Тінь на Мазепу: «міг би бути олігархом»?

«Таки олігарх!» — віджартовується мій давній знайомий на грошовий переказ за онлайн-репетиторство з моєю дитиною.

Він закінчив фізмат Київського університету Шевченка, через кілька років повернувся у свій обласний центр, працював журналістом, а пару останніх літ матеріально упевнено почувається, винятково підтягуючи знання з алгебри й геометрії підлітків з усіх усюд — уклинитися у його графік посеред навчального року точно непросто.

І то аксіома — не економити на освіті дітей. І за її знання кожен з батьків може отримати дружній жартівливий статус «олігарха» (чи «олігархині»), у значенні «забезпечений, багатий». Бо за індивідуальні заняття треба викласти немало грошей.

Узагалі, це досить уживане слово, на яке особливо реагує масова аудиторія. Буквально днями в одному з київських видавництв вийшов роман «Блондинка для олігарха». Ще на початку двотисячних почали показувати копродукційний російський серіал iз назвою з одного слова, притягує увагу. А наприкінці минулого року представили нашого екранного «18-річного олігарха». Саме сенс «грошовитий» вкладає кожен, хто, можливо, й не надто оригінально, утім щиро бажає на днях народження чи весіллях «бути, як олігарх», тобто не бідувати.

Проте пряме значення слова «олігарх» — представник великого капіталу, який контролює частину ЗМІ і впливає на діяльність державних органів, зокрема судів, для процвітання свого бізнесу й отримання надприбутків, що є загрозливим для стабільності та успіху держави й веде до зубожіння інших. Тому вживання слова «олігарх» у певних контекстах є маніпуляцією, неважливо — випадковою чи спланованою, однак шкідливою.

«З огляду на його багато­планову економічну діяльність міг би бути олігархом — вміло диверсифікував свої джерела прибутків та примножував свої багатства вдалими інвестиціями». Про кого йдеться? Речення з промотексту на сайті ТСН про новий історичний проєкт «Таємниці великих українців»: кінозірка Анна Київська та блогер Петлюра — ким би були історичні постаті, якби вони жили у 2021 році».
«Міг би бути олігархом» — це про гетьмана Івана Мазепу. І мені радять не сприймати цю фразу серйозно.

А я згадую про паплюження з 1708 року цього очільника Української держави, який посмів дивитися в бік Європи, а не лишатися союзником Росії. За це за наказом Петра І спалили з усіма жителями й оборонцями гетьманську столицю Батурин, а російська церква наклала на Івана Мазепу анафему. А каналу, в назві якого критики часто останнім часом заміняють цифри на дві однакові букви, забажалося «покреативити» і саме про Івана Мазепу в 2021-му написати «міг би бути олігархом».

Ну, як близький до нині провладної медіагрупи Ігор Валерійович? Насправді в дуже різних категоріях ці люди в українській історії. І не лише тому, що їх розділяє три сотні років.
А перший показаний випуск «Таємниць великих українців» — як і попередні роботи Акіма Галімова «Україна. Повернення своєї історії» та «Скарби нації» — цікаво розповiдає про наше минуле для масової аудиторії. Хоча Богдана Хмельницького з екрана один експерт раз назвав «маніпулятором». А доречнішим було би — «стратег і тактик». Бо, у світлі подій останніх днів, наче мова про медведчуків-портнових-козаків.

Показу перших кадрів «Таємниць великих українців», до речі, передує заставка «Міністерство культури та інформаційної політики України», тобто для зйомок використані й гроші держбюджету.

Тому «дрібні ляпи», може, й завідомо цілеспрямовано покликані розбурхати медійний резонанс навколо проєкту; утім по суті є або чиїмось непрофесіоналізмом, який не «виловили», або маніпуляцією.

Хоча чи варто дивуватися? Минулого року за грантові гроші державної установи Українського культурного фонду, метою якого є «сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства» — у рамках резиденції художників в галереї Артсвіт у Дніпрі організували Всеукраїнський конкурс дитячого малюнка «Мій улюблений олігарх» (?!). Окрім зображень усіх відомих персонажів, до фіналу дійшов, до речі, і малюнок-портрет… Володимира Зеленського.

«Метою конкурсу було показати вдячність олігархам. Багато років ми завдячуємо їм розвитком нашої економіки, підняттям іміджу України та збереженням природних багатств!» — це уривок зі спочатку оприлюдненої концепції того проєкту.

Після понад двотижневого спротиву у ЗМІ та завдяки соціальній мережі «Фейсбук» людей зі здоровим глуздом 17 листопада з’явився такий допис тому абсурду:

«Мене звати Максим Ходак (19 років, родом iз Білої Церкви на Київщині, випускник гуманітарно-педагогічного коледжу. — Ред.), я художник і я організував конкурс «Мій улюблений олігарх», який є частиною мого персонального художнього проєкту. Ціллю мого проєкту була актуалізація проблеми та критика олігархату в українському суспільстві. Багато років упродовж життя мене турбує тема впливу олігархів на українське суспільство. Я постійно чув навколо себе політичні заклики боротьби з олігархізмом в Україні».

Утім ні УКФ, ні Міністерство культури як його координатор ні у листопаді 2020-го, ні пізніше не повідомили про своє ставлення до того дивного вшанування олігархів, ще й руками дітей від 7 років (?!), за фінансової підтримки платників податків.

Бо так усе переплітається в останні роки — і корупція, й олігархія. На жаль, для більшості людей; з великою вигодою для окремих персоналій.

Бо то за сприяння Івана Мазепи понад 300 років тому було побудовано або рекон­струйовано понад 40 храмів в Україні. Могилянсько-Мазепинською свого часу називали у Києві академію, саме з причини, що цим навчальним закладом опікувався зрозуміло хто з доброчинців. А небагатьох сучасних діячів можна назвати державниками і благодійниками.