Добра справа допомоги
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
У них Господь російської національності
03.02.2021
У газеті «Україна молода» за 13-14 листопада минулого року було надруковано про збір підписів за те, щоб Почаївську лавру, яку використовує Московський патріархат, передали в користування Православній церкві України (ПЦУ). Вважаю такі вимоги і дії вкрай необхідними, своєчасними і справедливими.
Моє враження про Почаївську лавру як про духовну святиню склалося ще в дитинстві, коли жителі села, де я народився, переважно жінки, ходили на прощу до Лаври і розповідали про свої враження і переживання.
Я ж відвідав Почаївську лавру 19-20 травня 2007 року. Уже під час реєстрації прибулих, яку проводила жінка в одязі монахині, здивувало, що вона говорить з усіма російською мовою, хоча всі прибулі розмовляли з нею українською.
Я подумав, що вона, мабуть, із Росії. Та на другий день, коли я харчувався у лаврській трапезній, був здивований тим, що жінки й дівчата, які працювали на кухні і в залі їдальні, всі розмовляли російською, хоча самі були жительками Почаєва і навколишніх сіл, де, звісно, всі розмовляють тільки українською, російська для них неприродна, адже вдома, в побуті вони спілкуються рідною мовою.
Виявилося, що правителі Лаври вимагають, щоб усі працівники говорили на роботі тільки російською, і досить прискіпливо за цим слідкували. Подумалось: Почаївська лавра не духовна святиня, а об’єкт політичної структури. Із сумом пригадався вислів одного з російських царів: «Там, где ступил русский сапог, — там Россия». Невже цей чобіт не сходився?
Свято-Успенська Почаївська лавра побудована українцями і розташована на українській землі. Вона належить українцям, і їм встановлювати свої порядки в ній.
Ісидор СОЯ
Коломия
