Степанов, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і навіть мери міст... Ніхто з них не захотів іти на жорсткі обмеження, оскільки не хотів жертвувати рейтингом.

Президент — NEXT?

Аналітики розділилися в думках щодо того, чи підштовхне така солідна втрата довіри та розчарування Зеленським в обійми вже відомих політиків.

Наприклад, директор інституту соціально-політичного прогнозу «Діалог» Андрій Миселюк вважає, що таке повернення неможливе.

«І навіть повний провал навряд чи відіб’є бажання українців бачити зовсім нові обличчя на політичній арені. Ключовим тут є поєднання факторів новизни та компетентності. Тому більш виграшні позиції будуть у «нового» й компетентного, аніж у «старого» з тим же рівнем навичок»,— вважає Андрій Миселюк.

Утім журналістські будні показують інше: не бачачи на горизонті нових і завзятих, у середовищі українського суспільства почали оглядатись на давно діючих політиків. І справді, частина електорату орієнтуватиметься на «старих коней, котрі борозни не зіпсують».

Зрозуміло, це не стосується тих політиків, котрі будуть асоціюватись з часами Кучми та Кравчука.

Утім декотрі політики можуть зараз спробувати провести більш-менш успішний римейк. Наприклад, цим активно займається експрем’єр-міністр Володимир Гройсман. Водночас у команді Зеленського вже давно проявились люди, котрі мають бажання претендувати на спадщину чинного гаранта, і, в першу чергу, це найближчий конкурент, спікер парламенту Дмитро Разумков.

А зважаючи на те, що під час останньої сесії Вінницької облради підприємці мітингували зі зверненням-претензією до Разумкова, то, ймовірно, римейк у підкилимних іграх із президентом у сьогоднішнього вінницького істеблішменту може бути успішним.

От тільки історія сходження одного з українських мерів на високі державні позиції вказує на дах і горб п’ятого президента Петра Порошенка.

На якійсь сходинці заграли власні амбіції колишнього мера одного з подільських міст. А ще — представник на Вінниччині вертикалі Зеленського — голова ВОДА — колись також займав не останню посаду в канцелярії адміністрації президента Порошенка. Тобто використати й викинути — це так політично-сучасно...

Отже, якщо розібратись у тому, з чого складався рейтинг Володимира Зеленського, то слід згадати, що 73%, які він отримав у другому турі виборів, були проявом протестного голосування проти Петра Порошенка. Тому в цьому питанні краще орієнтуватись на 30%, котрі Зеленський отримав у першому турі виборів.

Директор департаменту внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко вважає, що наразі рейтинг президента тримається у межах ядра електорату першого туру — на рівні 26%. Якщо ж рейтинг гаранта впаде нижче 15-20%, то виборець шукатиме альтернативні варіанти.

Отже, популярність Володимира Зеленського падає, натомість поволі зростає рейтинг його найближчих опонентів — досвідчених політиків — Юрія Бойка, Петра Порошенка, Юлії Тимошенко. І чим далі, тим більше поляризуються позиції політологів щодо «старих — нових» облич у політиці.

Скажімо, за словами Ігоря Петренка, за умови, що Володимир Зеленський не піде на другий тур, більш імовірним претендентом може знову бути якийсь «джокер», котрим став у свій час чинний президент.

На думку ж Олексія Гараня, люди вже зараз починають сумніватись у концепції нового політика. І розчарований Зеленським електорат переходить, з одного боку, до Порошенка, а з іншого — до сил на кшталт «Опозиційної платформи — За життя».

Водночас Зеленський поки що залишається найпопулярнішим політиком. Важко в цій каламутній грі хоч приблизно проаналізувати, як усе складатиметься надалі. Але точно — проблема не в позиції «новий—старий політик».

Адже це протистояння штучно було нав’язано на президентських та парламентських виборах у 2019 році. Питання у якості: поганими, як і хорошими політиками можуть бути й старі, й нові.

То хто наступний?