Наша допомога Заходу: у ЄС ще більше зростає попит на робітників з України

На платформі для роботи з відкритими даними Opendatabot днями повідомили, що з початку пандемії попит на робочу силу з України в Європі виріс на... 40%.

Як виявилося, серед українців найпопулярнiшими в ЄС країнами для працевлаштування залишаються Польща, Німеччина та Чехія.

Найзатребуванішими українськими фахівцями у зарубіжних роботодавців є: пакувальники, вантажники, швачки, водії, будівельники (в Польщі); доглядальниці, плиточники, сантехніки, електрики, пакувальники (у Німеччині) й покоївки, зварювальники, електрики, водії (у Чехії).

Та пріоритетною все ж у наших співвітчизників залишається Польща: за даними на кінець вересня 2020 року, кількість українців, що мають поліс соціального страхування і працюють там легально, становить 507 тисяч осіб. А з усієї кількості іноземців, які отримували поліс соцстрахування впродовж останніх 16 років, 75% становлять наші співвітчизники.

За даними Мінсоцполітики (станом на 2019 рік), на постійній основі за кордоном працює 3,2 млн українців, а в окремий період — від 7 до 9 млн осіб.

Сприяє перетіканню, нехай навіть і тимчасовому, трудових українських мігрантів на Захід і те, що, згідно з нещодавнім рішенням Ради ЄС, оплату праці заробітчану Європі незабаром зрівняють iз місцевими зарплатами. (Рада ЄС рекомендує національним державам платити сезонним робітникам зарплату, не ниж­чу за стандарти для країни, де вони працюють).

Чинники, що спричинюють міграції, є зовнішніми та внутрішніми. До зовнішніх причин належать: великий ринок вакансій у країнах Заходу, приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності, постійне зростання попиту розвинених країн на працю іноземців.

До внутрішніх: недостатність робочих місць, значна різниця в оплаті на батьківщині й за кордоном, соціально-економічна криза, дискомфорт від загальної нестабільності в Україні, відсутність можливостей для розвитку й самореалізації, незахищеність від зловживань iз боку владних структур, широко поширена корупція, спад виробництва.

Загалом трудова міграція в Україні має давню історію, адже почалася у 1877-му, коли перша хвиля українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсильванія.

Але найбільше українські селяни прагнули отримати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку — гомстед (земельна ділянка, яку надавали з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство). А наймасовішою еміграція західноукраїнського селянства стала на початку XX ст.

У ті часи постійна переселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США і Канади, а ось на тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн — Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та ін.

Сучасне масове «вимивання» з України найактивніших i найпрацездатніших можна зупинити лише такими банальними речами, як постійна високооплачувана робота й упевненість у завтрашньому дні, яку може й повинна забезпечити влада держави.