Імперія нищила, але обламалася

Виповнилося 90 років унікальній людині, рідкісному дослідникові, професору Василеві Яременку.

Вітав його цілу годину — і це не так багато, з огляду на те, що я познайомився з ним ще — люблю іноді вживати це слово — дітваком.

Це було в середині 1960-х років в Яремчі. Ми жили за 150 метрів від автостанції. Батьки поверталися звідкись увечері і побачили кількох людей, які сподівалися виїхати до Франківська. Але вже нічого не ходило, і гостинна мама запросила переночувати...

Я давно не спілкувався з Василем Васильовичем і дзвонив з легким побоюванням. Як тільки почув його незмінений голос, обережно запитав: «Як Ви, дужі?». Так-от, у свої 90 Василь Яременко не лише працює в університеті Грінченка, а й продовжує перегортати неторкані архіви.

Вже вийшло 14 (!) томів Бориса Грінченка, вже готовий проспект на видання, з науковим апаратом, 52 (!!!) томів БГ. І БГ — це не Гребенщиков, а Грінченко. Імперія нищила спадщину великих українців, але сама обламалася. Так буде й надалі.

До речі, до 1961 року Борис Грінченко був заборонений. Його реабілітували зусиллями О.Білецького, М.Рильського і Василя Васильовича. Власне, він став упорядником знаменитого двотомника реабілітованого Грінченка 1963 року, за яким полювали всі, як тоді казали, свідомі українці. Цей двотомник тато подарував мамі в день її 35-річчя. А тепер мамі — 92.

Дуже ціную короткий дарчий підпис Василя Васильовича на упорядкованій двотомній «Хрестоматії літератури України-Русі епохи Середньовіччя IX-XV століть»: «Чорноробові української національної ідеї Тарасові Марусику від такого самого. 24 січня 2003 р.».

Запитую: «Василю Васильовичу, Ви пишете спогади?» — «Та ні ще, не маю часу. Треба завершити Грінченка». — «Я Вас прошу, це дуже потрібно!»

Тарас МАРУСИК