Президентські «гойдалки»: економісти назвали найкращі і найгірші роки для розвитку України

У травні минулого року найбільша кількість українців під час резонансного соціологічного опитування — 20% респондентів — назвала найкращим президентом нашої держави Леоніда Кучму.

На думку експертів, це пов’язано з емоційним сприйняттям перших років існування незалежної держави, коли більшість населення — понад 90% — спершу вважали себе жебраками, а потім поступово позбавилися цього статусу.

Тим часом аналіз головних економічних та соціальних показників держави показує, що наступники Кучми — окрім хіба що нинішнього глави держави Володимира Зеленського — керували країною значно ефективніше. Сказане стосується, зокрема, Петра Порошенка і ще більше — Віктора Ющенка.

Адже обидва прийшли до влади у непростий для країни період, коли економічне становище у державі, а отже, і рівень життя людей були плачевними. Але потім зуміли виправити ситуацію.

Ющенко: зростали економіка, резерви, пенсії

Пересічному українцеві початок правління Віктора Ющенка — після перемоги Помаранчевої революції — запам’ятався безпрецедентним тиском із боку Росії, яка тоді домінувала на нашому внутрішньому ринку і яка доклала максимум зусиль для дестабілізації ситуації в економіці та на споживчому ринку.

«Газова» війна, а також «молочна» і «м’ясна» — це були лише епізоди цієї величезної ціни, яку доводилося платити Україні за намагання відійти від фарватеру російської політики.

Серед об’єктивних факторів — економічна криза 2008 року, яка додатково сплутала карти тодішній владі.

У післяреволюційному 2005 році економічне зростання в Україні склало 3%. Але вже у наступних двох роках – 2006-му і 2007-му — Україна зростала на цілих 7% на рік.

У 2008 році внаслідок кризи економічне зростання сповільнилося до 2,3%, а у 2009 році відбувся спад, і економіка України скоротилася майже на 15%. Таким чином, попри «чорного лебедя», який отримала недостатньо потужна вітчизняна економіка, назагал середнє зростання за 2005-2009 становило 1,1%.

Треба констатувати, що в ці роки темпи росту української економіки не виглядали погано в порівнянні з рештою європейських країн. Ба, навіть більше, починаючи з 2005 року, по темпах ми поступово наздоганяли Захід!

Згідно з даними Світового банку, в 2005 році швидше за Україну зростали 19 країн ЄС, у 2006-му – 5 країн, у 2007 році за темпами росту нас випереджали тільки 4 країни.

У 2008 році – через кризу — ми трохи опустилися в цьому рейтингу, зайнявши 9-те місце, але все одно залишалися на значно вищій сходинці, ніж у «післякучмівському» 2005 році.

Але чи не найбільший успіх тих років — інвестиційний бум в Україну. Як відомо, раніше — з 1994 до 2004 року — чисті прямі іноземні інвестиції склали всього майже 8 млрд доларів.

За час правління Ющенка, тобто в наступні чотири роки — з 2005 до 2008 років — Україна мобілізувала 32,4 млрд доларів чистих прямих інвестицій! З них 4,8 млрд доларів, що становить близько 15% від загальної суми, – це ціна реприватизованого заводу «Криворіж­сталь».

Значна частина інших інвестицій припадала на український банківський сектор та інші галузі вітчизняної економіки, наприклад будівництво, на які після Помаранчевої революції звернули увагу міжнародні інвестори.

Окремий успіх — доходи Державного бюджету України, які за часів президентства зросли більш ніж утричі! Якщо Леонід Кучма, покидаючи посаду, залишив у державній скарбниці 70,3 млрд гривень, то в 2008 році там уже було 231,7 млрд гривень. Враховуючи ж індекс зростання цін, реальне зростання бюджету склало 88,4%.

Економічний бум в Україні в ці роки мав надзвичайно позитивний вплив на рівень зайнятості. За п’ять років президентства Ющенка кількість зайнятих в економіці суттєво зросла: з 20,3 млн осіб у 2004 році до 20,97 млн у 2008 році. Безробіття скоротилося з 8,6% у 2004-му до 6,4% у 2008 році.  

Міжнародні резерви НБУ в 2005 році, коли Ющенко став президентом, становили 10 млрд доларів. Але впродовж його каденції експерти фіксували їх суттєве зростання. І пояснюють: сталося це переважно завдяки популярності України після революції та вірі іноземних інвесторів на швидкий розвиток у наступні роки. Тож через три роки, в серпні 2008 року, міжнародні резерви НБУ становили вже понад 38 млрд доларів.

Не забули в ці роки і підвищувати соціальні стандарти. Експерти порахували: з 2004-го до 2010-го (розмір цього підвищення було затверджено раніше, за каденції Віктора Ющенка) розмір мінімальної пенсії зріс майже у 8 разів. Якщо на перехідному етапі від «кучмізму» вона становила 92,4 гривні, то через шість років — 734 грн.

Янукович—Порошенко: із «стабільності» через війну

Якщо початок каденції його попередника відзначився торговельними війнами, то Петро Порошенко прийняв державу, в якій вирувала реальна російсько-українська війна, причому в її гарячій стадії — з анексією частини території, «котлами», загиблими, полоненими... Й було зафіксовано падіння і без того слабкої економіки.

За 2013 рік — останній рік президентства Віктора Януковича — українська економіка була стабільною у «цвинтарному» розумінні цього слова: темпи її зростання дорівнювали нулю. А дефіцит Держбюджету не дозволяв завершити останній передвоєнний рік без болісного секвестру або хронічного недофінансування головних галузей.

До того ж стосунки з Міжнародним валютним фондом, як із Заходом узагалі, не дозволяли сподіватися не вигідні та ефективні міжнародні кредити. Саме тому виник так званий «кредит Януковича» на 3 млрд доларів, який мав не лише економічне, а й напрочуд негативне політичне значення для держави.

До речі, економіка «міцних господарників» з Донбасу подібним чином вела себе і в попередні роки: у зовсім не кризовому, не воєнному і стабільному 2012 році український ВВП зріс на жалюгідні 0,2%.
У 2014-му після анексії Криму Росією та початку війни на Донбасі українська економіка скоротилася на 6,6%.

У 2015-му падіння було ще глибшим — на 9,8%. Проте вже з 2016-го економіка України почала відновлюватися — той рік завершився із зростанням у 2,4%. У 2018 році приріст ВВП України вже склав 3,3%.

Зростання ж валового внутрішнього продукту України в другому кварталі 2019 року становило рекордні для останніх років 4,6%.  Для порівняння: у Росії ріст ВВП становив 2,3%, у Польщі — 5,1%.

Разом із нульовим зростанням ВВП за підсумками 2013 року інфляція також була близькою до нуля — 0,5% за рік.

У найважчий для держави період після анексії Криму і під час активних бойових дій на сході України зростання цін вимірювалося двозначними цифрами: у 2014 році — 25%, у 2015 році — понад 43%. Проте з 2016-го темпи росту цін значно знизилися: в 2016 році — 12,4%, в 2017-му — 13,7%. А останній «дозеленський» 2018 рік Україна завершила з однозначною інфляцією — 9,8%.

У жовтні 2013 року в рейтингу легкості ведення бізнесу Doing business Україна посіла 112-те місце серед 189 країн світу. Через п’ять років ми вже були на 71-му місці серед 190 країн: стрибок за цей час становив 41 сходинку.

Приблизно так само, як і ВВП, рухалася і динаміка доходів населення.

Якщо за 2014 рік реальні доходи населення впали на 11,5%, у 2015-му — на 20,4%, то вже у 2016-му доходи населення зросли — на 2%. Після збільшення мінімальної зарплати у 2017 році зростання доходів становило вже 10,9%, у 2018 — 9,9%.

ВВП на душу населення у 2013 році становив 33 473 грн, або 4 184 долари. У 2018 році — 84 190 грн, або 3 041 долар. Середня заробітна плата у грудні 2013 року становила 3 619 грн, через п’ять років — 10 573 грн на місяць. Середній розмір пенсії у 2013 році становив 1470 грн на місяць, а кількість пенсіонерів становила 13,6 млн осіб. У 2018-му середня пенсія була на тисячу більшою, ніж за 5 років до цього, і становила 2 479,2 грн на місяць.

Економіка за Зеленського: віра в чудо і реальність

Нова Зе-влада, прийшовши у 2019 році і взявши на себе мегазобов’язання із стрибкоподібного зростання економіки та такого ж, не менш стрибкоподібного, підвищення якості життя 73% виборців Володимира Зеленського, провалила практично всі власні обіцянки. Давши нагоду експертам говорити про настання ери суцільного популізму. І некомпетентність «народних» урядовців разом із їхньою орієнтацією на деяких вітчизняних олігархів.

Так, зростання валового внутрішнього продукту в жовтні-грудні 2019 року — тобто на стику між президентством Петра Порошенка і Володимира Зеленського, становило 1,5% до аналогічного періоду 2018 року. Таким чином, економіка почала стрімко падати, оскільки в попередніх кварталах цього ж 2019 року темп зростання був суттєво вищим: у першому — 2,5%, у другому — 4,6%, у третьому — 4,1%.

При цьому оптимісти з команди Володимира Зеленського на початку своєї каденції обіцяли суттєве зростання економіки: аж до 40% упродовж наступних п’яти років. Насправді ж країна отримала уповільнення економічного поступу: 3,3% за підсумками 2019 року на тлі 3,4%, зафіксованих при команді «бариг».

Суттєво знизилися також і головні індикатори ділової впевненості. У I кварталі 2020 року індикатор економічних настроїв у нашій країні становив 103 %, що на 10,3% менше, ніж у I кварталі позаминулого року, і на 2,9% менше, ніж у IV кварталі 2019 року. Статистика зафіксувала потужний і постійний мінус у будівництві: з мінус 18,9% у IV кварталі 2019-го до мінус 21,7% на початку 2020 року, в переробній промисловості: з мінус 5,5% до мінус 6,4%, у сфері послуг — з плюс 1,6% до мінус 3%, у роздрібній торгівлі з плюс 13,7% до плюс 3,7%.

І це ще без урахування негативного впливу коронавірусного карантину, яке мало надзвичайно згубний вплив на економіку держави. Але водночас слугує чудовим виправданням для влади.
Так, реальний валовий внутрішній продукт у січні-листопаді 2020 року скоротився на 4,7%. Влада, як ми бачимо, виявилася неготовою... Скоротився і загальний товарообіг в Україні: у порівнянні з 2019 — на 6,4%. Найбільше — на 10,3% — скоротився імпорт.

Практично завмерли інвестиції — попри всі заклики самого президента і членів його команди до світових бізнесменів привозити гроші до України. До коронакризи він перебував на низькому рівні — 18% ВВП — і в період карантину суттєво зменшився. Сальдо припливу прямих іноземних інвестицій за 10 місяців 2020 року становило лише 0,2 млрд доларів, чистий приплив портфельних інвестицій до приватного сектору також був близьким до нуля.

Навіть більше: замість припливу ми мали відплив. Упродовж всього 2020 року нерезиденти вилучали кошти з гривневих облігацій внутрішньої державної позики: за 11 місяців минулого року портфель ОВДП, які знаходяться у власності нерезидентів, зменшився на 28%.

За дев’ять місяців минулого року валове нагромадження основного капіталу становить лише 12,6% ВВП. При цьому серед джерел фінансування інвестицій кредити українських банків становлять лише 4,3% (в 2019 р. було 5,6%). 

Інвестиційний процес минулого року підтримували державні вливання в інфраструктурні проєкти, на кшталт «Великого будівництва», — тобто ми розвивалися лише за свої кошти, не залучаючи гроші за кордоном, як було, скажімо, за Віктора Ющенка. Відтак частка коштів державного бюджету серед джерел інвестицій зросла до 6% проти 4,9% в позаминулому році.

Висока вартість державного боргу може спричинити кризу державних фінансів та суттєво обмежує можливості фіскальної політики. Якщо в 2017 році нові запозичення становили 16% від сумарного потоку коштів від податків, соціальних внесків та запозичень, то в період із листопада 2019-го по жовтень 2020 року — до 26%.

Кризові явища в економіці та суттєва підконтрольність цих процесів олігархічному впливу спричинила підвищення комунальних тарифів, що стало трендом кінця минулого-початку нинішнього року. Як і масові акції протесту.

Відтак українська економіка переживає сьогодні далеко не найкращі свої часи. Після періодів відновлення та більш-менш ефективного будівництва, які ми мали під час президентства Віктора Ющенка та частково Петра Порошенка, країна вступила в популістський хаос Зе-ідеології. І те, наскільки успішно ми вийдемо з нього, сформує темпи розвитку чи занепаду України у найближчі роки.