Моральний борг: чим Берлін завинив Москві і Києву

Обурливу оцінку різних категорій громадян України та Центральної і Східної Європи викликала нещодавня заява федерального президента ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра стосовно загрозливого для ЄС і Києва «Північного потоку-2».

Обґрунтовуючи доцільність реалізації російського проєкту, президент наголосив на тому, що це пов’язано з тим, що Німеччина має перед Росією «моральний борг» за 20 млн жертв від гітлерівської агресії під час Другої світової війни.

Тобто президент закликає Європу і світ дотримуватися у міжнародних відносинах політичної моралі. За визначенням, це означає слідувати сукупності норм і зразків політичної поведінки, що створює можливість оцінювати її на підставі критеріїв добра і зла. Ангажована вибірковість об’єкта, перед яким Берлін морально заборгував, очевидна.

Адже в такому разі на подібне ставлення мають розраховувати всі окуповані гітлерівцями країни та частина республік колишнього СРСР. Але у випадку з Україною ситуація є особливою.

Оскільки такими газопроводами Кремль не лише підриває Європу, а й знищує українську ГТС та економіку й обороноздатність країни. Створюючи умови для подальшої агресії проти України з незворотніми наслідками.

У партнерській ФРН повинні знати, що під час Другої світової війни до колишньої Червоної армії було мобілізовано понад 6 млн українців. Половина з них загинула, 1,5 млн стали інвалідами.

На рабську працю до фатерланду примусово було вивезено 2,5 млн юнаків і дівчат. На окупованій території вбито і закатовано 3,8 млн цивільного населення, 3,6 млн, у переважній більшості українці, — радянські військовополонені.

Тривалий час за радянської доби замовчувалася трагедія в с. Корюківка Чернігівської області, де 1-2 березня 1943 року внаслідок каральної операції німецьких загонів СС та угорської військової жандармерії було вбито близько 7 тисяч мешканців.

Корюківські вбивства за кількістю жертв майже у 45 разів перевищують білоруську Хатинь, у 41 — чеське Лідіце, у 12 — французький Орадур. Загальні втрати України становили понад 8 мільйонів людей.

Тобто кожен п’ятий українець. За дослідженнями українських науковців, окупантами зруйновано близько 700 міст, 28 тис. сіл, спалено близько 320 тисяч господарств. Україна зазнала збитків і матеріальних втрат у розмірі понад 45% від збитків усього колишнього СРСР, що становить понад 450 млрд доларів.

Українці ціною власного життя і здоров’я торували шлях до перемоги над нацизмом, рятуючи світ від гітлерівського поневолення. У тому числі у війську США їх було 80 тис., у формуваннях Англії та Канади — 45 тис., у польських частинах — 120 тис., у французьких — 6 тис.

Таким чином, Україна має повне право вимагати моральний борг від Німеччини в питаннях, що стосуються її національної, державної та енергетичної безпеки.

Та претендувати на повну фінансову компенсацію від Берліна за завдані їй колосальні збитки гітлерівською окупацією. В іншому випадку позиція В. Штайнмаєра кваліфікуватиметься як прямий лобізм інтересів Путіна на шкоду Україні, ЄС і трансатлантичному партнерству.

З цього приводу знаковою є остання заява Путіна про те, що «противники будівництва «Північного потоку-2» на Заході прагнуть змусити Росію заплатити за їхній геополітичний проєкт «Україна».

Означення засвідчує, що Кремль не лише ігнорує Київ та ЄС і світ, а й не збирається «поступатися принципами». Напевне, розраховуючи на західну лобістську агентуру впливу.

Адже навіть на останній Мюнхенській конференції з питань безпеки канцлер ФРН А. Меркель визнала, що «мінський процес не досяг успіху, бо не відновлений суверенітет і територіальна цілісність України».

Додавши суперечливий пасаж про те, що «український конфлікт і поведінка РФ (а не агресія Росії проти суверенної України, в ході якої загинуло 12 тисяч героїв. — Авт.) — одна з важливих тем, що стоять перед трансатлантичним партнерством ЄС і США».

Можливо, небажання канцлера називати речі своїми іменами пояснюється тим псевдоморальним боргом, про який говорить В. Штайнмаєр. У такому разі офіційний Київ зобов’язаний відхилити так звану «формулу Штайнмаєра», що, як і вимагає Путін, передбачає спочатку реалізацію політичної складової мінських домовленостей та погоджень у Нормандському форматі.

Захід нарешті повинен усвідомити, що російські більшовики-революціонери, демонтувавши свого часу романовську «тюрьму народов», потім як великодержавні шовіністи створили за її образом і подобою «імперію зла», що розв’язала світову холодну війну. В сучасних реаліях путінський режим намагається реалізувати аналогічний сценарій.

Проте зі зміною влади у США виникає все більше підстав вірити, що подібні плани узурпатора приречені на провал. Свідченням є заява президента США Д. Байдена 19.02.2021 р. на Мюнхенській безпековій конференції про те, що «Путін хоче послабити Європейський проєкт і союз НАТО.

Він хоче підірвати трансатлантичну єдність та інші цілі. Адже Кремлю набагато простіше погрожувати окремим державам, аніж вести перемовини з сильною та об’єднаною трансатлантичною спільнотою. Саме тому захист суверенітету і територіальної цілісності України залишається критично важливим для Європи і США».

Під впливом вітрів із Вашингтона та під тиском громадськості до тями приходить і Банкова, розпочавши нарешті реальну боротьбу з колаборантами «п’ятої колони» та об’єктивно оцінюючи ситуацію на фронті як продовження війни РФ проти України.

Такий перебіг подій дає підстави владі для вироблення дорожньої карти з повернення тимчасово окупованих територій Донбасу і Криму ініціювати долучення до Нормандського формату США і Велико­британії як гарантів безпеки за Будапештським меморандумом. Бо ці світові лідери мають перед Україною фактичний моральний борг, перш за все через добровільну відмову від третього в світі ядерного арсеналу, що відчутно по­грожував безпеці Заходу.

Надзвичайно критична і загрозлива епоха в новітній історії України вимагає від влади, конструктивних політичних сил і громадських об’єднань різного діаспорного середовища рішуче відкинути особисті образи, надумані звинувачення та псевдоідеологічні теорії для об’єднання у справі успішного подолання спроб зовнішнього і внутрішнього ворога всіляко перешкодити відродженню Української держави як міжнародного суб’єкта і впливового регіонального лідера.

Вітчизняні політики, на відміну від приватних осіб, не лише звітують перед судом власної совісті, а й несуть відповідальність перед суспільством, доля якого значною мірою залежить від їхній рішень і дій.

Для такої місії вони повинні позбутися нав’язаного українцям різними імперіями комплексу меншовартості і псевдовини та усвідомити і використовувати у практиці з позицій добра і зла фактор моральної заборгованості перед Україною багатьох країн із близького і далекого зарубіжжя.