«60. Втрачені скарби»: українські аніматори представили унікальний онлайн-проєкт про художниць

Українська анімаційна асоціація УАнімА в рамках програми #UkraineEverywhere «Українського інституту» нещодавно представила широкому загалу інтерактивний онлайн-проєкт «60. Втрачені скарби».

Анімовані розповіді з інтерактивним компонентом розкриють світові творчість і життєвий шлях українських мисткинь-шістдесятниць: Алли Горської, Галини Зубченко, Любові Панченко, Галини Севрук та Людмили Семикіної (яка, на жаль, померла 12 січня цього року на 95-му році життя). Усі вони – учасниці дисидентського руху в Україні, за що зазнали репресій з боку радянської влади.

Стартує проєкт із першої міні­гри, головною героїнею якої стала Любов Панченко — українська майстриня та художниця з костюмів, лауреатка премії ім. В. Стуса. Глядач може не лише прочитати біографію мисткині, а й за допомогою інтерактивної анімації пройти її життєвий шлях і відчути себе героїнею гри, яка втікає від переслідувань і бореться з «темними силами» КДБ, зайшовши за посиланням.

Мистецькі ігри, як їх називають творці проєкту, розроблялися на основі досліджень, роботи з архівами, серії інтерв’ю з мисткинями та їхніми родичами та друзями. Кожна гра унікальна і створена різними авторами в іншій стилістиці. Ігри побудовані за принципом point-and-click.

Дизайн цього незвичного проєкту розроблений студією BRATY Art Studio. Дізнатися більше про проєкт і прочитати унікальні відомості про життя і творчість шістдесятниць можна українською та англійською мовами на сайті.

Наступним етапом проєкту стане реліз інтерактивної новели про українську художницю та правозахисницю Аллу Горську.

Кураторка проєкту Софія Розуменко розповіла «УМ», з чого все починалося та хто і як втілював задум у життя.

Любов Панченко.

«У проєкті ми хотіли зосередити увагу саме на мисткинях-шістдесятницях»

—  Чув ваше нещодавнє інтерв’ю на «Радіо Культура» і подяки слухачів за цей проєкт, що, безсумнівно, надихає на подальшу творчу роботу. Як виникла ідея розповісти широкому загалу про цих неймовірних мисткинь?

— Шістдесятники зіграли значну роль у розвитку не лише української, а й світової культури та зробили великий внесок у здобуття Україною незалежності. Наслідки їхньої праці ми бачимо й сьогодні. Тому в проєкті ми й хотіли зосередити свою увагу саме на мисткинях-шістдесятницях.

На студії ми завжди шукаємо нові ідеї для втілення у життя, а «Український інститут» (який реалізує програму #UkraineEverywhere, спрямовану на те, щоб розказати про українців світові й, зокрема, про їхній внесок у світову культурну спадщину) саме відкрив прийом заявок, де кожен міг подати свій проєкт. Одна з тем, яку вони пропонували, була пов’язана з шістдесятниками, тож наша студія вирішила взяти участь у конкурсі.

Зауважу, що мені ця тема близька: пригадала розповіді своїх бабусі й дідуся про друзів-шістдесятників, з якими вони зустрічалися, спілкувалися (зокрема, і в своїй тісній однокімнатній «хрущовці»), відвідували «Клуб творчої молоді» в Жовтневому палаці й різні культурні заходи, що організовував Клуб. Ці історії чула з дитинства, також неодноразово з ними ходила в гості до художниці Любові Панченко, яка мешкає в Лісовій Бучі. Тож вирішила, що саме час розповісти про цих людей через інтерактивний проєкт, залучивши анімаційну студію.
У результаті конкурсу Українським інститутом було відібрано чотири проєкти, в тому числі й наш. Українська анімаційна асоціація у проєкті співпрацювала зі студією анімації «Червоний собака», але ми вирішили розповісти історію не просто через анімацію, а додати елементи гри та інтерактиву, щоб глядач не просто спостерігав за картинкою, а й став безпосереднім учасником життєвої історії художниць.

— Яким чином збирали інформацію для історій своїх героїнь?

— Крім того, що знала про Любов Панченко, чимало чула й про художницю Аллу Горську. Але розуміла, що таких непересічних творчих жінок-шістдесятниць, вочевидь, набагато більше, тож подзвонила дідусю Василю Здоровилу, теж шістдесятнику, й запитала, кого б він ще міг порадити й про кого варто розказати. Так у нас у проєкті з’явилися Галина Севрук, Людмила Семикіна та Галина Зубченко.

Після цього з колегами почали збирати дані, зокрема співпрацювали з Архівом національної пам’яті, також спілкувалися та записували інтерв’ю з шістдесятниками Маргаритою Довгань та Василем Здоровилом, які безпосередньо товаришували з усіма нашими героїнями. І, звичайно ж, зустрічалися з художницями, аби почути з «перших уст» їхні життєві історії, — Любов’ю Панченко, Галиною Севрук та Людмилою Семикіною. Усі ці інтерв’ю в подальшому будуть опубліковані на сайті проєкту.

До слова, пані Людмилі Семикіній, коли вона ознайомилася з нашим проєктом, дуже сподобалося, що ми хочемо розказати про художниць не просто як «мучениць», хоча в них дійсно були непрості долі. Але попри це вони ж були молодими людьми з нескінченними творчими планами та ідеями, які втілювали в життя, незважаючи на те, що вони не вписувалися в рамки радянських ідеалів та догм. Вони навіть були такими собі... «хуліганами» в мистецтві, які не підкорялися тогочасним стереотипам, і чия творчість вибивалася із затверджених стандартів соцреалізму.

За свою «неслухняність» усі наші героїні поплатилися: когось неодноразово виключали зі Спілки художників, хтось не міг брати участі у виставках, а бунтарку Аллу Горську взагалі було вбито...
Усі ці жінки пройшли важкий шлях, але, незважаючи на гоніння, зберегли свою людяність. Наприклад, мене вразила зустріч із 91-річною Галиною Севрук — це дуже позитивна, світла жінка, хоча в роки радянської влади чимало пережила переслідувань та заборон.

«Дехто з молодих людей, які працювали над проєктом, уперше почув про шістдесятників»

—  Як довго тривала робота й скільки було задіяно фахівців?
— На проєкт нам було виділено три місяці, тож восени минулого року ми провели наукову роботу, зібрали команду й нарешті втілили свої ідеї в життя. Ми створили дві гри: реліз першої — про Любов Панченко — відбувся в грудні 2020 року, а цьогоріч у березні очікуємо реліз гри про Аллу Горську.

Над грою працювали сценаристи на основі наукових досліджень, художники, аніматори, піар-агенція, оператори, композитор, програміст — загалом близько сорока осіб.

Дуже приємно, що команда була захоплена цією історією, причому починаючи від науковців і закінчуючи піар-агенцією. Дехто з художників — це зовсім молоді люди, які вперше почули про таке явище, як шістдесятники, але в процесі читання сценарію й пошуку стилю  вони відкрили для себе цілий світ і ще дужче захопилися роботою. У нас були задіяні й досвідчені художники, які добре знають цю «тему», і їм було ще цікавіше працювати над проєктом.

—  Як широкий загал може ознайомитися з вашим проєктом?

— Ми створили сайт 60s. The Lost Treasures, на якому можна прочитати інформацію про кожну з художниць: подивитися їхні роботи, архівні фото, прочитати біографію. Ми також провели фотосесію в Музеї шістдесятництва та на вулицях Києва з використанням костюмів, які шили Панченко та Семикіна, й дівчата-моделі хоч і виглядали в цих свитках та кептарях, на перший погляд, екстравагантно, але водночас і досить органічно: одяг не видавався застарілим і немодним, навпаки — був стильним i досить сучасним. 

На сайті також можна перейти на інтерактивну анімацію про Любов Панченко, а згодом і про інших героїнь проєкту.

У нас над кожною грою працює окрема команда художників і сценаристів, за основу беремо творчий стиль наших героїнь, тому кожна історія буде особливою. Наприклад наступна гра, про Аллу Горську, передбачає інший механізм та концепцію, бо історію життя Горської ми передамо через історію її квартири, яка була в центрі Києва й у якій відбувалося чимало різних подій. Там, зокрема, збиралися шістдесятники, обговорювали свої картини, сценарії й навіть переховувалися від переслідування влади, а також отримували тимчасовий прихисток ті «неугодні» творчі люди, які після ув’язнення поверталися з таборів і тюрем.

Також в історію ми помістили мінігру про вареники — дідусь розказував мені, як до них із бабусею в гості приходили друзі-шістдесятники й ліпили вареники, частина з яких була з «хохмами» — в них ховали «сюрпризи»: перець або пір’я.

—  Хто писав сценарії?

— Оскільки матеріалів про Любов Панченко дуже мало — я писала сценарій на основі старих газетних статей та спогадів дідуся. Згодом до проєкту долучилась художниця та аніматорка Ольга Гаврилова, яка дещо опрацювала первісний варіант, і він вийшов більш поетичнішим та образним.

Сценарій про Аллу Горську був зроблений на основі дослі­джень науковиці Любові Крупник, і вже арт-директор проєкту Андрій Науменко переписав його в ігрову концепцію та з командою втілив у життя. Додам, що основний сайт — англійською мовою, але при бажанні можна «переключити» й на українську. А ось гра — лише англійською.

Тож, резюмуючи, наголошу: сіль проєкту — це Україна у світі. Люди звикли дивитися анімацію, грати в комп’ютерні ігри, а в проєкті ми вирішили все це поєднати, зацікавивши та розказавши частину історії нашої держави та історію українського мистецтва, невимушено долучивши глядача стати безпосереднім учасником подій, які колись відбувалися й вплинули на подальший розвиток історії нашої країни.

А ТИМ ЧАСОМ...

Велике горельєфне керамічне панно «Місто на семи горбах», яке було створене в 1986 році Галиною Севрук, нещодавно демонтували з фойє київського готелю «Турист». Це була остання монументальна робота художниці-шістдесятниці.