У них Господь російської національності

У газеті «Україна молода» за 13-14 листопада минулого року було надруковано про збір підписів за те, щоб Почаївську лавру, яку використовує Московський патріархат, передали в користування Православній церкві України (ПЦУ). Вважаю такі вимоги і дії вкрай необхідними, своєчасними і справедливими.

Моє враження про Почаївську лавру як про духовну святиню склалося ще в дитинстві, коли жителі села, де я народився, переважно жінки, ходили на прощу до Лаври і розповідали про свої враження і переживання.

Я ж відвідав Почаївську лавру 19-20 травня 2007 року. Уже під час реєстрації прибулих, яку проводила жінка в одязі монахині, здивувало, що вона говорить з усіма російською мовою, хоча всі прибулі розмовляли з нею українською.

Я подумав, що вона, мабуть, із Росії. Та на другий день, коли я харчувався у лаврській трапезній, був здивований тим, що жінки й дівчата, які працювали на кухні і в залі їдальні, всі розмовляли російською, хоча самі були жительками Почаєва і навколишніх сіл, де, звісно, всі розмовляють тільки українською, російська для них неприродна, адже вдома, в побуті вони спілкуються рідною мовою.

Виявилося, що правителі Лаври вимагають, щоб усі працівники говорили на роботі тільки російською, і досить прискіпливо за цим слідкували. Подумалось: Почаївська лавра не духовна святиня, а об’єкт політичної структури. Із сумом пригадався вислів одного з російських царів: «Там, где ступил русский сапог, — там Россия». Невже цей чобіт не сходився?

Свято-Успенська Почаївська лавра побудована українцями і розташована на українській землі. Вона належить українцям, і їм встановлювати свої порядки в ній.

Ісидор СОЯ
Коломия