Гетьманська столиця святкує 395-річчя: найвизначніші сторінки історії Батурина

Не існує усталеної думки щодо питання, від чого відштовхуватись у визначенні дати заснування того чи іншого населеного пункту.

Чи брати за основу першу згадку в перевірених документах, чи рахувати від датування найдавнішого поселення, розкопаного археологами на його території, чи взагалі довіритись легендам, що побутують серед місцевого населення.

Розкопані поселення датуються 700—800-ми роками після Різдва Христового

Та в цілому, з огляду на певні особливості людської психології, маємо тенденцію, коли всі перераховані критерії стають неважливими. Першочерговим виступає те, який із цих критеріїв дає найдавнішу дату. Містяни достатньо легко вирішують проблему. Іноді навіть трапляється, що в минулому році в місті відзначили, скажімо 300-річний ювілей, а наступного — 350-річний.

Та все сказане не стосується Батурина, який перебуває під надійним інтелектуальним заступництвом заповідника «Гетьманська столиця». Тому роком заснування Батурина є 1625-й — рік, стосовно якого є беззаперечні докази за всіма згаданими критеріями. Тож цього року маємо майже ювілей — 395-річчя нашого славного Батурина!

Але насправді людина побутувала на місці сучасного Батурина з часів кам’яного віку. Розкопані археологами певні поселення, особливо на території історичного центру міста, датуються аж 700—800-ми роками після Різдва Христового.

До того ж тривалий період історії цієї місцевості тут існували укріплення, а відповідно — й досить поважні поселення. Значне містечко було тут й у часи Київської Русі. Щоправда, жодного слова про нього в літописах не збереглося. Та це не виглядає чимось винятковим за умови мізерної кількості документів, що дійшли до нас від того часу. Втім факт наявності поселення довели археологи.

Пустельна глушина і відродження

Дуже постраждали батуринські пагорби під час монгольського панування — фортеця була знищена, проте життя на батуринських пагорбах жевріло. Після монгольської навали місцевість запустіла і була відроджена тільки того самого 1625 року.

Натепер маємо всі підстави припускати, що до знищення містечка, що передувало Батурину, призвела не перша, всім відома, а друга, майже забута, «татарська навала» кінця XV — початку XVI століть.

Ті часи є однією з найбільших білих плям української історії, але, за новітніми відомостями, остання була не менш масштабною за Батиєве нашестя. Це була епоха чи не єдиного в історії випадку московсько-кримського союзу, коли два колишні улуси Золотої Орди (прим. Улус — частина, уділ, володіння) об’єдналися проти Великого Князівства Литовського та Руського.

Принагідно вкажемо, що «реабілітація» так званого литовського періоду нашої історії є одним із найважливіших завдань українських істориків. Сотні років нам нав’язувалась думка про той період як «період іноземного поневолення».

Насправді ж Литва дала нашим землям тільки князівську династію Гедиміновичів. А останні дуже швидко в усіх питаннях асимілювались, сприйнявши місцеві мову, традицію, культуру, навіть «по крові» змішались із місцевими родинами. Наприклад, Дмитро Байда-Вишневецький, один із перших лідерів запорозького козацтва, також був Гедиміновичем. Хто скаже, що він для України був «іноземним поневолювачем» — нехай перший кине в мене камінь.

Насправді, Велике Князівство Литовське було спільною державою українців, білорусів та литовців. І проти цієї держави московсько-кримський союз розгорнув справжню тотальну війну. Чернігівському регіону не пощастило найбільше, бо до його руйнування активно долучилися і кримські, і московські війська. Саме тоді територія сучасного Батурина перетворилась на пустелю.

1503 року Москва змогла захопити чернігівські землі, але ради їм дати так і не спромоглась. 100 років регіон залишався пустельною глушиною. І тільки коли 1618 року чернігівські землі були звільнені від московського панування і долучились вже до Речі Посполитої (нової конфедеративної держави, складеної з Великого Князівства та Польського Королівства), почалося їх поступове відродження.

Матвій Стахурський та Щенсни Вишель

Визнаємо, в новій державі саме поляки як динамічна на той час нація зайняли провідну роль. Тому не дивно, що новозвільнені землі отримували від короля переважно представники польської аристократії.

Але «на землі» відродження регіону на 100% реалізовувалось українським простолюдом, що був залучений владою переважно з правого берега Дніпра. Переселенці залучалися на пусті землі за допомогою різноманітних пільг та свобод, наданих особистими пожалуваннями короля. Такі привілеї збереглися в архівах, з них під 1625 роком маємо беззаперечні відомості й про заснування Батурина:

«Щасний Вишель, капітан і хорунжий Новгородка Сіверського. Маючи розпорядження уповноваженого короля, щоб у Сіверщині місця пусті людьми всякого стану саджав і на осади роздавав, бачачи тоді заслуги Матвія Стахурського, свого слуги, дав йому в повіті Новгорода Сіверського городище Батурин, на якому має осадити місто. Слободу при тому даю на 14 років. Вільно їм горілку курити, пиво варити, меди ситити і всіх пожитків уживати».

Під процедурою «осади міста» в ті часи розуміли організувати певних людей, наділити їх землею та допомогти облаштуватися на ній. Ті, хто займався такою справою, звалися осадчими (звідти відоме українське прізвище — Осадчий).

Слобода — звільнення від податків і зборів. Особливо наголошувалося на праві вільного виготовлення алкогольних напоїв, що і в той час давало великий прибуток і мало обкладатися відповідно великим податком (щось на кшталт сьогоднішнього «акцизу»).

Як бачимо, на зорі своєї історії Батурин отримав значний період «податкових канікул» — 14 років. Це, власне, і стало суттєвим поштовхом для подальшого динамічного розвитку міста.

Принагідно віддамо шану засновникам Батурина. Їм не дуже пощастило в сенсі історичної пам’яті. А натхненник заснування міста Щенсни Вишель узагалі досі потерпає за кожної згадки. Автори ніяк не визначаться, де ж у нього ім’я, а де прізвище. Зустрічається і Щасний Вишель, і Вишель Щасний...

Насправді правильна вимова його імені — «Щенсни», а «Вишель», дійсно, є прізвищем. Просто в Польщі з давніх-давен існує традиція буквального перекладу іноземних термінів, зокрема імен. Таким чином «Щенсни» є дещо викривленим варіантом старопольського слова, яке українською можна перекласти як «щасливий». Тобто у нашому випадку «Щенсни» — не більше, ніж калька латинського імені «Фелікс».

Лаври безпосереднього засновника Батурина, безумовно, належать згаданому дворянину Вишеля — Матвієві Стахурському. Саме під його керівництвом місто зробило перші кроки на шляху до своєї історичної слави. Подякуймо йому за це!

Зрозуміло, у подальші часи засновники Батурина опинилися в тіні славних імен батуринських гетьманів. До того ж визнанню, мабуть, заважало те, що засновники були на українських землях представниками польської влади, хоча є всі підстави вважати Стахурського етнічним українцем (у ті часи «Стахур» — масово поширена в західноукраїнському регіоні простонародна форма імені «Євстахій/Євстафій»), та і середня керівна ланка у володіннях польських магнатів в Україні на 90% складалась із місцевих. На щастя, зараз ми можемо віддати належне засновникам майбутньої гетьманської столиці Матвію Стахурському та Щенсни Вишелю.

Дослідження оборонних укріплень Цитаделі (2008 рік).
Фото надані НІКЗ «Гетьманська столиця».

Батура, «батир» чи інше?

Розповідь про передісторію та заснування Батурина явно була б неповною, якби ми не згадали і про питання назви. Справді, серед питань туристів, що приїздять до Батурина, воно є одним із найпопулярніших.

Щоправда, відповісти на нього не так просто. Насправді тільки масова свідомість, яка зазвичай вимагає простих відповідей на складні запитання, може пояснити похо­дження назви Чернігова іменем якогось князя Чорного, назви Канева — іменем князя Канія, а назви Києва, відповідно, — іменем князя Кия.

У реальності найпростіший шлях пояснення майже 100% буде хибним. Інакше доведеться пояснити, як так вийшло, що численні населені пункти в Чехії, Словаччині, Польщі, Сербії, Боснії мають назви Кийов, Київці, Куява та інші схожі за звучанням — при тому, що ім’я «Кий» не зустрічається аж ніде.

Так сталося і з Батурином. Найпопулярніше, ще й досі, пояснення виводить назву міста від прізвища польського короля Стефана Баторія, який правив у Речі Посполитій із 1576-го по 1586 рік. Та прийняти цю версію ми зможемо тільки тоді, якщо припустимо факт існування у Речі Посполитій традиції, подібної до найменування місцевостей на честь Кірова чи Леніна у СРСР.

Ніякого стосунку до цих земель Баторій не мав, міста за його часів тут не було, що доведено археологами, а ми ще й пам’ятаємо, що у роки правління Стефана територію Батурина взагалі контролювала Москва.

Нині ми вже маємо обґрунтовані підстави вважати, що автором версії «імені Баторія» був дуже відомий у XVII-XVIII століттях письменник та історик, а за життя — ще й помітний державний діяч та військовий Веспасіан Коховський.

Період його активної діяльності припав на другу половину XVII століття, часи найбільшої слави та значення Батурина. Що залишалось польському шляхтичу казати про столицю Української держави, що вирвала свою незалежність у боротьбі з його країною, та ще й непогано почувається, розвивається, а до того самого Батурина приїздять європейські посли? Тільки кричати: «Батурин наш!» Так народилася чергова легенда.

Сучасні історики пропонують багато потенційно ближчих до правди варіантів похо­дження назви Батурина. Серед них є версія про власне ім’я або прізвисько Батура та його варіації, що дійсно зустрічалося серед слов’ян. Є варіант від давньоруського діалектного «батура», що означає вежу чи башту.

Є варіант від тюркського терміна «батир», звідки пішов ідентичний йому слов’янський термін «богатир», що з урахування величезного тюркського сліду на наших землях дуже ймовірно.

Насправді могло мати місце і походження назви з декількох джерел, і накладення двох, а то й більше, первинних сенсів. А головне — це слово могло багаторазово бути викривленим і на певному етапі прийняти таку форму, тому що комусь невідомому в той момент саме так почулося. Дійсно, походження назв давніх міст завжди губиться у пітьмі століть. Але хай там як, а зараз «Батурин» — це синонім слави, гідності та звитяги!

Вітаємо Україну з 395-ю річницею заснування Батурина!

Віталій МАМАЛАГА,
старший науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця»