Двобій за Україну: вийшла друком книжка про українських «комісарів Катані» Анатолія Єрмака і Григорія Омельченка

Це — спроба осмислення історичної ролі мужнього офіцера­патріота СБУ, одного з керівників спецпідрозділу КДБ СРСР «Каскад», який ставав народним депутатом України впродовж двох скликань (1994—2002) Анатолія Єрмака, українського «комісара Катані», у безкомпромісній боротьбі проти корупції, організованої злочинності у вищих ешелонах влади як головної загрози державності України, та його бойового побратима генерал­лейтенанта СБУ, Героя України Григорія Омельченка.

Януковича можна було спинитина самому початку

«Повертати треба до свого коріння, де ми мали і честь, і славу, — наголосив Анатолій Єрмак у своєму останньому інтерв’ю 2003 року. — Приклад, коли Франція після Другої світової війни, розбита і поруйнована, почала вкладати кошти у вітчизняний кінематограф, де возвеличувався народ в усіх найкращих людських проявах iнайрізноманітніших сферах життя, як­от кохання, культура, наука, але в устремлінні до кращого.

Ця держава стала процвітаючою з демократичними засадами, зі своєю оригінальною ментальністю і таким загальновизнаним явищем у світовій скарбниці, як світ французького кіно. В умовах же бездуховного простору неможливо виховати патріотів. Коли навкруги тотальний бруд, насильство, нівечення людської гідності, важко залишатися вірним своєму етнічному поклику.

Бути патріотом сьогодні в Україні — подвиг з усіма, як кажуть, наслідками. Але тільки завдяки людям, які зберегли своє коріння і які є вигнанцями суспільства, тими шпаринками світла крізь морок, тримається Україна».

Унікальні матеріали — про злочинну діяльність донецького «авторитета» Януковича, роздобуті Анатолієм Єрмаком разом із відомим уже на той час полковником СБУ Григорієм Омельченком і передані тодішньому керівництву держави з метою упередження призначення Януковича головою ОДА.

Якби на Банковій дослухалися голосу офіцерів, то Януковича можна було спинити на самому початку і тепер не було б війни на сході, наголошує автор... У книзі, зокрема, йдеться про розслідування злочинів Леоніда Кравчука, Юхима Звягільського, Леоніда Кучми, Павла Лазренка, Юлії Тимошенко...

На прикладі протиборства Анатолія Єрмака у складі офіцерської конспіративної організації «Антимафія» (створеної Омельченком і Єрмаком у вересні 1992 р., а з 1998 р. вона діяла як депутатська група у Верховній Раді) видно, що це — не просто поєдинок зiзлочинцями в економічній сфері, це — двобій, власне, за Україну та український народ.

Антиукраїнські угруповання у владі

У 2001 році було проведено перший і поки що єдиний в історії незалежної України перепис населення. Він засвідчив, що титульна (корінна) нація українців становить 37 млн 541 тис. 700 осіб (77,8% від усього населення); росіянами визнали себе 17,3%; білорусами — 6%; молдованами і кримськими татарами — по  0,5 %; болгарами — 0,4%; угорців і румунів виявилося по 0,3%; а євреїв — 0,2%... І, напевне, саме з того часу пішов відлік гібридної війни проти українців.

Бо 12 вересня 2002 року Кабмін, очолюваний народженим у Молдавській РСР Анатолієм Кінахом, із благословення президента Кучми, зятя московського міністра середнього машинобудування, ухвалив антиконституційну постанову №1367, якою вилучив зiсвідоцтв про народження запис про національність батьків, а зі свідоцтва про шлюб — національність подружжя.

А 10 листопада 2010 року Кабінет Міністрів Миколи Азарова (в його складі етнічних українців було менше, ніж пальців однієї руки) остаточно денаціоналізував українців, вилучивши графу «національність» з усіх бланків про державну реєстрацію. Слід зазначити, що саме ці антиукраїнські угруповання у владі чи в злочинному світі є найагресивнішими щодо розвитку демократичного українського суспільства та розвитку вільної і заможної держави.

А варто нагадати слова Григорія Омельченка: ще 14 грудня 1960 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам» (№1514 — XV), яка визначає право корінного (титульного) народу (етносу), в тому числі й українців в Україні, на створення національної держави.

Згідно з міжнародними правовими актами ООН і ЮНЕСКО, національна держава — це така держава, в якій корінний (титульний) народ (етнос) становить не менше 67% населення країни. Ці ідеї були розвинені в наступній Декларації від 13 вересня 2007 року «Про права корінних народів» (№61/295).

Згідно з вимогами Декларації, українці є корінною (титульною) нацією в Україні і повинні бути представленими в органах державної влади і місцевого самоврядування пропорційно до населення країни (78%). Але є диспропорція, кричуща диспропорція, запроваджена комуні­стами ще в часи СРСР і розвинена їхніми послідовниками­олігархами, і саме вона є однією з причин економічної злочинності в Україні, котра звела одну з найпотужніших держав Європи початку 90­х років минулого століття до числа найбідніших...

До речі, як воно з цим у світі? Наприклад, Григорій Омельченко наголошував, що Кнесет Ізраїлю ще 2014 року ухвалив закон «Про національну державу», де чітко зазначено: «Держава Ізраїль є національним осередком єврейського народу. Право на національне самовизначення в державі Ізраїль належить винятково єврейському народу. Будь­які інші законодавчі акти будуть тлумачитися з урахуванням цього положення».

На жаль, у нас виявилося замало таких патріотів, таких «комісарів Катані», як Анатолій Єрмак і Григорій Омельченко, котрі протидіяли злочинній експансії у владні структури криміналітету, людей, за визначенням академіка Михайла Грушевського, яким Україна не потрібна. Тому й сталася згодом окупація Криму та війна на Донбасі. Та Єрмак і Омельченко завжди жили і боролися з вірою в перемогу. Саме так, як і наш духовний батько Тарас:

... І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люде на землі!

Нагадаю, що я мав честь працювати як народний депутат України в ІІ і ІІІ скликаннях поруч із персонажами розповіді — Анатолієм Єрмаком і Григорієм Омельченком.

Був головою Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (липень 1998 — лютий 2000), головою Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з лютого 2000­го), очолював ТСК Верховної Ради України з розслідування у справі АСК «Бласко» — знищення за сприяння тодішнього президента Леоніда Кравчука Чорноморського морського пароплавства (понад 300 сучасних суден спритники під орудою злочинця Кудюкіна фактично вкрали, а цей флот давав левову частку надходжень до держбюджету). До того ж було встановлено, що тоді ж за розпоря­дженням Кравчука з Міністерства оборони України поцуплено 1 мільйон доларів США...

Книга — вибух, книга — бомба! Головним чином вона розповідає про відважного і безкомпромісного офіцера й народного депутата, який народився і виріс у самому осерді українських вольностей — у козацькому селі Кінські Роздори на Запоріжжі. Видання є одним із рішучих кроків до нашого національного самоусвідомлення і самозбереження, враховуючи виклики глобалістів усьому людству, що проявляється нині в нагнітанні масового психозу щодо пандемії COVID­19. Ясна річ, що світова мафія завдяки коронавірусу як нової зброї масового враження розправляє крила. Урвителі в гонитві за надприбутками готові на все. Але приклад Анатолія Єрмака засвідчує, що зло можливо і потрібно подолати. Бо він фактично належить до когорти провісників організації Правди і Справедливості. А разом із ним у фокусі відсічі злочинному світу виступає і генерал Григорій Омельченко як співорганізатор «Антимафії». Зло буде покаране, бо Всевишній — за правду, а не за кривду, Він ніколи не підтримає диявольські сили... Він — на боці воїнів Світла!

P.S. Люди пам’ятають, який резонанс у 90­х викликав у нас італійський серіал «Спрут». Головний герой фільму — комісар Катані — безстрашно боровся з тамтешньою мафією і героїчно загинув... В Україні були наші «комісари Катані», так прозвали офіцерів спецслужби, народних депутатів Анатолія Єрмака і Григорія Омельченка за їхні викривальні матеріали про злочинців у вищих ешелонах київської влади... Вони вважали: щупальця українського «спрута» тягнуться з кабінетів ЦК КПРС і КДБ СРСР.

Ще в 1994­му автор книги запитав про це Єрмака (а він уже спалив своє посвідчення колишнього працівника КДБ та партквиток члена КПУ на знак повної і безумовної підтримки України). І ось що він відповів: «Угруповання генерала Коржакова, начальника особистої охорони Бориса Єльцина, відкололося від основної зграї. Тепер маємо бригаду Гайдара—Чубайса та наближеного до них олігарха Потаніна. Маємо сімейне угруповання Бориса Березовського. Маємо пітерське угруповання Володимира Путіна. І окремо — службу генерала Коржакова. Звісно, кожне з них прагне до посилення свого впливу в Україні. Керівник КДБ УРСР Голушко, як відомо, вивіз картотеку агентури до Москви, отже, ці агенти будуть iще довго проявлятися в тих чи інших публічних і непублічних справах». Згодом цей Голушко як справжній запроданець обіймав міністерські посади в Росії...

Омельченко в липні 1990 року як делегат 28­го з’їзду КПРС (входив до фракції «Демократична платформа») ініціював створення слідчих комісії з розслідування злочинів тоталітарного сталінського режиму, пільг і привілеїв партійної номенклатури та причин Чорнобильської катастрофи.

Обнародував на з’їзді факти злочинів сталінізму, зокрема, організації Голодомору­геноциду в Україні в 1932­1933 роках, злочинної депортації народів СРСР, в тому числі, кримських татар у травні 1944 року. Оприлюднив на з’їзді факти незаконних привілеїв радянсько­партійної номенклатури, розкрадання державних коштів, виділених і пожертвуваних на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, а також продемонстрував делегатам з’їзду таємні документи про валютні рахунки Компартії за кордоном і приховування на них десятків тонн золота і сотень мільйонів валютних коштів та створення за кордоном на підставі таємної постанови Політбюро ЦК КПРС, підписаної генеральним секретарем ЦК КПРС Горбачовим, фондів, фірм і банків, де ховалися вивезені валютні кошти і золото. Як член партійної слідчої комісії офіційно допитував про ці обставини президента СРСР, генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова.

Коли з’їзд відмовився визнати сталінський режим злочинним, засудити злочини сталінізму і відмежуватися від нього, Григорій Омельченко, після закінчення з’їзду, публічно заявив про вихід iз Компартії.

Нагадаємо, міжнародні експерти наголошують: за роки незалежності олігархи під «кришею» президентів обібрали Україну на понад 100 мільярдів доларів і сховали їх в офшорах... Але справедливий суд таки гряде. Як це сталося і в Італії, і в Сербії, і в Грузії... До цього спонукає і позиція новобраного в 2020 році президента США Джо Байдена щодо проблем України.

Юрій КАРМАЗІН,
народний депутат України ІI­VI скликань, заслужений юрист України, почесний працівник прокуратури