Збанкрутілий Вано женихається: грузинський колорит нової постановки театру «Берегиня»

Свою прем’єру вистави за п’єсою  Авксентія Цагарелі «Ханума» Київський академічний театр українського фольклору «Берегиня» призначив якраз на День закоханих.

Заявка на оригінальність була вже в самій назві — «Весілля в Авлабарі». В новітні часи Авлабарі відомий як місце президентської резиденції Саакашвілі, а колись це був історично вірменський район столиці Грузії.

У другій половині ХІХ століття, коли розгортається дія п’єси, вірменське населення переважало по всьому місту, і звідси — відповідна антропоніміка персонажів (Сона, Акоп, Ануш).

Від моменту написання у 1882 році  п’єсу «Ханума» безліч разів ставили в театрі і кіно. За винятком першої «німої» екранізації (1926 рік), музична складова цих постановок була в пріоритеті.

За жанром це були водевілі, мюзикли і навіть опера. Найвідомішою з усіх прийнято вважати роботу Георгія Товстоногова у петербурзькому (тоді ленінградському) Великому драмтеатрі (1972 рік).

Своєю популярністю ця вистава (і телефільм на її основі) має завдячувати, зокрема, й музиці Гії Канчелі. В Україні «Хануму» активно ставлять на регіональній сцені (чи не усіх обласних центрів і навіть районних), а в столиці до неї востаннє звертався Театр оперети 2017 року. Зробити щось нове та оригінальне з цього твору — задача вельми непроста.

За жанром — це класична комедія з перевдяганнями й одразу декількома любовними лініями. Сваха Ханума (А. Бригінець) і її колега-конкурентка Кабато (Л. Болтівець) наввипередки намагаються оженити збанкрутілого Вано Пантіашвілі (О. Бригінець), монетизувавши його єдину принаду — княжий титул.

Заможний купець Микич Котрянц (А. Пахомов) задля отримання родового герба готовий віддати за немолодого князя свою юну доньку Соне (В. Толкачова). Водночас дівчина закохана у свого приватного вчителя Коте (Р. Скорик), племінника князя.

Оригінальними творці вистави намагаються бути і в музичному рішенні. Замість використання музики Канчелі, Долідзе чи Кереселідзе з попередніх версій — лунає традиційний грузинський фольк.

При цьому пісні виконуються грузинською мовою. Це спільний ви­бір директора-художнього керівника театру Ільїни Генсіцької і режисера Михайла Фіщенка, якого було запрошено із Закарпатського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв. Запрошеними (і цей крок виявляється виправданим) є також  сценограф Світлана Заікіна з Театру на Подолі та балетмейстер Світлана Дядюн, яка вже ставила танці для вистави «Ханума» в обласному муздрамтеатрі Саксаганського в Білій Церкві. Решта творчої групи — берегинівці.

З огляду на історію постановок іншими трупами, існували певні побоювання щодо зображення грузинського колориту. Втім вони виявились марними. Актори часом небезпечно балансують, але зрештою текст у перекладі Миколи Упеника  вдається виголошувати без нав’язливо кавказького акценту.

Художник-постановник також уникає таких карикатурних кліше, як моноброви, накладні носи і жіночі вуса, якими, приміром, зловживає та сама «класична» товстоногівська постановка.

Очевидними перевагами вистави є костюми і хореографія. Окремої згадки заслуговує використання в постановці робіт художника-примітивіста Піросмані. Без­програшне поєднання грузинської пісні, танцю та живої музики поглинає собою незначні недоліки у вигляді призабутого тексту чи деякої драматичної непевности. Відтак сценічне дійство заслужено отримує яскравий емоційний відгук публіки.  

«Ідея вистави з’явилась після того, як ми побачили реакцію глядачів на грузинську пісню в одній з наших концертних програм. Тоді ми вирішили трішки побешкетувати і зважились на такий експеримент — грузинську виставу в українському театрі», — говорить Ільїна Генсіцька.

Михайло Фіщенко додає: «Постановку ми запланували десь рік тому, але почався локдаун, через який «Берегиня» не могла закінчити свої постановки тут, а я — свої в Ужгороді.  Потім почались хвороби і у них, і у нас. Коли нарешті все нормалізувалось, ми в турборежимі зробили цю виставу рівно за місяць».  

Керівник театру «Сузір’я» Олексій Кужельний виділяє роботу режисера: «Михайло Фіщенко колись навчався у мене на курсі. Зараз, у незнайомому для себе колективі, він заново відкрив добре відомих нам артистів і створив виставу, здатну налагоджувати симпатію між народами. Я дуже короткий час керував цим колективом і можу сказати, що відтоді, як цей театр задумувався такою собі компактною версією ансамблю Вірського, відчуття  театральності у них збільшилось у рази». 

Актор театру і кіно Остап Дзядек лаконічний: «У театрі — світла атмосфера, яка приємно вражає»,  а телеведуча Світлана Леонтьєва зізнається: «Тепер мені навіть соромно, що не приходила сюди стільки років, хоча давно збиралася. Відтепер я — постійний  глядач цього театру».

 
«Берегиня» повертається до українського репертуару і вже 25 лютого представить нову прем’єру — «Грішниця» за Лесею Українкою в день її 150-ліття.

Станіслав ГОЦУЛЯК