Президент шахраїв не здає: як реваншистське оточення Зеленського спонукає до акцій протесту

Те, що в оточення президента Володимира Зеленського входить чимало активних діячів ПР (партії реваншу), не є таємницею за сімома замками.

Давно помітно, що реваншистські подільники отримали чіткий інструктаж — кінчати цей «майданівський безлад» і встановлювати давні правила гри за лекалами Кремля — та намагаються втілювати цей задум у життя.

Однак за будь-якого сценарію Володимира Зеленського, псевдодемократичного президента України перехідного етапу від періоду авторитаризму через період хаотичного авторитаризму до... сподіваємось, демократичного суспільства, але вже з іншим поводирем, — це жодним чином не врятує від повного й безумовного визнання більшістю прихильників його неспроможності.

Так активно почати — й так по-синьо-білому пасивно закінчувати?! Вражаючий медовий кінець!

І продемонстрована скромна вечеря з квашеною капустою на столі у батьків, де поміж тарілок не вистачало лише невеликого білборда: «Люди! Я свій! Я такий, як ви!» — вже ситуації не врятує.
Бо що б там не намагалось робити реваншистське оточення президента, громадянське суспільство навряд чи спокійно спостерігатиме за пасивною здачею України.

Точка відліку

Перші дні грудня ознаменувалися народним спротивом. Акцію протесту «Корупціонери з офісу президента — поза законом» організував Національний корпус.

ЗМІ з посиланням на власні джерела повідомляли, що 2 грудня заступнику глави офісу президента Олегу Татарову мали оголосити підозру в передачі хабара.

Однак, за інформацією організаторів протесту, генпрокурорка Ірина Венедіктова заблокувала її вручення. Водночас детективи НАБУ помітили в реєстрі постанову про заміну прокурорів. Це рішення також прийняла сама Ірина Венедіктова та ввела себе у справу.

За інформацією НАБУ, свідчення проти Татарова нібито надав скандальний екснардеп-забудовник Максим Микитась. Він і сам проходить у корупційній справі, але вирішив піти на угоду зі слідством і «здав» Олега Татарова.

Татаров нібито на прохання забудовників домовився про написання позитивної експертизи на користь приватної компанії-забудовника. Він буцімто був посередником у передачі хабара.
Водночас заступник голови офісу президента Олег Татаров зробив свою заяву щодо директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника, мовляв, він є «корінням проб­лем в антикорупційній політиці дер­жави» й не має «морального права» очолювати НАБУ.

Також, за словами Татарова, Ситник втратив моральне право обіймати посаду керівника НАБУ, оскільки сам внесений до реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.

Учасники акції протесту передали в офіс президента вимоги звільнити заступника глави ОП Олега Татарова, самого главу ОП Андрія Єрмака та генпрокурорку Ірину Венедіктову з займаних посад.

«Зеленський оточив себе татаровими, котрі придушували протести на Майдані сім років тому. Зеленський свій вибір зробив: він шахраїв не здає», — йдеться у заяві активістів акції протесту.

Загалом учасники мітингу наголосили, що завдання громадянського суспільства — аби всі сили, які претендують на лідерство, виступили з протестом проти збереження Татарова на посаді в офісі президента.

Тренд влади.

Маятник неузгоджених політзаяв

В офісі президента повідомили, що заява Татарова не стосується позиції глави держави, й не просто відхрестились від заяви заступника Єрмака, а запустили взаємовиключні тези.

Отже, в офісі президента до заяви, що слова Татарова стосовно Ситника є його особистою позицією, додали, що заступник голови ОПУ підтримує політику Зеленського у сфері боротьби з корупцією.

«Як неодноразово заявляв президент України Володимир Зеленський, визнання неконституційними окремих положень Закону «Про Національне антикорупційне бюро України» хоч і створювало загрозу для роботи НАБУ, але, зрештою, не змогло зруйнувати легітимність і незалежність як Національного антикорупційного бюро, так і його чинного директора. Та найближчим часом цей закон буде вдосконалено для його повної відповідності Конституції України», — йдеться в оприлюдненому повідомленні.

Крім того, сам Татаров зазначив, що є членом команди президента і підтримує його вектор у роботі з міжнародними партнерами щодо зміцнення незалежності антикорупційних органів.
«... Я висловив свою особисту думку, яка жодним чином не впливає на мою підтримку всіх законодавчих ініціатив президента щодо зміцнення незалежності всіх антикорупційних органів», — сказав він.

У свою чергу голова офісу президента Андрій Єрмак заявив, що позиції щодо діяльності антикорупційних органів, висловлені на останньому засіданні Нацради з питань антикорупційної політики, є «єдиними пріоритетними для команди президента Володимира Зеленського».

Отже, історія довкола усунення Артема Ситника почалася у жовтні, коли Окружний адмінсуд Києва вирішив, що директор НАБУ Артем Ситник має передати свої повноваження одному зі своїх заступників — для виконання рішення КС. Суд встановив термін для виконання рішення — один місяць.

Пізніше у Раді зареєстрували законопроєкт про внесення змін до закону про НАБУ. Його ініціатором є прем’єр Денис Шмигаль і низка нардепів. Згідно з пояснювальною запискою, ухвалення цього законопроєкту дозволить виконати рішення КСУ від 27 жовтня, а також забезпечити безперервність діяльності НАБУ.

Наприкінці серпня Конституційний Суд визнав  неконституційним указ про призначення Артема Ситника на посаду директора Національного антикорупційного бюро. Тоді в офісі президента заявили, що чекають «чесного та прозорого конкурсу нового керівника».

Нагадаємо, що Ситник був призначений директором Національного антикорупційного бюро у квітні 2015 року президентом Петром Порошенком. І це ключова партія усіх цих ритуальних танців довкола зміщення Ситника.

Адже ще в травні 2020 року до Конституційного Суду надійшло подання  51 народного депутата щодо конституційності указу президента про призначення Ситника директором НАБУ. На їхню думку, президент вийшов за межі своїх конституційних повноважень та порушив встановлену ч. 4 статті 5 Конституції, що забороняє узурпацію державної влади.

«Союз нерушимий»

Попри вимоги мітингувальникiв, iмовірність заміни Андрія Єрмака на посаді глави офісу президента мінімальна. Він є одним iз ключових гравців у згаданій партії реваншу. Українські аналітики вказують на достатньо міцну спілку між президентом та шефом його канцелярії. Хоча, зважаючи на те, як він себе несе й позиціонує, вітчизняні журналісти давно охрестили Єрмака «віцепрезидентом».

Політичний аналітик Павло Нусс не спостерігає за Володимиром Зеленським прагнення позбутися глави свого офісу. Хоча сам Єрмак має щодо цього певну пересторогу.
«Єрмак зберігає колосальний вплив на Зеленського, — каже експерт, — і робить усе можливе, щоб обмежити контакти свого підопічного. Причому не лише з представниками так званої третьої сторони, а й iз членами най­ближчого оточення — «кварталівцями».

Павло Нусс також не виключає, що синхронізоване «захворювання—госпіталізація—одужання» Зеленського—Єрмака від ковіду схоже на спланований сценарій самого Єрмака.
На думку ж експерта аналітичного центру Kyivstratpro Тараса Семенюка, складно як підтвердити, так і спростувати можливу планову синхронну госпіталізацію президента та голови ОП.

Ще один співробітник офісу президента, радник Єрмака Михайло Подоляк, також потрапив під пильний приціл преси. Зокрема, через те, що у свій час працював разом із кремлівським пропагандистом, блогером Анатолієм Шарієм, проти останнього нещодавно СБУ відкрила кримінальне провадження.

Отже, Михайло Подоляк переконує, що немає жодних взаємин із проросійським журналістом Анатолієм Шарієм. Хоча підтвердив, що свого часу вони разом працювали: Михайло Подоляк був редактором на сайті «Обозреватель», а Шарій — журналістом.

«У мене немає з ним ані конфлікту, ані приятельських стосунків. Я до всіх завжди ставлюся нейтрально», — наголосив Подоляк.

Однак сайт Шарія акредитували на неодноразово критиковану пресконференцію президента, а багато інших, зокрема демократичних, ЗМІ — ні.

Щодо цих закидів, то Подоляк коментував, що не займався акредитацією на пресконференцію та не міг впливати на список допущених туди ЗМІ.

«Також я знаю про особисті конфлікти деяких співробітників Офісу президента з журналістами та вважаю, що це неприпустимо. Й останнє, журналістика та пропаганда — дві великі різниці, — зауважив радник керівника ОП і додав: — У Шарія, власне, більше пропаганди, аніж журналістики».

Банкова невивчених уроків

Якщо влада, за визначенням радника глави ОП Михайла Подоляка, не сприймає критику ЗМІ, то чому робить вигляд, що тих, хто відверто говорить про гнійники на тілі держави, котрі необхідно відкривати й лікувати, просто не існує?

Очевидно, тому що те, що для патріотично налаштованих громадян — перемога й рух уперед, для нинішніх мешканців високих владних коридорів — смерть.

Акція протесту проти «корупціонерів з офісу президента» отримала своє логічне продовження дев’ятого грудня,  у міжнародний день боротьби з корупцією.

До Національного корпусу долучились інші патріотичні політичні сили та громадські діячі, зокрема Олексій Гриценко, Єгор Соболєв та ін.

Ще напередодні акції ініціатори заявляли: «Сподіваємось, у президента Володимира Зеленського вистачить розуму звільнити підозрюваного НАБУ в корупції. А якщо не вистачить, то його змусять».

Взагалі-то хороших демократій не буває. У кожної свої виразки та свої рани. Але наша, замішана на отрутах корупції, особливо небезпечна.

Вона сіє зневіру в саму можливість справедливого суспільного життя і боротьбу iз системними зловживаннями, вона підказує громадянам простий вихід — назад, у міфічну совкову рівність.

Наші форми демократичного правління обтяжені безвідповідальністю тих, хто ось уже більше двох десятиліть просить громадян повірити йому, або їй, та обіцяє те, чого хочуть виборці й наступного дня вже забуває свої обіцянки.