Поможи нам, ізбави нас вражої наруги
Нині, через понад два століття після появи на світ Тараса Шевченка, ми розкриваємо нові подробиці з його життя і творчості — нарешті дивимося на його постать своїми, українськими, очима. >>
Про поета — без поета
16.12.2020
Нещодавно, 3 грудня 2020 року, о 21-й годині, на каналі «Культура» був сюжет про поета Богдана Ігоря Антонича.
Сюжет змістовний, у ньому звучали думки відомих популяризаторів творчості поета — Ігоря Калинця, Дмитра Павличка, Миколи Ільницького та інших.
Усім їм було надано слово для висвітлення життя й творчості геніального поета. Єдиний, кому не було дано слова, — сам Антонич: у передачі не прозвучав ні один рядок його прекрасної поезії. Ні один!!!
І це при тому, що в нього є поезії, де поет говорить про себе в першій особі! Це безтактно, непрофесійно і антипоетично! Ні одного рядка поета, ні одного його слова про себе!
Наприклад, такого:
Ще гори куряться від снігу,
Сім стріл, неначе сім пісень,
І юнака вітає день
Окриленим найменням: Ігор.
Горять скрипки в весільній брамі,
На ній стобарвний прапор дня.
Іду в захопленні й нестямі
Весни розспіваної князь!
Чуєте — «Я Ігор, Я поет — Я іду!» Я «Весни розспіваної князь!». Які слова з тих , що звучали в сюжеті, хоч би якими були вони високими й глибокими, можуть зрівнятися з цією самосвідомістю співця?
Або таке його космічно-пантеїстичне зізнання:
Я розумію вас, звірята і рослини,
Я чую, як шумлять комети і зростають трави...
Антонич теж звіря сумне і кучеряве.
Отож отака передача про поета — без поета — що це таке? Відомо що — профанація! Звичайний собі переказ біографії поета без найменшої спроби ввійти в його поетичний світ. Ввійти хоч би для того, щоб засвідчити мовне диво творчості Антонича — феноменальне оволодіння ним такими скарбами української мови, як висловився Лубківський, що важко повірити, що він прийшов у ту мову з лемківського діалекту!
Ще одне зауваження: сюжет про Антонича був змонтований в якомусь поспішному динамічному темпі, що годиться хіба для якихось оперативно важливих тем або для спортивних оглядів, тоді як програмі про поезію, про мистецтво притаманний спокійний, медитативний темп і тон.
І, нарешті, абсолютне безкультур’я подачі програми, про що автор цих рядків неодноразово писав на адресу канала, відсилаючи копії тих нотаток Національній раді з питань телебачення й радіомовлення.
Йдеться про так звану повзучу інформаційну «гадючку», що перекреслює внизу кадри передачі. Так було й у передачі про Антонича, і у фільмах про родину Медичі, про французьких королів — та, зрештою, на всіх показах. Мене дивує, як це фірма КІТ, що дублює так багато іноземних фільмів, байдуже ставиться до такої профанації її продукції на каналі «Культура». Хочеться сказати — так звана...
Василь ГЛИНЧАК,
лауреат премії імені Ірини Калинець,
ветеран Українського національного телебачення
