Ріг достатку в рік Бика: символіка тура і вола в українській традиційній культурі

Хто не чув відомої «дитячої» щедрівки про теличку, яка бігла з березничка, заколядувала дядькові і за те вимагала пирога?

«Як не даси пирога — візьму вола за рога, та виведу на моріг, та викручу правий ріг, рожком буду трубити, а воликом робити!». Утім у цих простих, на перший погляд, словах приховується стародавній культ бика — покровителя роду, носія «рогу достатку», втілення божества грому і дарувальника родючості.

Печерні бики і небесні табуни

Культ бика на теренах України сягає часів палеоліту, тобто кам’яного віку. Пригадаймо Кам’яну Могилу біля Мелітополя. Археологи досліджують її печери і гроти ще з кінця ХІХ століття. На них давні люди вишкрябували каменюками зображення, які іноді вкривали мінеральними чорними і червоними фарбами. Зокрема, детально був вивчений грот Бика, що рясніє зображеннями як биків, так і людей та геометричних візерунків. Найвідоміше зображення з цього гроту — «Дощовий бик», кінець VI — початок ІІІ тисячоліття до н.е. Подібні малюнки биків із «хоботом» відомі на території Євразії та Африки і в уявленнях стародавніх землеробів пов’язувалися з вологою і родючістю землі.

Дослідники зазначають, що ці «картинки» — то не лише «реалістичне відображення побуту наших предків», а, передовсім, візуалізація міфологічних сюжетів.

Адже саме в печерах розміщувалися найстародавніші храми. Так, відомий американський дослідник міфології Джозеф Кемпбел писав: «мисливець-стрілець утотожнює себе з небесним стрільцем-сонцем, свою стрілу — із сонячним променем, табуни на землі — із табунами на небі. Влови — небесна пригода, передана у вічній формі. І картина в печері — це вічні табуни у первісній безодні нічного неба».

Уже в час нижнього палеоліту в Європі були сформовані дві різні знакові системи, пов’язані з варіантами первісної космології. На заході континенту — орнаментація на основі числа 3, на сході — чотирипроменевого хреста. Вони були пов’язані зі структурою тричленного поділу світобудови по вертикалі і чотириелементним поділом по горизонталі з чотирма сторонами світу. Цікаво, що символ бика був притаманний обом цим системам.

У хліборобів і скотарів Малої Азії, Балканського півострова, Правобережної України, Закавказзя, Середньої Азії та інших районів тисячоліттями зберігалася тема «жінка і бик», яку доповнювали різні знаки в різних числових поєднаннях.

Горизонтальне розгортання космогонічного процесу, пов’язане з числом 4, несло мотив переслідування мисливцем великого ссавця. Вертикальне, базоване на цифрі 3 — це мотив птахи, що пірнає у первісний океан і виносить звідти «цеглинки» світобудови. Кінь розміщується у верхньому, сонячному, світі. Бик — у нижньому, темному, і пов’язується з місяцем.

Марія Примаченко «Український поліський бичок-третячок гуляє у лісі та силу збирає», 1983 р.

«Два тури мене на рогах підняли з конем...»

Археологи знаходять велику кількість кісток дикого бика — тура, на стоянках. Зокрема, на київській Оболоні. Дослідники навіть виділяють «бовідську добу», тобто бичачу. А боги індоєвропейського пантеону часто перетворюються на биків або ж мають бичачі атрибути.

А от в епоху Трипілля бика одомашнюють, і волів починають використовувати як тяглову силу. Фігурки воликів-возиків із трипільських міст дійшли до наших днів.

Згадки про дикого тура як міфічну істоту є в українському фольклорі — обрядових піснях, казках, легендах. Є припущення, що тур був уособленням бога грому Перуна. Про орнаментальні символи Русі можемо дізнатися вже й з текстів, які дійшли до наших днів в усній традиції. Приміром, із дохристиянських колядок. В одній із них співається про те, як з високого дерева видно в морі корабля. У ньому сидить панна і вишиває собі весільну сорочку. На пазушках вигаптовує рядочки зірок, на рукавах — пташок, а на подолках — турів-оленів. Як буде молодий, мовляв, вести ту панну до шлюбу, «зірки будуть світити, пташки — співати, а тури й олені — гуляти»!

В давнину роги тура використовували як чаші або як духовий інструмент. На початку ХХ століття в Чорній могилі на Чернігівщині під час археологічних розкопок було знайдено два турині роги часів Київської Русі в чудових оправах. Зараз вони, на жаль, перебувають у музеях Москви.

В українській топоніміці «тур» також залишився: міста Турів, Турійськ, Турка, річка Тур­­ія, озера Турське та Туречне на Волині, місто Турійськ, села Ту­ричани, Туропин, Тур тощо. Адже тури на наших теренах водилися аж до XVI століття. Первісно жили вони у лісостепах та степах, згодом — у мішаних лісах.

Дослідник Богдан Завітій розповідає, що викопних решток тура є дуже багато, тож розміри можна встановити дуже точно. Дорослий тур був заввишки під два метри, завдовжки до трьох метрів. І важив понад тонну. Ліровигнуті красиві роги сягали 70 сантиметрів. Тур мав гривку. «Відомо, що київські князі полювали на турів у Чернігівських лісах, — каже дослідник. — Володимир Мономах у поученні дітям вважав за потрібне написати: «Два тури мене на рогах підняли з конем». Галицькі князі полювали на турів у Карпатах. Відомо, що до Ярослава Осмомисла приїздив тоді ще візантійський царевич Андронік Комнин, здається, у 1154 році. І вони разом полювали на турів».

Вважається, що турів знищила людина, утім не через полювання, а внаслідок вирубування лісів — зміни його ареалу проживання. Уже в XVI столітті це були дуже рідкісні тварини. Прямі спадкоємці тура — це наші свійські корови й бики, передовсім українська сіра корова.

Зооморфна чаша з головою бика (сер. ІV тис. до н. е.) з розкопок трипільського поселення поблизу села Сушківка Черкаської області.

«Ревнув віл на сто гір»

У фольклорі, відповідно, і волик, пов’язується з родючістю, місяцем і потойбіччям. Згадаймо українську загадку: «Поле неміряне, отара нелічена, посередині пастух рогатий» (небо, зірки, місяць). Бик, як і місяць, за народними віруваннями, має вплив на вегетацію землі й на родючість рослин і тварин. А може, і людей? Цікаво, що з жіночим календарем вагітності збігається тільки цикл самок биків (10 місячних місяців). А от цикли вагітності коней і оленів майже збігаються з річним циклом Сонця.

Як пише старший науковий співробітник відділу фольклористики Інституту народознав­ства НАНУ Надія Пастух, бик у міфології багатьох народів символізував небо. Його атрибути — зоря, дощ, грім. Утім, він поєднується і з рослинністю, водоймами і землею.

А також зі стрілами, які мають... запліднюючу силу. Ріг бика уявлявся як запліднюючий орган. А грім — як ревіння вола, як от у загадці: «Ревнув віл на сто гір, на сто кроків, на сто потоків». До речі, ревіння тура, за спогадами очевидців, було гучне і страшне, реально як грім. Грім і оранка ниви уявляється як запліднення землі.

В українських весільних піснях молодий і молода називаються туром і турицею, а сватання символічно зображується як полювання на тура. Весільний коровай також пов’язаний з биком. Письменниця Докія Гуменна на основі досліджень археологів та етнологів робить висновок, що розділювання короваю-бичка між усіма учасниками весілля — це відгомін родового жертвенного бенкету, поїдання тотемної тварини.

Історик Михайло Грушевський, дослідивши українські казки, робить висновок, що бичок — це опікун людини і роду, власне, тотем. Він велить сам себе зарізати, щоб послужити і допомогти потребуючим, яких кривдить люта мачуха, нечиста сила чи зміюка. А з його кісточок виростають помічники — вірні пси Чуйко і Буйко. Або ж з його останків постають криничка, верба, яблунька, які говорять людським голосом і теж допомагають.

До речі, археологи знаходять ритуальні фігурки биків, забарвлені і в чорне або червоне — життя і смерті. Великий ідол тура, що його розкопали у 1836 році в селі Туровському біля Галича, був вилитий з червоної міді.

Супряга биків. Плита №37. Ямно-катакомбна культура. Кін. ІІІ — поч. ІІ тис. до н.е.
Фото з сайта mltpl.city.