Ольга Саладуха: Якщо виходити із зони комфорту, то можна все встигати

Ольга Саладуха — одна з найтитулованіших українських легкоатлеток сучасності.

Сьогодні, маючи олімпійську ліцензію, вона поєднує виснажливі тренування та обов’язки депутата Верховної Ради.

Як їй це вдається — читайте в ексклюзивному інтерв’ю «УМ»

Тренування із задоволенням

— Олю, на церемонії відкриття твоєї зірки на «Площі зірок» (біля столичного ТЦ Gulliver) ти пригадувала фінальні спроби на Олімпіаді-2012 у Лондоні. А наскільки тернистим був твій шлях до зірок?

— Дивлячись збоку, може здаватись, що стрибати красиво і легко. Про зворотний бік медалі мало хто знає. Спортсмен долає багато перешкод, йдучи до своєї мети. Кожна нагорода діставалась мені у запеклій боротьбі з суперницями на секторі. В Лондон я приїхала з травмою. Пройшла кваліфікацію. Перед фіналом лікарі надали допомогу, наклали «тейпи». Від мене чекали високого результату, і я не могла схибити.

Дебютуючи на попередніх Іграх, цього разу мала намір вибороти медаль. Стрибнувши 14.79 м, розраховувала на срібну нагороду, але в останній спробі колумбійці Катерине Ібаргуен вдалося приземлитися на позначці 14.80 . Ця «бронза» особисто для мене вартує «золота».

— Чому саме легка атлетика? Хто обрав спеціалізацію — потрійний стрибок?

— На секцію легкої атлетики мені порадив піти вчитель фізичної культури. Мені відразу сподобалися тренування на стадіоні, зачарували червоні бігові доріжки. Першим моїм тренером була Бойко Зоя Василівна. В той час ми практикували всі легкоатлетичні дисципліни, і результати були пристойними.

Я iз задоволенням бігала спринт iз бар’єрами. Але Бойко Анатолій Григорович, котрий був завжди поруч на спортивному шляху і тренує мене нині, — тоді запропонував спеціалізуватися на потрійному стрибку. На першому ж старті я показала результат, що відповідав першому дорослому розряду, на другому — кандидатський норматив. Мені на той час було 13 років. Уже 28 років працюю з одним тренером. Ми завжди знаходимо спільну мову. Я дуже вдячна йому за пройдений разом шлях.

— Які цілі ставите з тренером?

— На жаль, у цьому сезоні було обмаль стартів. Планували виступити на зимовому чемпіонаті світу. Але довелося коригувати підготовку. Тому зараз основна увага на відновлення.
— Що тобі допомагає на змаганнях показати гідний результат?

— Я завжди прагнула показати максимально високий результат. Мій тренер завжди говорив мені тренуватись з задоволенням, отримувати позитивні емоції. Сьогодні до мене підходять молоді спортсмени, висловлюють захоплення, і це мене мотивує.

— Коли у фіналах стрибають представниці Греції — на стадіоні лунає «Сіртаки». А яку б мелодію обрали ви?

— У нас ніколи не проводились змагання під музику. Винятком були «Зірки жердини». Музика під час спроби — це, на мій погляд, настрій у даний момент. Я б обрала якусь жваву мелодію.

— Вітчизняна спринтерка Христина Стуй розповідала, наскільки важливими є твої медалі для дівчат з естафетної команди. В Лондоні вони тримали твою медаль і «заряджалися» на п’єдестал. Подібна історія трапилася й на чемпіонаті світу в Тегу...

— Почалася ця історія в Барселоні на чемпіонаті Європи 2010 року. Після нагородження до мене підійшли дівчата з естафетної команди привітати з перемогою і попросили потриматися за медаль. Прикмета спрацювала. Наступного дня вони зійшли на п’єдестал. Наступного року на Кубку світу історія повторилася. Посміялися з дівчатами...

У Лондоні та Тегу наші спринтери, бажаючи мені успіху перед стартом, наголошували, наскільки моя медаль є важливою і для них особисто. Ось такий ланцюжок складався. Я виступала на змаганнях перед естафетою, і мій успіх передавався дівчатам.

«Вірте у свої сили»

— Після Олімпійських ігор-2012 ти отримала квартиру в Донецьку. Проте в 2014 році тобі довелося залишити рідне місто. Як ти адаптувалася в Києві?

— Спочатку було складно. Важко було адаптуватися у великому місті. На перших порах велику допомогу надавали друзі. Завдяки їхній підтримці ми почали звикати до життя в столиці.

—Чи були пропозиції змінити громадянство?

— Так. Було багато пропозицій на початку моєї спортивної кар’єри. Після 2014 року теж. Пропонували і моєму чоловікові Денису Костюку, він велогонщик, багаторазовий чемпіон України, учасник Олімпійських iгор. Але ми патріоти і любимо рідну країну.

— Уже рік, як до тренувань додалися обов’язки депутата Верховної Ради. Як ти справляєшся?

— Спочатку було складно. Великий потік інформації. Багато потрібно було читати, опрацьовувати. Засідання в парламенті тривали до ночі. А ще мала два тренування щодня. Мене запитували: «Олю, скільки в тебе годин триває доба?». В цей час я зрозуміла, що якщо виходити із зони комфорту, то можна все встигати. Я провела хороший сезон, на чемпіонаті світу в Досі показала кращий результат за останні чотири роки. Можна сказати: «Я повернулась!».

— Ти маєш ліцензію на Ігри в Токіо. Яким бачиш своє майбутнє після Олімпіади?

— Олімпійську ліцензію я виборола на чемпіонаті Європи в Глазго. Мені вдалося в чотирьох спробах приземлитися за позначкою — 14.47 м. Тож планую виступати на Олімпіаді. Нині я працюю у Комітеті Верховної Ради з питань молоді та спорту, голова підкомітету з питань спорту вищих досягнень та спортивної діяльності. Хочу зробити свій внесок у розвиток українського спорту.

— Твоя донька Діана активно займається стрибками у висоту. Чи допомагатимеш їй на шляху до олімпійської медалі?

— Діана завжди каже мені, що хоче бути олімпійською чемпіонкою. Можливо, ми з чоловіком є для неї прикладом? Займаючись фігурним катанням iз трьох років, свій вибір вона все ж зупинила на легкій атлетиці. Тренується під керівництвом Ірини Григорівни Пустовіт. Поряд зі знаними стрибунками у висоту Юлією Левченко і Іриною Геращенко. Якщо Діані буде щось не зрозуміло, звичайно, я їй допоможу, але в тренувальний процес не втручатимусь.

—На чемпіонаті Європи-2018 в Берліні тобі не вистачило 5 см, щоб потрапити у фінал і змагатися за медаль. Прикро. Як ти борешся з такими невдачами?

— Бувало, декілька сантиметрів вирішують усе. На Олімпіаді 1 см вартував срібної нагороди. На зимовому чемпіонаті світу-2014 у польському Сопоті я показала 14.44 м, а результат переможниці змагань росіянки Конєвої — 14.45. Таких прикрощів величиною в «один сантиметр» було багато на моєму спортивному шляху. Молодому поколінню спортсменів хочу побажати віри в свої сили. Не здаватися. Йти до своєї мети й постійно повторювати: «Якщо чогось хочеш — увесь Всесвіт буде сприяти тому, щоб твоє бажання здiйснилося».

Ольга Шахова-Запольська