У Лубнах відзначили століття від дня народження великого українця Володимира Малика

У прохолодному Будинку культури тисячолітнього міста Лубни Полтавської області в теплій атмосфері відбулися урочистості з нагоди століття від дня народження всесвітньо відомого земляка — талановитого письменника, палкого патріота України, автора історико-пригодницьких творів Володимира Малика (справжнє прізвище — Сиченко), котрий жив і працював у серці посульського краю від 1953 року й до кінця своїх днів.

Згідно з постановою Верховної Ради України, його день народження занесений до переліку визначних та пам’ятних дат, що відзначатимуться 2021 року на загальнодержавному рівні.

У пам’ять про визначного майстра пера засновано премію його імені

От уже 20 років поспіль цього дня в Лубнах відбувається офіційна церемонія нагоро­дження лауреатів та дипломантів престижної літературно-мистецької премії імені Володимира Малика, яку присуджують за значні творчі здобутки, що збагачують нашу історичну пам’ять.

Нинішнього року згаданої премії в номінації «Література та публіцистика» удо­стоївся письменник із міста Сімферополь Віктор Стус за книгу «Ідеальне кохання».

Проживаючи на тимчасово анексованій РФ території, він не боїться писати про путінський режим, про те, що Крим був і завжди залишиться українським. Можливо, саме через це автор, який вразив журі конкурсу своїм талантом, так і не зміг приїхати на урочистості до Лубен, хоч дуже цього хотів. Натомість він надіслав листа такого змісту: «Вельмишановні організатори й журі конкурсу, висловлюю велику подяку за визнання моєї творчості та присудження премії за роман «Ідеальне кохання».

У ньому через образи головних героїв я намагався змалювати сумні й суперечливі події, що відбуваються сьогодні на теренах України після захоплення Криму та розв’язання війни на Донбасі загребущим сусідом.

На жаль, через обмежене пересування через кордон, що зумисне нав’язує кримська влада, взяти участь у такому важливому заході не маю змоги. Проте за першої ж нагоди завітаю до вашого славного міста. Хочу наголосити, що твори вашого видатного земляка, неперевершеного майстра історичного жанру Володимира Малика мали на мене значний вплив. І це не перебільшення.

Я захопився ними, коли придбав перші два томи тетралогії «Таємний посол», а потім романи «Князь Кий», «Черлені щити». Для мене (та й не тільки) вони стали взірцем у відтворенні нашої славної давнини. Як наслідок, більшість моїх творів — теж на історичну тему… Сподіваюся, що літературний конкурс, започаткований у Лубнах, сприятиме популяризації творчості цього визначного автора. Вітаю лубенців з ювілеєм геніального земляка Володимира Малика».

Переможцями в номінації «Краєзнавство та народна творчість» стали Микола Пшинка із селища Котельва (за дослідження «Котелевський край: природа, історія, люди» та «Розвиток освіти на Котелевщині»), а також авторський колектив у складі Віталія Глінського, Вікторії Біліченко, Віктора Шишацького та Михайла Лося (на жаль, нині вже покійного) з села Орлик колишнього Кобеляцького, а тепер уже Полтавського району (за збірник історико-краєзнавчих нарисів, архівних документів, фотознімків та спогадів «Орлик і орляни»).

А от лауреатом премії в номінації «Мистецтво та монументальна скульптура» визнали знаного фотохудожника й письменника з Кобеляк Костянтина Бобрищева. Він удостоївся почесної премії за книгу фотоесе «В серці кричить війна» (про яку «Україна молода» нещодавно писала), що стала даниною шани як тим, хто загинув на Донбасі, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України, так і нинішнім нашим захисникам.

Лави дипломантів премії імені Володимира Малика поповнили Віктор Сердюк iз Полтави, Олег Бородай iз Харкова, котрий нині перебуває на фронті, брати Олександр і Степан Коськи (один iз них проживає в селищі Семенівка, а інший — у латвійському місті Вентспілс), Сергій Коломієць із Кобеляк, а також Алла Федченко з Миргорода.

В урочистостях узяв участь народний депутат України Костянтин Касай, котрий долучився до видання книги «В серці кричить війна».

Син Володимира Малика — Олександр Сиченко — презентував нову книгу спогадів та листів письменника «Я йшов шляхом українства».

«Завжди, коли починаю говорити про це видання, завмирає серце»

«Ми, члени журі, кожного року стоїмо перед вибором, кому віддати перевагу, — зазначив голова журі конкурсу, міський голова Лубен Олександр Грицаєнко, — бо насправді всі твори, що потрапляють нам до рук, гідні уваги. Щодо лауреата премії Костянтина Бобрищева, то його книга чорно-білих світлин усіх нас просто вразила. Знаю, що до її видання долучився присутній тут народний депутат України Костянтин Касай».

Нардеп найперше подякував за запрошення на урочистості й за те, що в Лубнах свято бережуть пам’ять про воістину визначного майстра пера, котрий відкривав приховану правду про нашу минувшину, вчив шанувати славних пращурів, Володимира Малика, а також нагороджують за творчі досягнення премією його імені кращих із кращих серед нинішніх митців.

«Пишаюся тим, що долучився до видання книги фотоесе Костянтина Бобрищева «В серці кричить війна», — зазначив Костянтин Касай. — Це дуже важка книга, в якій вміщено надзвичайно сильні фотознімки (буваючи в зоні збройного протистояння на сході України, автор зафіксував приголомшливі, а інколи навіть страшні кадри), а також висловлені глибокі думки в підписах під світлинами. Усім рекомендую познайомитися з цим виданням. Його вже мають багато депутатів, усі очільники комітетів парламенту, голова Верховної Ради та президент України».

Окрім усього, народний депутат зачитав вітання на адресу автора від голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова, а також вручив Костянтину Бобрищеву подяку голови Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин Дмитра Лубінця.

А ще Костянтин Касай додав, що книга, про яку йдеться, завдяки його колегам по Комітету ВР Мустафі Джемілєву та Ахтему Чийгозу потрапила й на тимчасово анексовану територію Криму.

«Для мене сьогодні справжнє свято, заради отаких миттєвостей варто жити, — розчулено сказав Костянтин Бобрищев. — Дякую Богу, що моя книжка багатьох зачепила за живе. Аби вона побачила світ, я витратив кілька років — їздив на буремний схід, де разом із нашими бійцями спав, їв, ховався в окопі. Коротко кажучи, зібрав матеріал. Але як його видати? На щастя, на моєму шляху трапилася людина, яка стоїть поруч на сцені, — Костянтин Касай. Це не що інше, як Богом дарована зустріч».

«Багато чого хотів сказати, — зізнався після урочистостей народний депутат, — але завжди, коли починаю говорити про це видання, завмирає серце. Багато фотографій навіюють украй болючі думки. Костянтин Бобрищев уміє зупинити ту мить, яка справді зачіпає за живе. До того ж у цій книзі він проявив себе і як письменник, адже всі його підписи під фото неминуче западають у душу».

На згадку про особливу подію Костянтину Касаю вручили книги Володимира Малика, побажавши, аби вони стали настільними.

У новій книзі спогадів та листів — усе життя однієї з найяскравіших зірок на полтавському літературному небосхилі.

Ще одним хвилюючим моментом дійства стала презентація фундаментальної праці — нової книги спогадів та листів Володимира Малика «Я йшов шляхом українства». Ця місія випала синові письменника — голові обласного благодійного фонду імені Володимира Малика «Слово» Олександру Сиченку.

«До століття мені й усьому нашому творчому загалу дуже хотілося видати щось вагоме, що б лишилося на роки, десятиріччя й нагадувало нам про нинішню знаменну дату, — поділився Олександр Володимирович.

— Так народилася ідея книги спогадів та листів Володимира Кириловича. Десять років тому ми сім’єю відвідали село Ясногородка на Київщині, де вчителював батько (воно розташоване поряд із Новосілками, де він народився). На ту пору там жили дружина й син його чотириюрідного брата та найкращого друга Петра Сиченка (самого Петра Панасовича вже не було на світі).

На прощання вони винесли нам ящик, заповнений листами Володимира Кириловича. І от за ці роки з допомогою доньки Ніни, за підтримки дружини Ольги та сина Юрія я опрацював їх.

На фінальному етапі ідею створення книги підтримав міський голова Олександр Грицаєнко, переконавши наш депутатський корпус виділити кошти на її видання. І от ця книга перед вами. У ній усе життя Володимира Кириловича».

В основу назви свіжого видання лягли слова Володимира Малика. Дослівно ця цитата звучить так: «Усе своє свідоме життя, скільки себе пам’ятаю, я йшов шляхом українства в надії виправити духовний хребет нашого народу».

За словами Олександра Сиченка, то було надзавдання Володимира Кириловича — всі його твори задля цього й написані. Нині вони включені до програм як середньої, так і вищої школи.

«Тягаря слави не відчуваю, — говорив наприкінці життя автор, чий мужній, мудрий голос вирізняється у багатоголоссі талантів полтавської землі. — Та це мені й не потрібно, аби лише видавали мої твори й читали». Окрім книги спогадів та листів Володимира Малика, підготували та надрукували і два бібліографічні видання.

Подолавши понад дві з половиною сотні кілометрів, на урочистості прибули і представники макарівського краю, що на Київщині. Завідувач Макарівського історико-краєзнавчого музею Віталій Гедз розповів, що працює музейником майже 20 років — і все це завдяки Володимиру Малику, адже саме його твір «Таємний посол» спонукав чоловіка стати істориком.

«У Макарові є вулиця імені Володимира Малика. Сподіваюся на те, що вже навесні на малій батьківщині Володимира Кириловича — у селі Новосілки — постане і його бюст, — повідомив Віталій Гедз.

— А ми в нашому музеї й далі розказуватимемо відвідувачам про талановитого вихідця з Київщини Володимира Малика. До того ж я продовжую пошуки нових матеріалів, пов’язаних із його життям та творчістю. Серед документів, знайдених в останні роки, — фільтраційна справа Володимира Кириловича (під час Другої світової війни він був «остарбайтером»).

До речі, в цій справі, що зберігається в Державному архіві Київської області, є його німецький паспорт із фотографією, а також дуже цікава автобіографія, написана 1945 року, в якій він детально описує своє перебування в Німеччині.

Було знайдено й документи односельця Володимира Кириловича, який звів на нього наклеп, через що за ним нібито почали стежити спецоргани, — існує версія, що це стало однією з причин переїзду до Лубен. Зовсім недавно в архіві-музеї літератури й мистецтв знайшли й листи Володимира Малика до Миколи Олійника — одного з найвідомiших дослідників біографії Лесі Українки, які також відкривають досить цікаву сторінку біографії митця».

А насамкінець прозвучав у записі живий голос письменника. Присутні мали змогу почути його настанову нам усім із заключними словами: «Хотілося б побажати вам далекої й щасливої мандрівки в майбутнє».