Очільник Києво-Печерського заповідника Олександр Рудник: «Маємо 38 пам’яток, які потребують реставраційних робіт»

В «Україні молодій» 27 листопада вийшла резонансна стаття «Бо московським попам муляє», у якій йшлося про загрозу закриття Музею мікромініатюр Миколи Сядристого на території Лаври, перспективу демонтажу й перенесення в інше приміщення через майбутній ремонт.

Про клопоти пов’язанні з цим несподіваним «переселенням», і наболіле емоційно в інтерв’ю нашій газеті розповів усесвітньо відомий художній майстер та історик Микола Сядристий.

Оскільки в статті згадувався в.о. генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Олександр Рудник, то й не забарився в редакцію від нього дзвінок. Ми зустрілися з Олександром Володимировичем на території заповідника.

Пропонуємо читачам розповідь очільника заповідника (полковника у відставці, який має гуманітарну й технічну освіту) про ті проблеми, з якими доводиться стикатися, i бачення адміністрацією вирішення непорозумінь, що виникли з Миколою Сядристим.

На території Лаври —140 пам’яток

— Не можу погодитися зі словами Миколи Сядристого, що «прозвучали» у статті, надрукованій у вашій газеті, нiбито я «байдужий до української культури». Вважаю, що це хибне трактування, й хотілося б його розвіяти. У моєму підпорядкуваннi — понад 360 осіб, тож прекрасно розумію, що в кожного є своя думка, — почав розмову Олександр Володимирович.

— За три роки мого перебування на посаді в.о. директора заповідника на території Лаври зроблено чимало корисного. Мені далеко не байдужа наша українська культура. Перебуваючи на іншій роботі (віддав армії 32 роки, працював і в посольствах Ізраїлю та Кіпру), неодноразово представляв нашу державу за кордоном, у тому числі в США і брав участь у підтримці й популяризації також і її національної культурної спадщини.

Багато років у Лаврі фактично нічого не робилося з реставраційних робіт, тому дуже важко за той короткий період, що я на посаді, все охопити й довести до ладу. Адміністрація заповідника намагається проводити роботи поетапно. На території заповідника — 140 пам’яток, із яких 96 — місцевого значення й 44 — національного; 38 із них потребують реставраційних робіт, і на все це потрібні кошти, притому чималі!

Наприклад, реставраційні роботи Троїцької надбрамної церкви (центрального входу до Лаври. — Авт.), біля якої ми з вами зустрілися, розпочалися у 2018 році, але, оскільки нас фінансують не в повному обсязі й, здебільшого, наприкінці року, тому роботи тривають і донині. Сподiваємося на розуміння з боку держави — тоді ми б змогли завершити реставрацію вже в наступному році.

Потребує ремонту, зокрема, корпус №5, збудований у 1908—1909 роках (бібліотека митрополита Флавіана, яку тут розмістили, у 1910 р. нараховувала більше 20 тис. книг, серед яких було дуже багато рідкісних і цінних видань з історії, літератури, педагогіки, музики. — Авт.). Саме тут зараз розташований Музей мікромініатюр Миколи Сядристого.

У 2018 році було розроблено проєкт реставрації цього корпусу, який пройшов державну експертизу, й у тому ж році передбачалося, що за умов належного фінансування буде розпочато реставраційні роботи. Саме з того часу до мене неодноразово приходили проєктанти й скаржилися, що Микола Сергійович їх не допускає проводити ті чи інші роботи з вивчення та обстеження будівлі.

З цього приводу я розмовляв iз Миколою Сергійовичем, але в нього своє бачення: «Ні!». Я намагався всіляко переконати його, пояснюючи, що все ж таки цей корпус не його особиста власність, як і представлені на виставці мікромініатюри, що є частиною державного музейного фонду, адже свого часу роботи Миколи Сергійовича були викуплені державою (є про це й відповідні документи). Тобто це все предмети, які зберігаються й охороняються державою.

Звичайно ж, ніхто і гадки не мав, щоб руйнувати чи закривати цю виставку. Ми, навпаки, зацікавлені, аби вона працювала та була доступною для наших громадян i зарубіжних туристів. Не бачу великої проблеми в тому, щоб перенести експонати з мікроскопами: у нас є неподалік корпус №4, де тимчасово в одній із зал можна розмістити виставку мікромініатюр, а після проведення відповідних робіт повернути її «додому» — у корпус №5.

Стосовно виставкової зали на першому поверсі, де зараз розміщені мікромініатюри, то там не передбачено ніяких грандіозних робіт (підлоги не чіпатимемо взагалі), планується лише незначний косметичний ремонт усередині приміщення та ін’єктування наскрізних тріщин у стінах.

Ми не можемо тримати корпус у такому стані, адже по ньому в декількох місцях пішли тріщини: будівля потребує підсилення фундаментної частини. У часи Другої світової війни будівля була зруйнована майже на 50 відсотків. У 1950-х роках корпус було відновлено, i з 1978 року на першому поверсі діє виставка мікромініатюр Миколи Сядристого.

На початку 1980-х років була розроблена проєктна документація з підсилення конструкцій північної частини корпусу, саме тієї, де діє виставка. Сам корпус, як бачите, Г-подібної форми, й у 1985 році у цій частині були проведені ремонтно-реставраційні роботи (в тому числі й у виставковій залі).

Проте відтоді минуло чимало часу, і через нерівномірне осiдання будівлі в її конструкціях розпочалося прогресуюче утворення тріщин. Тож потреба в ремонті є нагальною. Крім ремонту фасадів, підсилення фундаментів та «лікування» тріщин у стінах, плануємо провести «розкриття» історичних дверей, вікон, частина з яких зараз замуровані.

Та й узагалі хочемо відновити історичний інтер’єр будівлі: на другому поверсі передбачається відтворення вигляду читальних залів, які тут були з самого початку. Але то вже будуть універсальні виставкові зали. Потрібно враховувати й сучасні потреби, зокрема, облаштування санвузлів.

В іншій частині Г-подібного 5-го корпусу розмiщенi різні підрозділи заповідника: адміністративний, міжнародний та наукові відділи, вчений секретар. Ці робочі кабінети також потребують невідкладного ремонту, бо мені не байдуже, в яких умовах працюють люди. А ще ж є підвали, в яких стіни уражені грибком.

Безсумнівно, що Микола Сергійович — людина заслужена, він, без перебільшення, — геній, але не варто забувати, що він як начальник виставки має розуміти, що ремонт необхідний; інша справа, що є певні питання, які, можливо, він неправильно трактує.

                                          Олександр Рудник і Тарас Здоровило під час інтерв'ю. 

Відповідно до існуючих норм, ми не можемо допускати відвідувачів у виставкову залу, коли на об’єкті проводяться реставраційні роботи.
Але проведення реставрації можливе лише за умови виділення нам коштів, бо наразі в мене немає навіть кошторису на 2021 рік, і не тільки на реставраційні роботи, а взагалі на життєдіяльність заповідника. 

Найстаріша будівля датується XII сторіччям

На території Лаврського заповідника найстарішою є Троїцька надбрамна церква, яку збудували ще на початку ХІІ сторіччя. Є келії ХVІІ—ХІХ сторіч. Варто наголосити, що ґрунти, на яких збудовані корпуси заповідника, нестабільні: частина ґрунтів характеризується великою просадністю, а частина перебуває у зсувонебезпечній зоні, й ледь не всі вони постраждали або від підтоплення ґрунтовими водами, або від зсувів.

Ми поставили на тріщини маяки, що дає змогу зрозуміти динаміку процесу, й намагаємося робити все, аби зберегти історичні будівлі для майбутніх поколінь.
Наприклад, цей 19-й корпус, біля якого зараз проходимо, наразі перебуває в оренді в Українського товариства охорони пам’яток історії та культури й частково використовується під фонди Музеєм національної архітектури та побуту в Пирогові. Він теж потребує проведення реставраційних робіт, але для всього потрібні кошти.

Хочу згадати й про слова, написані у статті, що «на цьому так званому ремонті комусь дуже ще хочеться заробити легких грошенят», але це явно не до мене такі звинувачення треба висувати, бо належу до тієї категорії людей, і це говорю з гордістю, які «мзду» не беруть! А підрядникам завжди кажу: «Правило одне: ви якісно й своєчасно виконуєте роботу, а я роблю усе, аби держава оплатила все згідно з укладеним договором».

Одне з важливих питань, яке вдалося вирішити, це обладнання усієї території заповідника 48 камерами відео­спостереження, які виведені на пульт поліції охорони й працюють в онлайн-режимі.

Також у 2019 році ми встановили біля центрального входу й поблизу Економічної брами, де Церква Всіх Святих, сенсорні «путівники» для туристів англійською та українською мовами (зокрема, тут вказані й описані всі об’єкти на території Лаври).

До слова, ця церква (з гербом Івана Мазепи на вході), збудована в 1698—1701 роках, також потребує оновлення — і ми власними силами, не чекаючи кошти на реставраційні роботи, робимо поточний ремонт iз відновлення фасаду. Думаю, що людина, якій «байдужа українська культура», цим би не займалася, а лише б «протирала штани» на своїй керівній посаді.

Врятувати, а не зруйнувати

За моєї каденції відремонтували фасади 20-го та 21-го корпусів (корпус клирошан i ремісничі келії. — Авт.), повз них, у провулочку, висадили ряд ялинок.

Зараз працюємо над тим, щоб зробити водовідведення з даху цих корпусів, водостоки допоможуть мінімізувати шкоду від опадів. Постійно намагаємося дотримуватися порядку, незважаючи на складнощі сьогодення.

Он бачите, на фасаді 4-го корпусу, де прихистилася ціла низка невеликих виставок, місцями пошкоджена ліпнина, яка теж потребує реставрації.

А ось, на знаменитій Дзвіниці, що навпроти Успенського собору, для зручності відвідувачів, передусім людей із обмеженими можливостями, крім пандуса на вході до пам’ятки, встановили купольні камери на третьому ярусі: з них зображення, як бачите, передається на величезний монітор, розташований у залі на першому ярусі. В режимі онлайн для людей, які не можуть піднятися нагору, є можливість, вибираючи кнопками ту чи іншу камеру, мати панорамний (на 360 градусів) огляд території Лаври та околиць Києва.

А ще біля кожного з об’єктів на території заповідника ми поставили інформаційні дошки для відвідувачів, є тут і QR-код, що дозволяє вийти на сайт українською та англійською мовами й отримати ширшу інформацію.

Цьогоріч спілкувався з ке­рівництвом Міністерства культури, й кошти нам таки були виділені, але гроші ми отримали лише... в листопаді. Переживаю, що, можливо, до кінця поточного року не всі їх зможемо освоїти (й тоді кошти повернуться в бюджет), тим паче погодні умови несприятливі для реставраційних робіт на вулиці.

Додам, що також відреставровано Годинникову вежу, на реставрації перебуває Онуфріївська вежа (Палатна), плануються роботи на Монастирських та Оборонному мурах Києво-Печерської лаври.
Основне наше завдання — це зберегти все, що є на території заповідника, для майбутніх поколінь, а не зруйнувати. І ми докладаємо для цього максимум зусиль.

Робота мені подобається, хоч і доводиться долати чимало труднощів, але допоки є азарт та іскра — буду працювати!

ДО РЕЧІ

Земельно-комунікаційна епопея
    

Очільнику заповідника сьогодні доводиться займатися ще й «земельним процесом».

«Парадоксальність ситуації в тому, що заповідник досі... не має своєї землі — вона за всі роки існування заповідника не була оформлена документально, — каже Олександр Рудник.

— Перші мої «теоретичні» спроби вирішити це питання були в 2018 році, а вже в 2019 році ми оголосили тендер, визначили переможця, який і займається цією проблемою. Наразі проєкт iз відведення землі для заповідника площею 32 га вже на стадії погодження. Згідно з дозволом Київради (наданим ще в 2015 році), ми намагаємося ці землі відвести до заповідника, але це дуже складний, забюрократизований процес.

Так само до 2018 року ніхто не займався «оформленням» безхозних зовнішніх інженерних мереж, тобто всі комунікації, які є на нашій території, не належали ні місту, ні Лаврському заповіднику. Тому довелося упродовж останніх років провести цілу низку заходів, щоб узяти їх на баланс та розпочати реконструкцію (роботи ще тривають, бо мережі збудовано до «царя Гороха»)».