Що горох при дорозi...

Якось на каналі «Прямий» у програмі «Ехо України» брав участь запрошений Матвієм Ганапольським депутат VІІ скликання Борислав Береза.

У розмові про роль ЗМІ у нашому житті він сказав, що телебачення повинно активно працювати на державу.

На моє здивування, ведучий не погодився з гостем і вигукнув: «Як це на державу? Ви що це придумали?». Береза знітився і нічого не заперечив Ганапольському, а відповів: «Ну... не на державу, а на людей...».

Дивно, чому ведучий так зневажливо ставиться до Дер­жави, та ще й в умовах війни? Адже історична наука свідчить, що починаючи з глибини віків найбільше страждали, а нерідко й зникали саме ті нації, які не змогли створити чи зберегти свою Державу.

Народна мудрість каже: «Бездержавна нація — що горох при дорозі: хто йде — той і скубне». Українці як ніхто інший знають, що таке бездержавність. Як кажуть московіти, «хлєбнулі» цієї бездержавності сповна.

Це ж не жарти, адже наші пращури втратили державність ще у грудні 1240-го, коли орди хана Батия, завдяки сильним на ту пору морозам, переправилися через Дніпро і взяли в облогу, а згодом зруйнували та пограбували Київ. Із того часу про­йшло 780 років (у грудні 2017-го була вражаючи цифра — 777).

За цей час українці (нащадки Київської Русі) від втрати своєї державності зазнали стільки горя, стільки нещасть, стільки жертв та втрат від завойовників (Золотої Орди, Московського улусу, Польщі, Османської імперії тощо), стільки крові пролито, що й не зміряти. Володимир Винниченко ще 100 років тому писав, що історію України без брому (заспокійливого) читати неможливо.

Із 1240-го по 1362-й наші пращури платити данину Золотiй Ордi. Після 1362-го (перемоги литовського князя Ольгерда над монголо-татарами у синьоводській битві) українці звільнилися від ординського іга, але потрапили у залежність від Великого Князівства Литовського.

Після Люблінської унії 1569 р. (об’єднання Литовського Князівства з Польщею) стали колонією Речі Посполитої. Після Переяславської ради (1654 р.) по­трапили на 337 років у страшну колоніальну залежність від Московського улусу.

Через втрату державності українці зазнали чимало страхітливих трагедій: українські села й міста спалювали, а жителів гнали в рабство на невільничі ринки, цариця Катерина ІІ зруйнувала Запорозьку Січ і слідом запровадила по всій Україні кріпацтво.

Трагедія під Крутами — також наслідок втрати державності, яку українці намагалися відновити, але п’яна матросня Муравйова по-звірячому знищила цвіт нації. Сплановано й здійснено Москвою Голодомор 1932-33-х років, унаслідок чого загинуло понад 10 мільйонів українців. У 20-30-х роках було знищено всю свідому українську інтелігенцію. Репресії 1937-38 рр. завдали мільйонних втрат українській нації.

Через нашу кількавікову бездержавність вся північ зажерливої Росії — від Мурманська до Воркути і Колими — встелена товстим шаром українських кісток. І Росія як правонаступниця СРСР до цих пір за це не відповіла. Натомість українці безкоштовно побудували для неї в тундрі цілі міста. Росія ж (мабуть, із «вдячності») десятиліттями продавала нам газ за найвищими в Європі цінами.

Значення державності для розвитку нації яскраво демонструють інші нації та народності. Так, курди, яких налічується по всій планеті до 30 мільйонів, за багато століть (від часу заснування Османської імперії) не змогли (чи їм не дали) створити свою державу.

А тому зараз вони розпорошені по різних країнах (Туреччина, Іран, Сирія, Ірак) і зазнають переслідувань, утисків, знущань. Індіанці Північної Америки, не створивши своєї міцної держави, були загнані колонізаторами в резервації.

На землях народностей, загнаних у «тюрму народів» — Росію, — якутів, бурятів, башкирів, евенків, тувинців та багатьох інших — є багато корисних копалин (алмази, вугілля, нафта, газ, золото), але всі ці багатства через відсутність національної державності забирає собі Москва. І таких прикладів багато.
А тому вважаю, що телеканали з ранку й до вечора повинні роз’яснювати українцям, що Державу, яку вони здобули після 700 років бездержавності, треба берегти як зіницю ока.

На жаль, канали, особливо олігархічні, вороже ставляться до українських святинь. Наприклад, ні один із них, крім канала «Культура», 9-10 березня 2020 р., у Шевченківські дні, не дав жодного матеріалу про Тараса Григоровича Шевченка. Особливо паскудно проявляють себе холуї Коломойського на каналі «1+1», порівнюючи Україну з порноактрисою.

Сьогодні всі повинні зрозуміти, що для українців не так страшнi інфляція, податки, МВФ, мита чи квоти, а бездержавність. Оскільки, втративши свою Державність, будемо згадувати про інфляцію та все інше десь на Колимі. А також маємо пильно стежити за брудними руками нинішніх наперсточників зi «слуг народу», які в турборежимі намагаються провести демонтаж Держави. Сьогодні маємо відкинути всі протиріччя і зосередити всі сили для збереження Держави, щоб знову на 700 років не стати чиєюсь колонією, а найперше — Московського улусу.

Л. БІЛЕЦЬКИЙ
Київ